8.Політична свідомість та політична культура
за соціально1класовим складом учасників політики (бур4
жуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська);
залежно від орієнтації на той або інший характер соціаль1 ної діяльності суб’єкта політична свідомість може бути консервативною (орієнтованою на збереження колишніх суспільних порядків), радикальною (орієнтованою на до1 корінні перетворення), реформістською (орієнтованою на здійснення соціальних перетворень шляхом реформ).
Той або інший тип політичної свідомості у чистому вигляді зустрічається рідко. В свідомості і поведінці одного і того ж суб’єкта політичних відносин може водночас поєднуватись риси декілька розглянутих вище типів.
8.2. Політична культура
Поняття політичної культури стійко увійшло до складу клю1 чових категорій політичної науки. Це зумовлене тим, що політич1 ний процес, не зважаючи на всі притаманні йому випадковості, непередбачені події, альтернативні ситуації, що виникають, підпорядковується внутрішнім закономірностям, які не можуть бути виведені безпосередньо ні з економіки, ні з психології. Дослідження в області політичної культури дозволяють розши1 рити уявлення про політичний процес в цілому та виявити у ньому ті закономірності, які були раніше поза увагою, а також особливості політичної свідомості й поведінки людей у сучас1 ному суспільстві. Аналіз проблеми політичної культури дає можливість зрозуміти, чому групи людей і навіть народи, що діють у межах ідентичних політичних систем, але виховані на різних цінностях і мають власний історичний досвід, по1різно1 му сприймають одні й ті самі політичні події та по1різному по1 водять себе в однакових політичних ситуаціях.
Поглиблене вивчення політичної культури дає, крім того, можливість передбачати реакцію населення на конкретні політи1 ко1управлінські рішення, запропонувати певні заходи, що забез1 печать ефективність їхньої реалізації.
Свої витоки проблема політичної культури бере в працях ста1 родавніх мислителів, які зверталися до питань звичаїв, соціальної
199
«Політологія»
етики, критеріїв ідеального громадянина і правителя. Використан1 ня на практиці в античній Греції цих знань можна розглядати як зародження політичної культури. Вперше поняття «політична культура» було вжито німецьким філософом Іоганом Гердером ще у XVІІІ ст. Згодом, особливо наприкінці XІX – початку XX ст., ця категорія стала використовуватись у політичних дослідженнях різноманітними політичними школами.
У 501і роки ХХ сторіччя в західній політології виникає тео1 ретичне спрямування, що досліджує соціокультурний зміст суспільних процесів, у підґрунті якого лежить розуміння зумов1 леності політики культурою. Теорія політичної культури відби1 ла прагнення дослідників подолати формальні, інституціоналі1 зовані методи вивчення політики. Головна увага була приділена вивченню ціннісно зумовлених зв’язків між владою і суспіль1 ством, виявленню залежності між процесом прийняття політич1 них рішень і політичною поведінкою. Значний внесок у розроб1 ку теорії політичної культури зробили Г. Алмонд і С. Верба, С. Ліпсет, М. Дюверже, У. Розенбаум, М. Кроз’є.
Найбільш відоме визначення політичної культури було зап1 ропоновано Г. Алмондом і С. Вербою у книзі «Громадянська культура» (1963 р.). Під політичною культурою вони розуміють: «... інтернаціоналізацію політичної системи через пізнання, по1 чуття і судження її членів». Вона виступає як сукупність пси1 хологічних орієнтацій людей по відношенню до політичних об’єктів. Такий підхід тяжіє до ототожнення політичної куль1 тури і політичної свідомості. Прибічники так званої всеосяж1 ної інтерпретації включають до політичної культури, поряд із психологічними настановами, відповідні їм форми поведінки суб’єктів. Третю групу склали так звані об’єктивістські підходи, які розкривають зміст політичної культури через санкціоновані норми поведінки громадян і груп.
Для четвертої групи уявлень характерне визначення політичної культури як нормативної моделі бажаної поведінки і мислення.
Політична культура являє собою систему історично сфор1 мованих, відносно усталених настанов, переконань, уявлень, ціннісних орієнтацій, моделей поведінки суб’єктів політичного
200
8. Політична свідомість та політична культура
процесу. Вона містить у собі культуру політичної свідомості, куль1 туру політичної поведінки і культуру функціонування політичних інститутів.
До складу політичної культури входять знання про політи1 ку, ознайомлення з фактами, інтерес до них, оцінка політичних явищ, оціночні думки про те, як має здійснюватися влада, емо1 ційний бік політичних позицій (приміром, любов до Батьків1 щини), негативне ставлення до проявів екстремізму, визнані в суспільстві зразки толерантної політичної поведінки.
Слід розрізняти політичну культуру особистості та політич1 ну культуру суспільства. У структурі політичної культури осо1 бистості важливими складниками є усвідомлення суті й мети політичного процесу, знання своїх прав і обов’язків, рівень участі у реалізації політичної влади. Політична культура сусп1 ільства – інституціалізований і неінституціалізований історич1 ний і соціальний досвід національної та наднаціональної спільнот. Історичні традиції справляють активний формуючий вплив на політичну діяльність індивідів, великих і малих соц1 іальних груп. Інакше кажучи, політична культура суспільства є зафіксований у законах, звичаях, традиціях політичний досвід суспільства, рівень уявлень про політичний процес.
Більшість дослідників політичної культури звертається до проблеми її типологізації. Без цього неможливо проаналізува1 ти специфіку політичного життя в тому чи іншому суспільстві, поведінку різноманітних груп і шарів населення.
Г. Алмонд і С. Верба виділили три «чистих» типи політичної культури. Перший з них – провінціалістський (патріархальний), для якого характерна відсутність інтересу громадян до політичного життя. Члени суспільства не очікують жодних змін з боку політич1 ної системи, тим більше не виявляють власної ініціативи, щоб ці зміни мали місце. Аполітичність, замкнення на місцевій або етнічній солідарності – ось які риси характерні для цього типу політичної культури. Така культура може відразу стати панівною в молодих державах, але вона зберігається і в розвинених індуст1 ріальних країнах, коли світогляд більшості громадян обмежений прихильністю до своїх коренів, свого місця проживання.
201
«Політологія»
Другий тип – підданський, де присутня сильна орієнтація на політичні інститути, що поєднана з низькою індивідуальною активністю громадян. Державна влада уявляється більшістю як реалізація трансльованих зверху норм, наказів, яких необхідно дотримуватися. Людьми керує побоювання покарання або очі1 кування благ.
І третій тип – партиціпаторний або політична культура участі, для якої характерна зацікавленість громадян у пол1 ітичній участі і прояв на практиці такої активності.
Автори цієї типологізації підкреслюють, що ці три типи на практиці взаємодіють між собою, утворюючи змішані форми з перевагою тих або інших компонентів: провінціалістсько1 підданський, піддансько1партиціпаторний, провінціалістсько1 партиціпаторний.
Перший змішаний тип характерний для переходу від про1 вінціалізму до централізованої влади, коли населення виявляє лояльність до центрального уряду, а згодом і відходить від оріє1 нтації на місцеві центри влади. Другий тип поєднує в собі появу політичної активності у значної частини населення і політичну пасивність – у іншої. Третій тип характерний для країн, що розвиваються, на етапі переходу до ліберальної де1 мократії. Головне завдання полягає у збереженні спадкоєм1 ності в розвитку.
Для країн зі стабільним демократичним режимом характер1 ний громадянський тип політичної культури, що є похідним від трьох перелічених основних типів культур. До найважливіших його ознак відносяться: прихильність до демократичних цінно1 стей, збалансованість політичних орієнтацій, помірний рівень політичної активності, раціоналізм в прийнятті політичних рішень, терпимість (що не розповсюджується однак на екстре1 мальні ситуації та екстремістські сили). Стабільність демокра1 тичного політичного режиму спирається на наявність консен1 сусу відносно легітимності політичних інститутів, напрямку і сенсу політики. Визнання неминучості конфліктів, як резуль1 тату різноманітності інтересів, поєднується з прихильністю до демократичних засобів їхнього розв’язання.
202
8. Політична свідомість та політична культура
Деякі політологи проводять типологізацію політичної куль1 тури за рівнем суспільного розвитку, виділяючи чотири типи:
архаїчну, елітарну, представницьку та політичну культуру ви4 сокої громадянськості.
Польський політолог Є. Вятр запропонував інший критерій – характер здійснення владних відносин у суспільстві. Головними Є. Вятр визначає три типи: авторитарну, тоталітарну і демократич1 ну (яка тотожна громадянському типу Г. Алмонда і С. Верби).
Ми розглянули приклади створення універсальних типо1 логій. Актуальною є побудова й аналіз типологій політичної культури окремих країн, виділення субкультур. Під субкуль1 турою в політиці розуміють сукупність однорідних ціннісних орієнтацій і відповідних їм форм політичної активності окре1 мих суспільних груп. Політична культура суспільства не скла1 дається з політичних субкультур, а вбирає найбільш усталені, типові ознаки, характерні для основної маси населення. Кожна політична субкультура містить і те загальне, що характеризує домінуючу в суспільстві політичну культуру, і те специфічне, що відрізняє замкнену субкультуру. Її особливості зумовлені відмінностями у стані суспільних груп, в економічній і соціальній структурі суспільства, відмінностями за етнічними, релігійни1 ми, освітніми, статевовіковими та іншими ознаками. Ступінь рівноваги між різноманітними субкультурами впливає на політич1 ну стабільність країни.
Вивчення політичної культури дає можливість зрозуміти одну з найважливіших її функцій – прогностичну, що вияв1 ляється у впливі її на динаміку політичного життя. Політична культура надає певне спрямування політичному процесу, впли1 ває на формування і діяльність політичних інститутів, зумов1 лює поведінку різноманітних соціальних груп. Вона – найваж1 ливіша частина соціального клімату, що сприяє появі та сприйняттю нового в суспільстві. Нормативно4регулююча фун1 кція спрямована на забезпечення налагодженого і стабільного функціонування політичної системи. Завдяки цій функції лю1 дина засвоює моделі політичної поведінки, що є прийнятними для існуючого режиму влади.
203