3. ПОЛІТИКА І ВЛАДА ЯК СУСПІЛЬНІ ЯВИЩА

3.1. Зміст, походження та функції політики

Політика і влада – найважливіші складові суспільного жит1 тя. Виявлення їх сутності дозволяє розібратися у складних проблемах сучасності та визначити свою позицію щодо них. Сучасна людина постійно відчуває на собі вплив політики. В умовах демократичного переходу її ефективність постає важли1 вим чинником стабільності нашого суспільства. Саме її регулю1 ючий вплив на суспільні процеси повинен сприяти подолан1 ню кризових явищ. Кожен з нас має усвідомити для себе значення політики, політичної участі, сутність політичних відносин, влади та політичного життя, виявити для себе меха1 нізми їх функціонування. Від вирішення цієї проблеми, нашим суспільством залежить просування його шляхом демократії.

Термін «політика» походить від давньогрецького слова «polіs», що означає місто1держава (в античній Греції). З назвою «поліс» пов’язаний і інший термін polіteіa, що дослівно озна1 чає «брати участь у політичному житті». Один з перших творів, присвячених вивченню політики – трактат Аристотеля «Пол1 ітика» – у перекладі має назву «те, що відноситься до держа1 ви». Отже, термін «політика» означав «державне життя», «дер1 жавний устрій». За Аристотелем, політика входить до родового визначення людини. Він, визначаючи сутність людини, називав її політичною твариною. Інший давньогрецький філософ Пла1 тон під політикою розумів мистецтво, здатність жити разом за умов полісу, шляхом дотримання певного комплексу правил соціального співжиття. Таким чином, починаючи з давніх часів, політика – це знання і вміння досягати розподілу функцій гро1 мадян, зберігати їх спілкування і цілісність спільноти.

Складовою частиною політики є влада. Відповідно під пол1 ітикою розуміють діяльність та відносини щодо здійснення вла1 ди в суспільстві. Так, німецький політолог М. Вебер зазначав,

68

3. Політика і влада як суспільні явища

що політика – це прагнення влади, її завоювання і утримання в різних великих суспільних колективах. За Д. Істоном, політи1 ка постає як реалізований владою розподіл цінностей (матеріаль1 них і духовних). Слід зазначити, що до кінця XІX ст. політика пов’язувалась традиційно і переважно із державною владою, на1 прямками її діяльності та формами устрою. Отже, особливу увагу привертав інституційний аспект розуміння політики. Інша позиція формується в XX ст. Вона репрезентує політику як владу не лише державну, а й пов’язану з недержавними структурами, в яких також зосереджується влада (партії, групи тиску, ЗМІ тощо). Значно доповнює цю позицію підхід, сфор1 мований у другій половині XX ст. на підґрунті політичного біхе1 віоризму. У цих межах політика асоціюється з областю діяль1 ності політичної людини, її інтересами, поведінкою.

Ще одну домінанту у визначенні політики становить вияв1 лення її соціального змісту. У зв’язку з цим виокремлюють два напрямки. Перший напрямок розглядає політику як об’єднан1 ня людей для досягнення загального добробуту, а також фор1 мулювання й висловлення загального інтересу. Це сфера ком1 промісу, консенсусу. Отже, вона визначається як спосіб соціальної інтеграції і спілкування (комунікації). Другий – аб1 солютизує конфліктний зміст політики. Відповідно політику розглядають як забезпечення панування одних груп або суб’єктів над іншими, як вираз боротьби за владу. Конкретним втіленням цього підходу є диктатура одного з класів, або відсто1 ювання дихотомії «друг1ворог» (за К. Шмідтом), «наші1чужі». Політика, за цією домінантою є формою реалізації тих або інших етичних цілей, які в кінцевому підсумку є виявом боротьби за владу (морально1духовну, соціально1культурну тощо). Зрозум1 іло, що в цьому плані розмаїття підходів може бути дуже ши1 роке – наприклад, зростання блага та управління згідно з прин1 ципами справедливості; здійснення раціонального мислення; встановлення соціального балансу сил та підтримка цілісності суспільства; здійснення загальної волі.

Політика також може розглядатися як нормотворчість, тоб1 то діяльність, спрямована на збереження або трансформацію

69

«Політологія»

суспільних відносин, на закріплення у суспільстві загальнообо1 в’язкової моделі поведінки, що є втіленням суспільної згоди. Політика, як бачимо, пов’язана з управлінням. Процес прийнят1 тя рішень у політиці має творчий характер, в ньому наявні еле1 менти ризику, адже результати не завжди можна передбачити. Тому політику ще визначають як «мистецтво можливого». Бе1 зумовно, всі ці концептуальні складові необхідно враховувати під час аналізу такого феномену, як політика. Це дасть змогу уникнути однобічного підходу до цього складного явища.

На ранніх етапах розвитку суспільства, коли люди були об’єднані кровнородинними зв’язками, необхідності в політиці не було. Це не означало, що у середині родів та племен не було владних відносин: обиралися старійшини, ради старійшин, але загалом не було різкого протиставлення інтересів. Механізми самоорганізації в отриманні та розподілі продуктів, догми релігії, традиції природним чином регулювали як процес задоволення потреб, так і підтримку цілісності соціуму. Однак, з прогресом матеріального виробництва, ускладнення суспільства, зростан1 ня його багатомірності постає проблема врегулювання супереч1 ливих інтересів та збереження його цілісності. Племена об’єдну1 ються у більш великі спільності – народності, йде внутрішня диференціація суспільства за соціальними, етнічними, релігій1 ними та іншими ознаками. Ускладнення соціальної структури веде до виникнення різноманітних конфліктів, для розв’язання яких потрібна специфічна політична організація суспільства – держава та відповідний державний апарат. Виникає держава, яка за рахунок використання засобів примусу забезпечує не1 обхідні загальнообов’язкові форми соціальної поведінки для всіх верств населення. Це якісно новий рівень регулювання міжгрупових відносин, розповсюджених на значній території. Формується особливий прошарок людей, що здійснює владу і управління (апарат управління). Тобто складається чітка ієрар1 хія підпорядкування, суспільні функції розмежовуються на ке1 рування та підкорення.

Приналежність до державної влади, як ми бачимо, впливає на можливості задоволення соціальними групами своїх запитів

70

3.Політика і влада як суспільні явища

іпотреб. Необхідність вступати в опосередковані державою відносини з іншими групами та з самими центрами влади пе1 редбачало в свою чергу відбір владнозначущих інтересів та оформлення групових зазіхань. Це сприяло виникненню нових соціальних асоціацій, а також приводило до зростання кількості людей, які спеціально займалися управлінням. Отже, політику можна визначити як систему відносин між людьми, що вини1 кають з приводу організації та використання державної влади у суспільстві.

Політичний характер суспільних відносин вимагає усвідом1 лення своїх інтересів як групою в цілому (на рівні політичних програм, цілей, ідеологій), так і кожним її представником окре1 мо. Людина повинна усвідомлювати свою приналежність до даної групи. Політичне усвідомлення інтересів включає співвідношення їх із запитами інших груп і визначення засобів та ступеня державного втручання у процес суспільної взаємодії. Коли спільнота не може усвідомити свої політично значущі інтереси, вона стає заручницею власної еліти, або об’єктом ма1 ніпулювання з боку інших груп. Таким чином, політичні усві1 домлення інтересів необхідні для формування політичної волі, спрямованої на ефективну участь в політичному процесі.

Підсумовуючи, можна визначити політику як область пере1 важно цілеспрямованих відносин між групами з приводу ви1 користання інститутів публічної влади для реалізації їх суспіль1 но значущих запитів і потреб.

Визначимо тепер основні функції політики:

відбиття владно значущих інтересів соціальних груп сус1 пільства. Завдяки політиці люди отримують додаткові можливості задовольняти свої потреби та інтереси;

політика раціоналізує суперечності, що виникають, сприяє вирішенню конфліктів;

управління, налагодження суспільної взаємодії (важливий засіб цього – можливість використання примусу щодо членів суспільства);

політика передбачає інтеграцію суспільства, забезпечує гармонію приватних і суспільних інтересів. Через це зав1

71