Тема 6. Управління підприємствами різних організаційно-правових форм

1. Державне регулювання діяльності підприємства.

2. Види і організація управління підприємствами різних форм власності.

3. Управління об'єднанням підприємств.

1.Державне регулювання діяльності підприємства

Розглядаючи перше питання, студенти повинні звернути увагу на те, що державне регулювання діяльності підприємства – це вплив держави на діяльність суб'єкта підприємницької діяльності і ринок з метою забезпечення нормальних умов їхнього функціонування.

Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності викликається створенням умов для економічного росту, створенням правової бази, необхідністю захисту прав споживачів, потребою наповнення державного бюджету, потребою захисту національних інтересів у міжнародних господарських зв'язках, згладжування регіональних диспропорцій, захист навколишнього середовища від негативних екологічних наслідків діяльності деяких підприємств.

Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється за допомогою законодавчих і нормативних документів, затверджених відповідними державними органами.

Студентам слід визначити роль Господарського Кодексу України в системі державного регулювання діяльності підприємств.

2. Види і організація управління підприємствами різних форм власності

Приватне підприємство є власністю однієї людини, незважаючи на число найнятих працівників. Усі види діяльності приватного підприємства будуються на основі діючого законодавства і контрактів із клієнтами і діловими партнерами.

Студенту слід розрізняти індивідуальне підприємство та індивідуальне приватне підприємство.

Індивідуальне підприємство — це підприємство малого бізнесу, яке засноване на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці. Це підприємство одноосібного володіння майном і реалізується на практиці господарської діяльності у формі індивідуальної підприє­мницької діяльності без створення юридичної особи. Індивідуальний підприємець без створення юридичної особи може мати свій рахунок у банку, товарний знак, брати кредити, здійснювати різні угоди тощо.

Таке одноосібне володіння дає можливість одержувати весь дохід і нести весь ризик від бізнесу.

Індивідуальне підприємство має такі переваги:

• Невелика потреба у капіталі.

• Оперативність і швидкість зміни діяльності залежно від потреб ринку.

• Простота оформлення документів на створення підприємства і держреєстрації.

• Самостійність і свобода дій підприємця.

• Висока ступінь зацікавленості у результатах праці.

• Поєднання в одній особі власника і трудівника стимулює хорошу роботу підприємця, прийняття обдуманих і обережливих рішень з мінімальним ризи­ком

• Забезпечення конфіденціальності й захисту власної інформації та інтелектуальної власності підприємця.

• Швидка адаптація до вимог ринку.

• Наявність реальних шансів на успіх і можливість накопичення початкового капіталу.

• Швидка ліквідність однієї діяльності і переключення на іншу.

• Можливість суміщення декількох професій, розвитку творчої активності.

• Накопичення досвіду для створення приватного підприємства.

Недоліки індивідуального підприємства:

• Труднощі у залученні додаткового капіталу. Невеликий обсяг майна не може служити надійним гарантом для залучення інвестицій, позичок, кредитів.

• Обмеженість капіталу часто приводить до банкрутства.

• Доля діяльності залежить від долі володаря.

• Обмеження при заключенні довгострокових контрактів.

• Невизначеність перспективи розвитку.

• Необмеженість відповідальності за зобов'язанням.

• Велика ступінь ризику втрати особистого майна і накопичень у випадку банкрутства.

• Невизначеність в умовах праці.

• Великі обсяги робіт по звітності, обліку, контроль діяльності.

• Загроза рекету.

На ринку підприємець виступає як суб'єкт господарювання обме­женість капіталу спонукає його орендувати застаріле обладнання і транспортні засоби.

Індивідуальне приватне підприємство - це таке підприємство, яке є власністю однієї людини, не дивлячись на те, що на ньому працює ба­гато найманих працівників. Найбільша кількість таких підприємств створюється у роздрібній торгівлі і сфері послуг.

Процедура створення приватного підприємства передбачає роз­робку спеціальних документів. Приватне підприємство повинно мати статутний капітал, який формує підприємець як у грошовій, так і в на­ туральній формі.

Приватне підприємство є юридичною особою і відповідає за свої­ ми зобов'язаннями тим майном підприємства, на яке згідно з чинним законодавством України може бути звернуте стягнення. Водночас діяльність здійснюється на основі повної самостійності з правом най­няття робочої сили. Засновником і власником приватного підприємства є громадянин України.

Приватні підприємства створюються з метою задоволення по­ треб споживачів у їх продукції, роботах, послугах і на цій основі одер­ жувати дохід для задоволення потреб засновника і працівників. Голов­ ним завданням підприємства є діяльність з впровадження та широко­ му використанню у народному господарстві науково-технічних досягнень, прискоренню формування товарного ринку, ліквідація де­ фіциту товарів і послуг, економічний та соціальний розвиток його ко­ лективу.

Основними завданнями приватного підприємства є:

• створення власної виробничої бази з виробництва товарів, ви­ конанню робіт, наданню послуг, у тому числі шляхом участі в різного роду асоціаціях, консорціумах, спільних підприємствах і комерційних об'єднаннях;

•інвестування наукових розробок організацій, приватних осіб і виробництво продукції виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання, виробів народних промислів реконструкції і технічного переоснащення діючих і заново створених підприємств, а також створення їх матеріально-технічної й фінансової бази;

• пошук зарубіжних партнерів для вітчизняних підприємств і організацій, а також партнерів для зарубіжних фірм та надання посе­ редницьких послуг в організації зв'язків між ними;

• виконання будівельних, будівельно-монтажних, налагоджуваль­ них та монтажних робіт;

• надання побутових і транспортних послуг;

• ремонт і модернізація транспортних засобів;

• виробництво сільськогосподарської та тваринницької продукції. її переробка та реалізація, також створення заготівельних пунктів;

• здійснення комп'ютеризації підприємств, установ, органів уп­ равління, навчальних закладів освіти;

• торговельні та посередницькі операції з оптової та роздрібної торгівлі;

• маркетинг на внутрішньому та зовнішньому ринках;

• організація та здійснення експортно-імпортних операцій з про­ дукцією та товарами як імпортного так і власного виробництва, в тому числі придбаних на основі бартерних угод, біржових та інших торгів;

• на підставі договорів, контрактів здійснення ввозу імпортних товарів народного споживання, обладнання, сировини, автозапчастин, а також автомобілів та іншої автотехніки як нових, так і бувших у вико­ ристанні, для подальшої реалізації через біржові торги, за бартерними угодами, через власні і роздрібні магазини надання послуг по ремонту автотранспорту, перепродажній та продажній підготовці машин, орга­ нізації автостоянок;

• організація туристичних послуг на території України та за її ме­ жами, створення туристичних баз, готелів, кемпінгів, мотелів;

• надання представницьких та посередницьких послуг;

• впровадження розробок, які направлені на оздоровлення еколо- гіч ної обстановки;

Управління приватним підприємством здійснюється власником самостійно або найнятим за контрактом директором. Директор самостійно визначає функції, повноваження і відповідальність директора підприємства. Власник може самоособисто визначати розмір прибутку, що направляється на його потребі.

Контракт із директорів може обмежувати права власника в оперативному керуванні підприємством. Директор підприємства самоособисто створює організаційну структуру і розподіляє повноваження між підлеглими.

Студенти повинні пам’ятати, що корпоративні підприємства створені на колективній формі власності. До господарчих товариств, як до підприємств із колективною формою власності відносяться:

- акціонерне товариство (АТ);

- товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ);

- товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ);

- повні товариства;

- командитні товариства.

Акціонерним товариством визначається комерційна організація, статутний капітал якого розділено на визначену кількість акцій, які за­свідчують права учасників товариства по відношенню до товариства. Ак­ціонери не відповідають за зобов'язанням товариства, але несуть ризик збитків, пов'язаних з його діяльністю у межах вартості належних їм акцій.

Товариство є юридичною особою і має у власності відокремлене майно, яке враховується на самостійному балансі, може від свого імені придбати та здійснювати майнові і особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Товариство має громадянські права і несе обов'язки необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, які не заборонені законодав­ством. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається зако­нодавством, товариство може займатись тільки на основі спеціального дозволу (ліцензії).

Товариство вважається створеним як юридична особа з часу його державної реєстрації в установленому законодавством порядку. Това­риство створюється без обмеження строку, якщо інше не передбачено його статутом.

Студентам слід засвоїти, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товари­ство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких виз­начається установчими документами

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

У випадках, непередбачених установчими документами, учасни­ки, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями то-варисівау межах не внесеної частини вкладу

Вищим органом управління ТОВ є збори учасниківтовариства або призначених ними представників.

Представники учасників можуть бути постійними або призначе­ними на певний строк.

Учасник товариства може передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства

Учасники мають кількість голосів, пропорційну у розмірі їх часток у статутному фонді

Збори учасників товариства обирають голову товариства.

До компетенції зборів учасників ТОВ належать:

1. Визначення напрямків діяльності ТОВ і затвердження його планів та звітів про їх виконання.

2. Внесення змін до статуту ТОВ.

3. Обрання та відкликання членів виконавчої о органу та ревізійної комісії.

4. Затвердження річних результатів діяльності товариства.

5. Затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків.

6. Створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств та представництв, затвердження їх статутів та положень.

7. Винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства.

8. Виключення учасника з товариства.

9. Затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства та ін.

З питань пунктів 1,2,8 необхідна одностайність у вищому органі управління. З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.

Слід звернути увагу на порядок прийняття рішень зборами ТОВ. Збори учасників вважаються правоздатними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60% голосів, а з питань, що потребують одностайності — 100%.

Члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства беруть участь у зборах з правом дорадчого голосу.

Всі учасники зборів реєструються з зазначенням кількості голосів, яку вони мають.

Цей перелік підписується головою і секретарем зборів.

Питання до порядку денного на зборах учасників вносяться будь-яким із учасників товариства не пізніше як за 25 днів до початку зборів.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товари­ство, статутний фонд якого поділений на частки, у визначених в уста­новчих документах розмірах.

Учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостат­ності цих сум —додатково належним їм майном, в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Управління товариством з додатковою відповідальністю здійснюється аналогічно положенням товариства з обмеженою відпо­відальністю.

Повним товариством визнається таке товариство, у якому всі учас­ники займаються спільною діяльністю і несуть солідарну відпові­дальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Повне товариство діє на основі установчого договору, в якому ви­значається розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та поря­док внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства.

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за загаль­ною згодою всіх учасників.

Виконання функцій товариства може здійснюватися або всіма учас­никами, або одним чи кількома з них, які виступають від Імені товари­ства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначаєть-

Учасники товариства, яким було доручено ведення справ повного товариства зобов'язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені та в інтересах товари­ства.

Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством ви­трати.

При повній згоді всіх учасників товариства вирішується питання:

1. зміна і доповнення установчого договору;

2. участь товариства в Інших об'єднаннях;

3. створення дочірніх підприємств, філій та представництв;

4. укладення договорів на визначену суму;

5. вихід (виключення) учасників із складу товариства;

6. розподіл прибутку та збитків товариства;

7. притягнення учасників до відповідальності за порушення уста­ новчого договору;

8. реорганізація та ліквідація товариства;

9. інші питання при згоді учасників.

Для рішення кожного окремого питання необхідна згода (одного­лосність) всіх учасників. При наявності заперечень навіть одного учас­ника рішення не приймається.

Кожний повний учасник має право вирішувати всі питання діяль­ності товариства, за винятком тих, які вирішуються при згоді всіх учас­ників. Крім того, кожен учасник має право розпоряджатись його май­ном, укладати договори, давати обов'язкові вказівки найманим учас­никам товариства, але заперечення одного із повних учасників проти дій іншого учасника достатньо для припинення цихдій. Учасник, проти дій якого було заявлено необгрунтоване заперечення, має право вима­гати відшкодування збитків товариству.

Якщо у складі повного товариства більше 3-х фізичних осіб або з участю юридичних осіб, то регулювання внутрішніх відносин у това­ристві має такі особливості:

1. Рішення приймаються більшістю голосів учасників, які ви­значаються відповідно розмірів майнового вкладу ( або за кількістю учасників, кожному із яких належить один голос).

2. Визначається перелік питань, які вирішуються більшістю голосів.

3. Постанова, прийнята більшістю голосів, є обов'язковою для виконання усіма учасниками, але меншість учасників може оскаржити прийняте рішення у судовому порядку.

4. Повноваження на ведення справ товариства оформляються до­віреністю підписаною всша учасниками з визначенням прав і обов'язків одного або декількох уповноважених.

5. Учасники - уповноважені на ведення справ товариства мають раво вирішувати всі питання діяльності товариства за винятком тих, які повинні вирішуватись за згодою між всіма учасниками.

6. За наявності поважних причин, уповноважений може бути вільнений від керівництва справами товариства на основі рішення, одноголосно прийнятого всіма учасниками товариства.

7. Прийняття у товариство нових учасників здійснюється тільки при загальній згоді всіх учасників та підписанням нового установчого договору.

Вивчаючи це питання, студенти повинні засвоїти особливості управління в системі споживчої кооперації України.

Система споживчої кооперації України функціонує понад 100 років з кінця 19 в. і є членом міжнародного коопераційного альянсу.

Кооператив – це підприємство, що засноване на колективній власності за рахунок пайових внесків членів колективу і подальших нагромаджень у результаті діяльності підприємства.

Кооператив – це добровільне об'єднання фізичних і юридичних осіб для спільного прийняття питань господарської діяльності.

Види кооперативів:

- виробничі,

- споживчі,

- збутові,

- сільськогосподарські,

- кредитні й ін.

Задачі системи споживчої кооперації:

• створення і розвиток у селах і містах мережі підприємств роздрібної торгівлі і масового харчування;

• забезпечення членів кооперативу і населення, що обслуговується, продуктовими і не продуктовими товарами власного виробництва і товарами, що купуються;

• закупівля в населення с/г продуктів і сировини, дикоростучих плодів, лікарських рослин для переробки і реалізації в роздрібної торгівлі а також для постачання промисловості;

• організація виробництва продуктів харчування і непродовольчих товарів з місцевої сировини;

• надання населенню різних послуг виробничого і збутового характеру.

Особливості діяльності системи кооперації – у її многофункциональности. Вона покликана задовольнити різні потреби сільських жителів.