4. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА І ДЕРЖАВА ЯК ЇЇ БАЗОВИЙ ІНСТИТУТ

4.1. Політична система: поняття, структура, функції

Політична система – одне з ключових понять у політології. Теорія політичної системи з’явилася у середині минулого сто1 ліття. Її поява відобразила незадоволеність низки американсь1 ких учених однобічним інституціональним підходом до дослі1 дження політики, в межах якого політика переважно розглядалась крізь призму інститутів влади. Системний підхід орієнтується не тільки на дослідження всього комплексу політи1 ко1владних інститутів, а й розглядає відносини між суб’єктами політики, політичні правові норми, що регулюють ці відноси1 ни. Системний підхід також дозволяє дослідити взаємодію політич1 ної системи і навколишнього середовища (суспільство в ціло1 му). У свою чергу, навколишнє середовище складається з безлічі інших систем (економічної, духовно1ідеологічної, еколо1 гічної тощо). Завданням політичної системи, як і будь1якої іншої, є збереження стабільності за наявності змін.

Політична система має певні межі, складається з багатьох частин, елементів, які взаємодіють між собою і є єдиним цілим. Відмінною рисою політичної системи є легітимне право кара1 ти, примушувати, підпорядковувати. Системний аналіз увійшов до політичної науки завдяки теорії соціальної системи Т. Пар1 сонса, яка зазнала великого впливу ідей системи з біологічної теорії. У політології системний підхід був уперше застосований у середині ХХ ст. американським ученим Д. Істоном. Він же ввів і відповідне поняття політичної системи. Згідно з Д. Істоном, політична система – це взаємодії, за допомогою яких у суспільстві авторитетно розподіляються цінності (матеріальні й духовні) і тим самим запобігаються конфлікти між членами суспільства. Від інших видів соціальних систем її відрізняють дві ключові функції: 1 – розподіл цінностей у суспільстві; 2 – здатність переконувати своїх громадян у необхідності прийня1

88

4. Політична система і держава як її базовий інститут

ти такий розподіл як обов’язковий. Механізм функціонування політичної системи включає три цикли: вхід, перетворення, вихід. Система є засобами, за допомогою яких імпульси входу трансформуються в імпульси виходу, тобто політична система за Д. Істоном є сукупністю динамічних перетворень, які сприя1 ють формуванню стабільності суспільства (рисунок 4.1).

Рис. 1.1 – Модель функціонування політичної системи Д. Істона

Розглянемо головні компоненти моделі політичної системи за Істоном. «Вимоги» – це дії і думки з приводу розподілу цінностей у суспільстві, які впроваджуються суб’єктами влади. Вимоги стосуються розподілу благ і послуг, регулювання пове1 дінки у суспільстві, забезпечення комунікації та інформації. «Підтримка» – це позиції і поведінка груп та індивідів, які спри1 яють функціонуванню політичної системи. Форми підтримки можуть бути різними: сплата податків, дотримання законів, участь у політичному житті (наприклад, у голосуванні на ви1 борах, поважне ставлення до влади). Підтримка спрямована на мінімальний консенсус у суспільстві, необхідний для збережен1 ня політичної єдності (тобто на політичне співтовариство). Вона поширюється на політичний режим, який розуміють як специфі1 чну сукупність цінностей, норм і характеру розподілу владних ролей. Без підтримки неможливе й існування так званого «прав1 ління» (до якого відносяться політичні авторитети – органи вла1 ди і політичні лідери). «Вимоги» та «підтримку», що являють собою вхідні чинники, політична система трансформує у рішен1

89

«Політологія»

ня і дії (тобто в економічну, соціальну, зовнішню політику тощо). Завдяки зворотному зв’язку як одному з елементів ме1 ханізму функціонування політичної системи, чинники виходу впливають на «вимоги» і «підтримку». Рішення та дії – це спо1 соби реагування системи на навколишнє середовище і побічно на саму себе. Зворотний зв’язок включає такі елементи: адап1 тацію влади до певних ситуацій (шляхом рішень і дії системи та їх наслідків); зворотну інформацію (потік зворотних відомо1 стей про стан системи і наслідки реагуючої діяльності).

Зворотний зв’язок є механізмом усунення напруги у суспільстві. Проте ефективність цього механізму залежить від того, наскільки влада здатна адекватно реагувати на імпульси, що надходять до системи. Модель Істона дозволяє оцінювати й ана1 лізувати умови стабільності і нестабільності політичних систем.

До структури політичної системи входять три підсистеми: інституційна, інформаційно1комунікативна та нормативно1ре1 гулятивна. Першу складають політичні інститути: держава, політичні партії, групи інтересів (суспільні організації та рухи). Другу – інститути та механізми, завдяки яким забезпечують1 ся потоки інформації та зв’язки як між інститутами політич1 ної системи, так і між системою і навколишнім середовищем. Наприклад, комісії з розслідування певних питань, слухання на відкритих засіданнях державних органів влади, консуль1 тації з різними зацікавленими групами, засоби масової інфор1 мації. Третя підсистема складається з норм, які визначають по1 ведінку людей у політичному житті, фіксовані у законах та нефіксовані, але наявні у суспільстві правила участі у всіх типах політичного процесу. Ці норми підрозділяються на нор1 ми1закони і норми1звички.

Визначимо загальні функції політичної системи суспільства:

визначення цілей і завдань розвитку суспільства, розроб1 ка програми його життєдіяльності;

мобілізація ресурсів суспільства для досягнення постав1 лених цілей;

інтеграція всіх елементів суспільства, підтримка його цілісності та стабільності;

90

4.Політична система і держава як її базовий інститут

обов’язковий для всіх громадян розподіл цінностей у суспільстві.

Можна також виділити специфічні функції входу та вихо1 ду щодо політичної системи. На вході це політична соціаліза1 ція (залучення до участі у політиці, розповсюдження духу участі у суспільстві стосовно впливу на прийняття політичних рішень). Артикуляція інтересів (вираз інтересів, які мають роз1 миті риси, у конкретні пропозиції, програми та лозунги). Агре4 гація інтересів (перетворення різноманітних вимог в альтерна1 тиви державної політики шляхом їхньої систематизації, узгодження інтересів різних соціальних груп; зрештою агрега1 ція являє собою виділення найбільш важливих вимог, задово1 лення яких дасть змогу реалізувати багато інших другорядних завдань). Політична комунікація – передача інформації та пе1 реконань як усередині влади, так і між владою і суспільством.

Специфічні функції виходу – розробка норм1законів, вжи1 вання норм1законів і контроль за їх застосуванням.

4.2.Природа, ознаки і функції держави

Вуявленні будь1якої людини держава 1 це ті органи, устано1 ви, організації, що видають закони, встановлюють певний поря1 док і стежать за його виконанням, а якщо потрібно, то і застосо1 вують силу. Держава визначає все наше життя: встановлює розміри заробітної плати, стипендії, пенсії, відпустки, цін, по1 датків і та тощо. Це повсякденне, звичайне уявлення про держа1 ву. Вона хоча й правильне, але не повне. А суспільство передусім цікавить, якою повинна бути держава, а не якою вона вже є. Чому вона побудована так, а не інакше, чи відповідають її функції потребам сьогодення, як зробити її кращою і гуманнішою?

Держава є центральним інститутом політичної системи суспіль1 ства. В її діяльності концентрується основний зміст політики.

Саме поняття «держава» зазвичай вживається у двох зна1 ченнях. У широкому сенсі – це країна, суспільство, народ, що розташовані на певній території і мають органи влади. В цьому значенні зазвичай говорять про німецьку, англійську, українсь1 ку держави.

91

«Політологія»

У вузькому, власному значенні термін «держава» означає організацію, що має верховну владу на певній території.

Держава має ряд ознак, які допомагають виявити її сутність. По4перше, відокремлення публічної влади від суспільства, її розбіжність з організацією всього населення, поява верств

професіоналів1управлінців.

По4друге, державна влада є найвищою на певній території, вона має суверенітет. На відміну від різноманітних організацій, що мають певну владу над людьми, держава має найвищу вла1 ду, рішення якої обов’язкові для всіх громадян.

По4третє, держава має територію, чітко обмежену держав1 ним кордоном. Закони і повноваження держави поширюються на людей, які проживають на цій території. Держава будується за територіальним принципом.

По4четверте, держава володіє монополією на законне зас1 тосування сили і фізичного примусу. Вона може не тільки об1 межити свободу людини, а навіть фізично знищити її. Для цьо1 го у держави є спеціальні засоби: зброя, армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

По4п’яте, держава має виняткове право на видання законів і норм, обов’язкових для всього населення.

По4шосте, державною прерогативою є стягнення податків і зборів, необхідних для утримання численних державних служ1 бовців і матеріального забезпечення державної політики.

Ці ознаки відрізняють державу від інших організацій і об’єднань, але не розкривають її зв’язки з суспільством і чинниками, що лежать в основі її виникнення та еволюції.

Які ж причини виникнення держави? Існує кілька точок зору щодо питання про причини виникнення держави. Більшість дослідників погоджуються, що держава з’явилася внаслідок роз1 паду родоплемінного ладу, появи верств управлінців1професіо1 налів і поступового зосередження в їхніх руках управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв під впливом цілої низки чинників. Зазвичай до них відносять:

розвиток суспільного розподілу праці, виокремлення уп1 равлінської праці у спеціальну галузь. Внаслідок розвит1

92

4. Політична система і держава як її базовий інститут

ку всього суспільства і виробництва, появи додаткового продукту, розширення господарських і зовнішніх зв’язків у суспільства з’явилася потреба в укріпленні управлінсь1 ких функцій і створенні для цього державних органів;

виникнення із розвитком суспільства приватної власності, класів і експлуатації. Найбільш детально цю точку зору об1 ґрунтовує марксизм, який на перший план у діяльності держави ставить функцію класового пригноблення. Сучас1 на наука не заперечує важливого впливу виробничих відносин і економічно панівних класів на державу. Але водночас його поява й існування не пов’язуються з виник1 ненням приватної власності і класів. І те, що спочатку уп1 равління здійснювалося безпосередньо всіма членами роду без спеціально уповноважених осіб та установ, пояснюєть1 ся зовсім не тим, що суспільство було вільне від класів, а незначним обсягом і простотою суспільних відносин;

завоювання одних народів іншими. Існує точка зору, за якою держава виникає не внаслідок внутрішнього класо1 вого розмежування, як стверджує марксизм, а в резуль1 таті зовнішнього і політичного насильства, що поглиблю1 ють соціальну нерівність і ведуть до утворення класів і експлуатації. Автори цієї теорії – Ф. Оппенгеймер і Л. Гум1 плович. Однак вплив завоювань на утворення і розвиток держави не слід абсолютизувати;

демографічні фактори. Це передусім зростання чисельності

ігустоти населення, перехід народів від кочового до осіло1 го способу життя, упорядкування шлюбних відносин;

психологічні фактори. Держава розглядається як плід людсь1 кого розуму, який формувався під впливом певних потреб

іемоцій людини. Деякі вчені вважають, що потужним мо1 тивом створення держави був страх перед агресією з боку інших людей, побоювання за життя, свободу і майно. Інші висувають на перший план людський розум, який дійшов висновку про необхідність створення спеціального органу – держави, здатного краще забезпечити природні права людей, аніж їхні традиційні, додержавні форми співжиття;

93

«Політологія»

антропологічні фактори. Вони означають, що державна форма організації має коріння в самій суспільній природі людини. Вона виникає в результаті розвитку людської

природи і за допомогою права вносить в життя людей справедливі моральні начала.

Доведено, що держава виникає, розвивається під впливом цілої низки факторів і виділення одного з них майже неможливе.

Якщо процес утворення держави розглядати з точки зору особливостей взаємовідносин держави і особи, втілення в дер1 жавному устрої раціональності, принципів свободи і прав лю1 дини, то можна виділити тільки два глобальних етапи її розвит1 ку: традиційний і конституційний, а також проміжні стадії, що поєднують риси традиційних і конституційних держав.

Традиційні держави виникли та існували здебільшого сти1 хійно, на основі звичаїв і норм, коріння яких сягають у сиву давнину. Типовим втіленням такої держави є монархії.

Конституційний етап у розвитку держави пов’язаний з його підпорядкованістю суспільству і громадянам, з конституційною визначеністю сфери державного втручання, з правовою регламен1 тацією всієї діяльності держави і створенням гарантій прав людини.

Конституційні держави істотно відрізняються від держав традиційних засобами формування, внутрішньою побудовою і функціями.

Більшість сучасних держав будуються і функціонують на базі конституції. Конституція – це система зафіксованих у спец1 іальному документі відносно стабільних правил, що визначають устрій держави, її організацію, способи виявлення політичної волі, прийняття рішень, а також положення особи в державі.

У сучасних демократичних державах конституції, як прави1 ло, складаються з двох частин. У першій частині визначаються норми взаємовідносин громадян і держави, права і свободи особи. У другій – характер держави, статус гілок влади, прави1 ла взаємовідносин парламенту, президента, уряду і суду, а та1 кож структура і порядок функціонування органів управління.

Наявність демократичної конституції – важливий показник конституційності держави лише в тому випадку, якщо вона

94