60

Ю.П. Гудзь, О.С.Котелевець, С.С.Волинська, І.Ф.Афанасьєва

Фізіологія рослин. Методичні рекомендації

До виконання лабораторних робіт з фізіології рослин.

Навчальний посібник

Міністерство освіти України

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова

Ю.П. Гудзь, О.С.Котелевець, С.С.Волинська, І.Ф.Афанасьєва

Фізіологія рослин. Методичні рекомендації

До виконання лабораторних робіт з фізіології рослин.

(для студентів заочної форми навчання)

Навчальний посібник

Київ

НПУ

1999

Зміст

В С Т У П 4

Організація практичних занять і методи роботи 5

Розділ I. Фізіологія рослинної клітини 5

Робота № 1. Визначення запасних поживних речовин за допомогою гістохімічних реакцій. 7

Робота № 3. Визначення дубильних речовин та алкалоїдів у рослинах. 10

Робота № 5. Виготовлення «штучної» клітини Траубе. 12

Робота № 6. Явища плазмолізу і деплазмолізу. Форми плазмолізу. 14

Робота № 7. Визначення осмотичного тиску клітинного соку плазмолітичним методом (за де-Фрізом). 16

Робота № 9. Визначення сисної сили. 18

Контрольні запитання до розділу «Фізіологія рослинної клітини». 20

Розділ II. Водний режим рослин. 20

Робота № 10. Поглинання води кореневою системою. 22

Робота № 11. Явище гутації. 23

Робота № 12. Визначення інтенсивності транспірації на торсійних терезах (за Л.А.Івановим). 24

Робота № 13. Визначення транспірації верхньої і нижньої сторін листка за допомогою хлоркобальтового паперу (за Шталем). 26

Робота № 11. Дослідження стану продихів (за методом Молотковського-Полаччі). 27

Контрольні запитання до розділу «Водний режим рослин» 27

Розділ III. Фотосинтез. 28

Робота № 14. Методи виділення пластидних пігментів з листків. 29

Робота № 15. Розподіл пігментів за Краусом. Омилення хлорофілу лугом. 31

Робота № 16. Розподіл пігментів адсорбційним хроматографічним методом. 32

Робота № 17. Утворення феофітину і відновлення металоорганічного зв’язку. 33

Робота № 18. Спостереження за флуоресценцією хлорофілу. 34

Робота № 19. Утворення первинного крохмалю у фотосинтезуючому листку. 35

Контрольні запитання до розділу «Фотосинтез». 36

Розділ IV. Мінеральне живлення рослин. 37

Робота № 19. Мікрохімічний аналіз золи. 37

Робота № 20. Спрощений метод визначення нітратів у рослинах. 40

Контрольні запитання до розділу «Мінеральне живлення». 41

Розділ V. Дихання рослин. 42

Робота № 21. Визначення інтенсивності дихання рослин за кількістю виділеної вуглекислоти. 43

Робота № 22. Виявлення активності каталази в листках елодеї. 45

Контрольні запитання до розділу «Дихання рослин». 46

Розділ VI. Ріст і розвиток рослин. 47

Робота № 23. Спостереження за геотропічною реакцією рослин. 48

Робота № 24. Виявлення зон росту у коренів і стебел методом позначок. 49

Робота № 25. Спостереження за фототропічною реакцією рослин. 50

Контрольні запитання до розділу «Ріст і розвиток рослин». 51

Список літератури 52

FeCl₃, Fe₂(SO₄)₃, MnSO₄, CuSO₄, ZnSO₄, H₃BO₃, (NH₄)₂MoO₄ 56

Звідси 58

Робота. Визначення кількості хлорофілу за допомогою фотоелектроколориметру 44

Робота. Вирощування рослин у водних культурах на повній живильній суміші і з виключенням окремих елементів 53

В С Т У П

Лабораторно-практичні заняття є обов’язковим видом навчального процесу, який дозволяє студентам отримати підтвердження теоретичних положень основного матеріалу лекційного курсу. Фізіологія рослин як експериментальна наука тісно пов’язана з практикою сільського господарства, а тому викладання цього курсу передбачає обов’язкове виконання певних практичних завдань. З метою не тільки здобуття знань, а і навичок з практичного досвіду вирощування рослин, програмування та прогнозування кінцевих результатів. Важливим моментом у проведенні лабораторних занять є поєднання навчального процесу з науковою роботою, а тому переважну більшість лабораторних робіт треба виконувати на стандартизованих дослідних рослинах і, по можливості, з використанням сучасних методів досліджень. Налагоджені таким чином лабораторно-практичні заняття стимулюють індивідуальну роботу студентів, підвищують їх інтерес до конкретних питань фізіології рослин, сприяють кращому оволодінню матеріалом дисципліни на підставі свідомого засвоєння та власних експериментальних результатів.

Студент-заочник не має можливості прослухати весь курс лекцій з фізіології рослин, а тому необхідні знання з даної дисципліни отримує з підручників, навчальних посібників, окремих монографій.

При складанні методичних вказівок була використана програма з фізіології рослин для спеціальностей: «Хімія і біологія», «Біологія і хімія», яка затверджена Управлінням вищих навчальних закладів МОУ у 1993 році.

До кожної лабораторної роботи подається коротке теоретичне пояснення та методичні вказівки, поставлені контрольні запитання.

Як основну літературу з курсу фізіологія рослин студенти-заочники можуть використати такі навчальні посібники:

Підручники

Е.А.Алешин, А.А.Пономарев. Физиология растений. – М.: Колос,1979

П.А. Генкель. Физиология растений. – М.: Просвещение, 1975

С.К.Лебедев. Физиология растений. – М.: Колос, 1988

В.А.Новиков. Физиология растений. – Л.: Сельхозлитер.,1961

Л.К.Поліщук. Фізіологія рослин. - .:

Д.П.Проценко. Фізіологія рослин. – М.: Колос ,1980

И.М.Якушкина. Физиология растений. – М.: Просвещение, 1980.

Організація практичних занять і методи роботи

Оскільки лабораторні заняття з фізіології рослин у студентів-заочників проводяться у стислі строки, то перш ніж приступити до практичних занять, слід скласти точний календарний план робіт, заздалегідь перевірити, яке обладнання має лабораторія і придбати, по можливості, те чого не вистачає для виконання практикуму. Напередодні сесії студентів-заочників доцільно ознайомити з тематикою та календарним планом виконання робіт, тим самим надати їм можливість заздалегідь підготувати теоретичний матеріал для кращого виконання практичних завдань.

Рівень теоретичної підготовки до занять перевіряється шляхом опитування перед початком виконання робіт та під час індивідуальних бесід зі студентами.

Для підтвердження теоретичного матеріалу рекомендується на лабораторних заняттях широко використовувати відповідні таблиці, діапозитиви, живі зразки рослин, гербарні зразки, діаграми та інші засоби, що значно допомагає студентам глибше засвоювати лекційний матеріал.

Кожен студент повинен мати спеціальний зошит для оформлення протоколів лабораторних робіт, а саме: тема роботи, її короткий зміст і результати спостережень. Якщо завдання пов‘язано з обчисленнями, то студент повинен записати його в протокол.

Після виконання кожного завдання викладач перевіряє якість роботи і знання її теоретичного змісту, після чого підписує і зараховує її виконання.

Розділ I. Фізіологія рослинної клітини

Клітина – елементарна структурно-функціональна одиниця рослинного організму. Вона здатна до самовідтворення і характеризується специфічними осо-бливостями, які відрізняють її від клітин тваринного походження (наявність добре розвиненої целюлозної оболонки, пластид, вакуолярної системи, специфічний ріст розтягом).

Важлива характерна ознака рослинної клітини – наявність вакуолі, яка відмежована від цитоплазми одношаровою мембраною – тонопластом. У вакуолі міститься водний розчин мінеральних речовин, цукрів, органічних кислот, аміно-кислот тощо. Саме концентрацією розчинених речовин і відповідно осмотичним потенціалом вакуолярного соку, оточеного напівпроникною мембраною, визна-чається здатність клітин поглинати воду з навколишнього середовища. Крім того, вакуоля притискає цитоплазму клітини (з розташованими в ній пластидами) до клітинної стінки, сприяючи тим самим більш успішному перебігу фотосинтезу. Вакуоля сприяє також створенню тургорного стану клітини, при якому насичений водою вміст її тисне на стінку. В стані повного насичення клітини водою тургор-ний протитиск повністю врівноважує осмотичний і клітина припиняє поглинати воду. Найбільшу сисну силу клітина має при повній відсутності тургору. В цей момент здатність клітини поглинати воду визначається її осмотичним потенціалом. Рушійною силою надходження води в клітину є різниця хімічних потенціалів води в клітині і навколишньому середовищі. Хімічний потенціал чистої води завжди більший за її хімічний потенціал в розчині (клітині). Чим вища концентрація сполук всередині клітини, тим менший хімічний потенціал внутрішньоклітинної води і тим швидше вода входить в клітину.

Осмотичний рух води в клітину відбувається пасивно, без енергетичних затрат. Мінеральні ж елементи здебільшого надходять крізь клітинні мембрани проти електрохімічного градієнта активно, за допомогою специфічних білків-переносників і затратою енергії АТФ. Завдяки добре розвиненій системі внутрішніх мембран і плазмалеми в клітинах підтримується відповідний іонний склад вакуолярного розчину і цитоплазми, що визначає статус клітини як колоїдно-осмотичної системи. Мембранний принцип будови протопласта реалізується в різноманітних проявах осмотичних властивостей нативних клітин. Зокрема, на цьому базуються принципи вивчення явищ плазмолізу, визначення осмотичного тиску клітинного соку, проникності живих і пошкоджених мембран тощо. Більшість з цих робіт мають діагностичне й прикладне значення.