«Політологія»

дяки політиці підтримується цілісність суспільства, стабільність та суспільний порядок;

політика є середовищем соціалізації особистості. Людина входить до політики, засвоює та виробляє своє ставлен1 ня до суспільної взаємодії з приводу використання дер1 жавної влади;

у процесі політики людина засвоює загальноприйняті уявлення;

крім усього, політика, використовуючи методи політично1 го регулювання, може утворювати нові форми соціальної організації життя. Інакше кажучи, забезпечує інно1 ваційність суспільного розвитку. Можливості політики розширюються завдяки взаємодії з іншими сферами сус1 пільного життя.

3.2. Взаємодія політики з іншими сферами суспільного життя

Політика зазнає впливу економіки, моралі, права, художньої культури тощо. Але ж і вона впливає на ці та інші сфери.

Тривалий час політика сприймалась як всезагальна універ1 сальна форма людської активності. Розуміння певної автономії політики дало змогу більш чітко співвіднести політику з інши1 ми сферами життя.

Це співвідношення різні мислителі оцінювали доволі нео1 днозначно. Деякі бачили її як першорядну сферу людської діяльності (Моска); інші, навпаки, розчиняли її в різних видах діяльності, заперечували можливість її автономізації (Фрейд); декотрі розглядали її як залежну від економіки (Маркс), права (Гоббс), моралі (Аристотель) чи релігії (теологічна парадигма); інші – визначали її як відносно автономну рівноправну з інши1 ми сферу суспільного життя.

Існують дві крайні точки зору: одна з них детермінує політичні процеси неполітичними факторами, інша гіперболізує самоде1 термінованість політики, доводить її непідвладність впливу інших сфер життя. Здається, що більш об’єктивним є підхід, за яким політика та інші сфери взаємодіють, взаємозалежать як

72

3. Політика і влада як суспільні явища

відносно самостійні системи регулювання соціальних процесів. Можлива перевага тих чи інших регуляторів обумовлюється різними причинами (історична ситуація, менталітет та ін.).

В умовах стабільних демократій зв’язок політики з іншими сферами має стійкий динамічний характер. Простежується тен1 денція до зниження ролі методів політичного регулювання, по1 силення впливу моральних, релігійних норм, методів самоор1 ганізації в суспільстві.

Перехідний стан політичного режиму, який часто супровод1 жується кризою, сприяє посиленню впливу факторів політичного характеру, підвищує значення політичної волі та рівня інституці1 оналізації політичних відносин. Особливо це виявляється в логіці дії авторитарного режиму, для якого політика – засіб пріоритет1 ного впливу на посилення регульованості соціальних процесів.

Щодо тоталітарного режиму, то в ньому політична сваволя досягає неосяжних розмірів. Політичні методи за суттю підміня1 ють та девальвують чинники іншого порядку. Навіть економічна доцільність поступається місцем ідеологічним міркуванням. Політи1 ка набуває гіпертрофованого значення, вона проникає навіть у особисте життя громадян. Приміром, у класичному вигляді то1 талітаризм був втілений у СРСР та фашистській Німеччині, су1 часний тоталітаризм можна бачити у КНДР, КНР, на Кубі.

Тепер розглянемо конкретну взаємодію політики з деяки1 ми сферами людської життєдіяльності.

Економіка має значний детермінуючий вплив на формування політичної влади. Зокрема, девелопментський підхід (з англ. – «розвиток») визначає, що слабко розвинута економіка потре1 бує централізації влади, що у свою чергу посилює авторитарні тенденції. Високий рівень економічного розвитку є важливим фактором встановлення та збереження стабільної демократії. Зазвичай демократичні країни є економічно розвиненими.

Зарубіжні дослідники використовують таке поняття, як індекс комплексного розвитку, в якому економічні показники посідають важливе місце. Залежно від їх розвитку прогнозуєть1 ся перспектива встановлення стабільної демократії в тій чи іншій країні, що переживає етап модернізації.

73

«Політологія»

Такий дослідник, як Б. Рассет, синтезував показники соціаль1 но1економічного та політичного характеру та виділив п’ять типів держав, які відповідають п’яти типам соціально1економічного розвитку суспільства. Традиційні, примітивні суспільства; тра1 диційні цивілізації; перехідні суспільства; суспільства промисло1 вих революцій; суспільства високого масового споживання.

Зв’язок політики та економіки необхідно розглядати діалек1 тично. Політика також має регулюючі можливості щодо економі1 ки, адже є формою владно1державного примусу. У разі необхід1 ності вплив її набуває особливого значення. Сьогодні як ліберальні ідеологи заходу, так і консервативні відмовляються від різко негативного ставлення до державного регулювання еконо1 міки. Вони визнають необхідність застосування цих важелів.

У сучасній Україні, як і в інших державах, що проводять посттоталітарні трансформації, питання посилення регулюван1 ня соціальних процесів є найбільш актуальним. Політичний аналіз потрібен для проведення ефективних економічних пе1 ретворень: встановлення конкурентного середовища, утверд1 ження ринкових відносин, розвитку підприємництва. Заходи політичного характеру необхідні й для подолання негативних наслідків попередньої системи та подолання кризових явищ перехідного періоду.

Однак успіх демократичних перетворень залежатиме від збе1 реження динамічного балансу між чинниками політичного та економічного характеру. Наприклад, не менш значущим вияв1 ляється розвиток вільної економічної діяльності, утвердження господарської ініціативи та широкий розвиток підприємництва.

Економіка та політика взаємодіють опосередковано через соціальні відносини. Тому характер їх взаємодії багато в чому залежить від змісту інтересів соціальних груп, що складають те чи інше суспільство.

Правова, юридична сфера закріплює в законодавстві основні принципи політичного панування. Воно постає своєрідним індикатором дозрілості політики, держави, визначає межі при1 пустимої політичної поведінки суб’єктів політичної діяльності. Особливо це стосується правлячих кіл. За умови тоталітарного

74

3. Політика і влада як суспільні явища

режиму право слугувало політиці, ніяк не регламентувало пра1 вове, владне свавілля. Абсолютна влада розбещує абсолютно.

Дослідження проблеми співвідношення політики і моралі бере свій початок ще у давні часи. В цілому в історії філософсь1 кої та політичної думки можна визначити три основні підходи.

Перший підхід (Макіавеллі, Моска, Міхельс, Бентам) відки1 дає будь1яке серйозне значення моралі для політики.

Другий підхід (Платон, Аристотель, Фромм), навпаки, роз1 чиняв політичні підходи в морально1етичних оцінках. Вислов1 лювалась точка зору, що етичні орієнтири є найсуттєвішими в людській життєдіяльності (однаково в усіх сферах, не відокрем1 люючи політику).

Третій підхід (А. Швейцер, М. Ганді) відстоював думку уз1 годження політики з мораллю. З цього погляду, мораль є важ1 ливим чинником оцінки політичної діяльності взагалі.

Уполітиці процес формування та реалізації інтересів пер1 винно пов’язаний з моральним вибором людини. Уявлення про справедливість, характер відносин з державою, про межі свобо1 ди та рівність впливають на політичні настанови й поведінку.

Увідносинах з державою (державною владою) людина керуєть1 ся вимогами користі та моральності. Мораль розміщує політичні питання у площині взаємовідносин «добра» та «зла». Індиві1 дуальний вибір більшою мірою залежить від морального апро1 бування, тоді як професійні аспекти управлінської діяльності еліт містять мінімальний рівень моральної рефлексії.

Зрозуміло, що моральність політики відносна, тим більше, що моральна оцінка політичних засобів, що застосовуються, залежить від конкретної ситуації. Наприклад, держава може ефективно ви1 користовувати своє монопольне право на використання сили тільки тоді, коли має легітимність. Інакше кажучи, коли моральні почуття народу збігаються з нормами офіційної владної моралі.

Увідносинах моралі та політики також необхідний баланс: неприпустимий як гіперморалізм, що призводить до містифі1 кації політичних уявлень, які є шляхом до соціальних катаст1 роф, так і нехтування соціальними принципами, що характер1 но для всіх відомих історії диктаторських режимів.

75