4.Конкурентна політика і конкурентне законодавство України

В Україні основними законодавчими актами, які регламентують порядок конкурентної поведінки фірм в умовах ринкової економіки, є закони:

- «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції» (1992 р.),

• «Про захист від несумлінної конкуренції» (1996 р.),

• «Про захист економічної конкуренції (2001 р.).

Закон «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції» забороняє дії суб'єктів, що хазяюють, які займають домінуюче положення на ринку, якщо вони мають чи можуть мати своїм результатом істотне обмеження конкуренції чи реалізації законних інтересів інших суб'єктів, що хазяюють, чи споживачів. Відповідно до цього закону, визначається домінуюче положення на ринку в тому випадку, якщо господарський суб'єкт займає частку ринку рівну 35% і більше. Діючий Закон спрямований не проти монополій взагалі, а проти монопольного положення господарських суб'єктів на галузевих ринках.

У Законі України «Про захист економічної конкуренції» конкретизується характеристика монопольного (домінуючого) положення суб'єкта господарювання. Так, суб'єкт господарювання займає монопольне положення на ринку товару, якщо на цьому ринку в нього немає жодного конкурента чи він не відчуває значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання до закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

З метою контролю над «тимчасовими монополіями» до заохочення конкуренції при Уряді створений Державний антимонопольний комітет. Першим істотним кроком у напрямку заохочення конкуренції з боку створеного органа стала програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції на ринках України.

Тема 9. Управління ризикозахищеністю підприємства

1. Сутність і основні поняття ризик-менеджменту.

2. Класифікація ризиків.

3. Принципи і методи оцінки ризиків.

4. Методи зниження ризику.

1. Сутність і основні поняття ризик-менеджменту

Діяльність організації на різних етапах і в різних сферах завжди сполучена з невизначеністю. Наявність невизначеності в діяльності господарських суб'єктів (імовірнісного характеру подій, зв'язаних з їх функціонуванням на ринку) обумовлює виникнення ризиків.

Імовірність - це не просто міра чекання, але й об'єктивна міра можливості реалізації випадкового. Ризик варто розуміти як конкретну дію, зв'язану з вибором того або іншого сценарію розвитку інвестиційного проекту або напрямку фінансово-господарської діяльності підприємства, засновану на аналізі імовірності настання визначеної події, а невизначеність - як відсутність статистично значимого обсягу інформації, необхідної для аналізу імовірності настання такої події.

Існує кілька підходів класифікації невизначеності. Найбільш застосованим є підхід і характеристика з погляду імовірності настання подій, відповідно до цього виділяється три види невизначеності:

- повна невизначеність – це такий вид невизначеності, що характеризується близької до нуля прогностичністю настання події;

- часткова невизначеність – це такий вид невизначеності, що характеризується тим, що імовірність настання події, а виходить, і ступінь його прогностичності знаходиться в межах від 0 до 1;

- повна визначеність характеризується близької до 1 прогностичністю настання подій. Будучи протилежністю повної невизначеності, повна визначеність дає можливість суб'єктам господарської діяльності з 100% імовірністю прогнозувати не тільки свою стратегію на ринку, але і власне поводження, тенденції розвитку і т.д.

Причини виникнення невизначеності:

1. недетермінованість процесів, що проходять у суспільстві (незакономірність) - є наслідком відсутності можливості повного їхнього пророкування і прогнозування;

2. відсутність повної інформації при плануванні поводження ринкового суб'єкта, або його суб'єктивний аналіз;

3. вплив суб'єктивних факторів на результати проведених аналізів (рівень кваліфікації працівників і ін.).

Ризик являє собою ситуативну характеристику діяльності будь-якого ринкового суб'єкта, що є наслідком невизначеності.

В економічній теорії під терміном «ризики» прийнято розуміти імовірність (погрозу) утрати ринковим суб'єктом частини доходів у результаті здійснення визначеної виробничої або/і фінансової діяльності.

Ризик-менеджмент являє собою систему оцінки ризику, управління ризиком і фінансовими відносинами, що виникають у процесі бізнесу. Це спеціальний вид управлінської діяльності, націлений на зм'якшення впливу ризику на результати роботи підприємства. Це одна з найважливіших областей сучасного управління, зв'язана зі специфічною діяльністю менеджерів в умовах невизначеності, в умовах складного вибору варіантів управлінських дій.

В організації спочатку виявляються ризики, з якими вона може зштовхнутися в процесі ринкової діяльності, потім визначається, який рівень ризику прийнятний і які методи управління дозволять уникнути втрат, що виникають у результаті дії конкретного ризику.

Сукупність таких дій представляє систему управління ризиками — особливу галузь, що вимагає знань в області аналізу господарської діяльності організації, методів оптимізації рішення економічних задач тощо. Робота менеджера по ризиках націлена на захист організації від ризиків, що загрожують її доходам, і забезпечує рішення головної задачі менеджменту - вибору оптимального варіанта з декількох альтернативних можливостей.

Ризик-менеджмент як система управління складається з двох підсистем: керованої підсистеми (об'єкта управління) і керуючої підсистеми (суб'єкта управління).

Об'єктом управління в ризик-менеджменті виступають ризикові вкладення капіталу й економічні відносини між суб'єктами, що хазяйнують, у процесі реалізації ризику. До таких економічних відносин відносяться зв'язки між страхувальником і страховиком, позичальником і кредитором, між підприємцями, конкурентами тощо.

Суб'єкт управління в ризик-менеджменті - група керівників (фінансові менеджери, фахівці зі страхування тощо), що за допомогою різних методів впливу здійснює цілеспрямований вплив на об'єкт управління.

Розрізняють наступні ключові функції ризик-менеджменту:

• функція об'єкта управління (організація робіт із запобігання ризику і робіт зі зниження його величини; процес страхування ризиків);

• функції суб'єкта управління (прогнозування, організація, координація, регулювання, стимулювання, контроль).

Ризик-менеджмент має свою систему евристичних правил і прийомів для прийняття рішень в умовах ризику:

1. Не можна ризикувати більше, ніж може дозволити власний капітал.

2. Необхідно прогнозувати наслідки ризику.

3. Позитивне рішення приймається при відсутності сумніву.

4. Не можна ризикувати більшим заради малого.

5. При наявності сумніву приймаються негативні наслідки.

6. Багатоваріантність рішення.

Стратегія ризик-менеджменту – це мистецтво управління ризиком у невизначеності господарської ситуації, засноване на прогнозуванні ризику і використанні різних прийомів його зниження. Ця стратегія включає правила, на основі яких приймаються ризикові рішення і способи вибору варіантів рішення.

Управління ризиками – процес впливу на суб'єкт господарювання, при якому забезпечується максимально широкий діапазон охоплення ризиків, їхнє розумне прийняття і зведення ступеня їхнього впливу до мінімально можливих меж, розробка стратегії господарювання у випадку реалізації конкретних видів ризиків.

Принципи управління ризиками:

1. Масштабність – тобто найбільш повне охоплення можливих сфер виникнення ризиків, тобто зведення невизначеності до мінімуму.

2. Мінімізація спектра можливих ризиків і ступеня їхнього впливу на свою діяльність.

3. Адекватність – швидка реакція на зміни в середовищі. Необхідно використовувати маркетинговий інструментарій і розробляти стратегію розвитку підприємства.

4. Принцип розумного прийняття, тобто підприємство повинне знати до початку своєї діяльності, що можливі результати будуть перевищувати витрати на їхнє одержання, тобто нерозумно ризикувати великим заради малого; приймати ризик необхідно в розмірі власних засобів; прогнозувати можливі наслідки ризику.

Виділяють наступні основні етапи процесу управління ризиком: аналіз ризику; вибір методів впливу на ризик; ухвалення рішення; безпосередній вплив на ризик; контроль і коригування результатів процесу управління (рисунок 9.1).

Рисунок 9.1 Основні етапи процесу управління ризиком