5.Плата за житло у житловому фонді соціального призначення.

     Плата за житло у житловому фонді соціального призначення складається з плати за:

1. найм житла;

2. утримання жилих будинків та прибудинкових територій;

3. комунальні послуги.

Орган місцевого самоврядування встановлює розмір плати за соціальне житло для кожного наймача такого житла індивідуально.

Порядок розрахунку плати за соціальне житло ( 155-2007-п ) затверджується Кабінетом Міністрів України.

    При встановленні розміру плати за соціальне житло враховуються:

1. середньомісячний сукупний дохід наймача та членів його сім'ї, які проживають разом з ним, за попередній рік з розрахунку на одну особу, вартість майна, що знаходиться у власності громадянина та членів його сім'ї, інші обставини, які безпосередньо впливають на майновий стан громадянина;

2. загальна площа житла;

4. кількість осіб, які в ньому проживають;

3. перелік отриманих житлово-комунальних послуг;

5. місце розташування жилого будинку.

Плата за житло із житлового фонду соціального призначення складається з плати, яка вноситься безпосередньо наймачем, та державної допомоги, що надається відповідно до закону.

     Плата за житло, яка вноситься безпосередньо наймачем соціального житла, не повинна перевищувати 20 відсотків сукупного доходу наймача та членів його сім'ї, які проживають разом з ним.

Лекція 13. Плата за користування житлом та за комунальні послуги.

План лекції (навчальні питання):

1. Плата за користування житлом.

2. Плата за комунальні послуги.

3. Житлові субсидії.

1. Плата за користування житлом.

Одним із обов’язків наймача за договором найму жилого приміщення (власника жилого приміщення) є внесення плати за користування жилим приміщенням.

До червня 1998 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. №838 “Про зміну розмірів відшкодування населенню вартості житлово-комунальних послуг” квартирна плата (у квартирах, що належать громадянам на праві власності) встановлювалась у розмірі 19000 крб. за 1м² загальної площі. Тобто, законодавець встановлював фіксований розмір квартирної плати.

22 червня 1998 року Кабінетом Міністрів була прийнята постанова №939 “Про вдосконалення системи державного регулювання розміру квартирної плати та плати за утримання будинків і прибудинкових територій”.

Відповідно до вимог цього нормативно-правового акту, з метою поліпшення умов господарювання підприємств житлового господарства, підвищення їх відповідальності за надання житлових послуг, а також запровадження плати за обслуговування та утримання житла залежно від його споживчих якостей, Кабінет Міністрів України постановив надати право Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям самостійно встановлювати плату за користування житлом (квартирну плату) та за утримання житла.

При цьому було застережено, що зміна розміру зазначеної плати здійснюється лише за умови економічного її обґрунтування залежно від переліку та якості послуг, що надаються підприємствами житлового господарства.

Цією ж постановою був затверджений склад витрат підприємств житлового господарства, пов’язаних з утриманням будинків і прибудинкових територій, що входять до квартирної плати. Зокрема, до складу витрат підприємств житлового господарства на утримання будинків і прибудинкових територій можуть входити такі витрати:

1. на утримання обслуговуючого персоналу (витрати на оплату праці молодшого обслуговуючого персоналу (двірників, прибиральниць, робітників будинку, ліфтерів та інших робітників, праця яких пов’язана з утриманням внутрішньобудинкових приміщень і прибудинкової території), а також відрахування на соціальні потреби від витрат на оплату праці зазначеного персоналу);

2. на експлуатацію будинкового господарства (витрати на прибирання прибудинкової території, прибирання, вивезення і знешкодження відходів та сміття, чищення димоходів, освітлення та утримання місць загального користування, здійснення протипожежних заходів, дезинфекцію та дератизацію, озеленення та інші витрати на утримання будинкового господарства);

3. на амортизацію (знос) будівель, споруд, машин, обладнання, інвентарю;

4. на капітальний ремонт будівель, споруд, машин, обладнання споруд, крім житлового фонду;

5. на поточний ремонт житлового фонду (витрати на проведення робіт із забезпечення збереження житлового фонду (профілактичний ремонт; непередбачений ремонт; технічні огляди будівель, споруд та елементів зовнішнього благоустрою; підготовка житлового фонду до роботи в осінньо-зимовий період);

6. на експлуатацію (утримання та обслуговування) ліфтів;

7. на утримання апарату управління;

8. інші прямі витрати, враховуючи витрати на охорону праці, утримання службового житла, відрахування на обов’язкове страхування майна та членів трудового колективу, касове обслуговування, спортивну і культурно-масову роботу тощо.

Порядок визначення величини квартирної плати встановлюється відповідно до статті 66 Житлового кодексу у редакції від 6 травня 1993 р. За загальним правилом, плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).

В одинарному розмірі оплачується площа, яка припадає на наймача (власника квартири) та членів його сім’ї за встановленою нормою (21м² загальної площі на кожного), а також надлишкова площа, якщо її розмір не перевищує на всю сім’ю половини норми загальної площі, що припадає на одну особу (10,5м² загальної площі). Плата за користування рештою площі береться у підвищеному розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України. (Тимчасово додаткова плата за надлишкову площу не стягується!!!)

Необхідно враховувати той факт, що загальна площа, право користування якою зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім’ї, не вважається зайвою.

Відповідно до житлового законодавства окремі категорії громадян мають право на додаткову площу, яка надається понад норму жилої площі.

Порядок і умови надання додаткової жилої площі та перелік категорій громадян, які мають право на її одержання, як зазначено у статті 49 Житлового кодексу, встановлюється законодавством Союзу РСР. Оскільки сучасним українським законодавством нині це питання не вирішене, у питаннях додаткової площі необхідно керуватись законодавчими актами СРСР та УРСР, які не суперечать чинному національному законодавству.

Відповідно до таких нормативно-правових актів додаткова площа передбачена для таких категорій громадян:

1. наукових працівників.;

2. членів творчих спілок: письменників (постанова ЦВК і РНК від 7 липня 1933 р.); композиторів (постанова РНК СРСР від 2 жовтня 1933 р.); художників і скульпторів (постанова РНК СРСР від 4 лютого 1935 р.); архітекторів (розпорядження РНК СРСР від 21 липня 1944 р.);

3. для авторів винаходів і авторів раціоналізаторських пропозицій, яким присвоєні почесні звання Заслуженого винахідника республіки або Заслуженого раціоналізатора республіки (СП, СРСР, 19933 р. №18, ст. 109);

4. для осіб офіцерського складу у званні полковника, або у такому, яке йому дорівнює або вище, як тих, хто перебуває на дійсній військовій службі, так і звільнених у запас або відставку, а також командирів окремих військових частин і викладачів спеціальних військових дисциплін (постанова РМ СРСР від 17 лютого 1981 р.);

5. для Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної праці та осіб, нагороджених орденами Слави трьох степенів (указ Президії Верховної Ради СРСР від 6 вересня 1967 р. і 26 липня 1984 р.);

6. для суддів та інш...

У всіх випадках додаткова площа, що припадає на кожну особу, яка має на неї право, повинна враховуватись під час визначення розміру квартирної плати, причому оскільки вона не відноситься до надлишків, то і повинна оплачуватись у одинарному розмірі.