6. Політичні партії, громадські організації та рухи

6.2. Громадські організації та рухи

Громадські організації та рухи є структурним елементом політичної системи будь1якого демократичного суспільства. Вони виступають своєрідними формами прояву політичної участі населення у вирішенні різноманітних питань.

Виникнення громадських організацій та рухів – процес об’єктивний і закономірний, зумовлений потребою людей у ко1 лективному, творчому розвитку ініціативи, здібностей для ви1 рішення соціально1політичних проблем. Свідчення про об’єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспіль1 ство, літературу, мистецтво можна знайти вже у стародавніх сус1 пільствах. Починаючи з античних часів, у різні періоди з’явля1 ються різноманітні суспільні об’єднання, котрі певною мірою впливали на суспільно1політичний розвиток. Такими об’єднан1 нями можна вважати численні філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об’єднання епохи Відродження, різноманітні таємні товариства і політичні клуби Нового часу. З розширенням демократії та зростанням загального рівня політичної культури людства у ХХ ст. відбувається зростання впливу громадських організацій і рухів на соціально1політичне життя різних країн світу.

Громадська організація – це добровільне об’єднання людей, що виникає внаслідок їхнього волевиявлення на основі спільних інтересів і завдань. Як правило, громадські організації є масовими, мають свою програму або статут, характеризують1 ся чіткою структурою, а також зареєстровані в органах влади. Громадські організації діють на принципах добровільності, дос1 тупності, гласності, незалежності і відкритості. Більш успішно діють ті організації, які мають чіткі організаційні структури, конкретні цілі, завдання та механізм їх виконання і спирають1 ся на активність населення.

Право на громадські об’єднання як невід’ємне право люди1 ни й громадянина проголошене Загальною декларацією прав людини. Найбільш поширеними різновидами громадських організацій є: профспілки робітників і службовців, селянські кооперативи, об’єднання підприємців, жіночі та молодіжні

153

«Політологія»

організації, екологічні, благодійні, спортивні, культурно1про1 світницькі спілки тощо. В деяких країнах Африки існують племінні об’єднання, в Індії – кастові спілки (в багатьох держа1 вах заборонені законом).

На відміну від політичних партій громадські організації не ставлять своїм головним завданням боротьбу за владу (винят1 ком була, зокрема, діяльність польських профспілок «Со1 лідарність»). Головна мета таких організацій – задоволення і захист соціальних, професіональних, економічних, культурних та інших інтересів їх членів. Виконуючи ці завдання, деякі ма1 сові об’єднання здійснюють тиск на державну владу, в тому числі шляхом організації демонстрацій, страйків, голодування тощо. Такі об’єднання в політології називають «групами інте1 ресів» та «групами тиску».

Групи інтересів – це об’єднання людей, які виходячи з пев1 них інтересів або потреб, висувають вимоги до інших груп сус1 пільства чи суспільства в цілому, з метою підтримати або пол1 іпшити свої позиції, досягти певних цілей. Існують різні типології груп інтересів. Найчастіше групи інтересів класифіку1 ють за сферами їх діяльності: групи інтересів в економічній сфері – об’єднання підприємців, профспілки тощо; групи інте1 ресів у соціальній сфері – об’єднання по захисту соціальних прав (наприклад, товариство інвалідів), об’єднання соціальних досягнень (наприклад, благодійні організації), групи взаємодо1 помоги (анонімних алкоголіків тощо); групи інтересів у сфері дозвілля і відпочинку – спортивні об’єднання, гуртки для спілкування і реалізації хобі; групи інтересів у сфері релігії, на1 уки, культури – церкви, секти, наукові асоціації, творчі клуби тощо; групи інтересів у суспільно1політичній сфері – правоза1 хисні, екологічні, жіночі тощо.

Групи тиску – це громадські об’єднання, які прагнуть задо1 волення власних інтересів засобом впливу на органи держав1 ної влади або політичні партії. Політологи виділяють три ос1 новні ознаки групи тиску: існування і діяльність групи поза офіційними структурами й органами влади; здійснення тиску на політичні інституції з метою прийняття державними орга1

154

6. Політичні партії, громадські організації та рухи

нами певних рішень; вимоги групи відображають специфічні інтереси тих чи інших верств або об’єднань громадян.

Групи тиску можуть діяти на всіх рівнях влади і прагнуть впливати на всі три гілки влади (законодавчу, виконавчу, су1 дову) і громадську думку. Характер здійснення функцій група1 ми тиску залежить, насамперед, від того, законні вони чи не законні. Законні дії передбачають: участь в урядових і парла1 ментських консультаціях, офіційних слуханнях, що проводить уряд чи парламент; безпосереднє представництво групи тиску в парламенті; заяви, рекомендації напередодні слухань у пар1 ламенті; субсидування політичних партій або окремих канди1 датів у депутати; технічну або організаційну допомогу під час проведення виборчих кампаній тощо. До незаконних форм діяльності відноситься хабарництво, підкуп чиновників, фінан1 сова підтримка нелегальних об’єднань, контроль за особистим життям політиків з метою збирання компромату тощо.

У багатьох країнах світу широко практикується така форма тиску на законодавчу владу, як лобізм (від англ. Lobby – кулу1 ари, критий, прогулянковий майданчик, коридор). Лобізм ви1 ник як специфічний інститут політичної системи США для впливу приватних осіб і окремих громадських організацій на процес ухвали рішень органами влади з питань внутрішньої та зовнішньої політики. Постійні представництва лобістів у Ва1 шингтоні та столицях американських штатів є характерною рисою політичного життя у США. З 1946 р. у цій країні діє федеральний закон, який вимагає обов’язкової реєстрації лобі1 стських організацій з точним визначенням організації, котру вони представляють, кошторису витратних статей на «лобію1 вання». Політична практика американського лобізму активно розповсюджується в інших країнах, у тому числі й в Україні. Лобіюванням займаються колишні чиновники законодавчих і виконавчих органів влади, які підтримують тісні зв’язки із свої1 ми колегами, а також досвідчені адвокати, близько знайомі із закулісним життям державних інститутів влади. Практично всі великі корпорації, підприємницькі союзи, професійні асоціації мають у своєму складі особливі підрозділи, що займаються

155

«Політологія»

тільки лобістською діяльністю. Засоби лобізму можуть бути різні, наприклад, збирання інформації, її блокування або надан1 ня зацікавленим особам; пропагандистські кампанії з рекламою або антирекламою певної акції; кампанії тиску з місць (телегра1 ми, листи тощо); фінансування виборчої кампанії, висування й призначення на посаду в уряді; надання «потрібним особам» різних послуг (організація виступів за високий гонорар), влаш1 тування для чиновників різного роду розваг за рахунок заці1 кавлених організацій тощо. Послуги лобістів щедро оплачують1 ся. Проте, лобізм – це не тільки синонім корупції, а й потужна, широко розгалужена, з високорозвиненою структурою система спостереження за діяльністю органів державної влади й справ1 ляння на них тиску.

Особливу небезпеку для будь1якої політичної системи ста1 новлять різноманітні мафіозні структури, які виникають внас1 лідок зрощування злочинного світу з представниками влади і соціального управління. Вони підривають довір’я громадян до існуючих політичних інститутів, легальних засобів реалізацій інтересів і потреб, а також готують ґрунт для виникнення або реставрації тоталітаризму.

На відміну від громадських організацій, громадські рухи но1 сять більш масовий характер, структурно можуть бути оформле1 ними або не оформленими, але їх сила виявляється в період пе1 редвиборчих кампаній та за певних кризових ситуацій, які виникають у суспільстві. Якщо організація є об’єднанням одно1 думців, то громадські рухи охоплюють різноманітні групи, течії, представників різних партій, які об’єднуються для досягнення конкретних цілей. Отже, в рухи входять громадяни, погляди яких не завжди співпадають. Прикладом більш1менш оформленого громадського руху були (а деякі й зараз існують) народні, націо1 нальні, вітчизняні фронти у країнах тоталітарного соціалізму. До складу фронтів входили всі партії й масові громадські організації. Сьогодні такі об’єднання існують у В’єтнамі, Китаї, КНДР, Сирії.

У поваленні тоталітарних режимів у країнах Східної Євро1 пи та Радянського Союзу велику роль відіграли масові гро1 мадські рухи – Громадянський форум у колишній Чехословач1

156

6. Політичні партії, громадські організації та рухи

чині, Союз демократичних сил у Болгарії, «Солідарність» у Польщі, Демократичний форум в Угорщині, «Саюдіс» та На1 родні фронти у Прибалтиці, Народний рух «Демократична Росія», Народний рух України. Характерною рисою цих масо1 вих громадських об’єднань стала діяльність, спрямована на на1 ціональне відродження, розбудову держави, утвердження суве1 ренітету. Це означає формування інститутів політичної системи як знаряддя вільного волевиявлення народу.

На світовій арені активно діють міжнародні громадські рухи, які ставлять своїм завданням збереження і розвиток загально1 людських цінностей: миру, прав людини, морального і фізично1 го здоров’я людей, охорону природи. На ці цінності орієнтовані люди різних світоглядних і політичних переконань у різних країнах і на різних континентах. Наприклад, Всесвітній рух прибічників миру (організаційно оформлений у 1950 р.), Пагу1 ошський рух за мир, роззброєння і міжнародну безпеку (ство1 рений у липні 1955 р.), правозахисні об’єднання «Хельсинський союз», «Міжнародна амністія», молодіжні об’єднання «Все1 світня федерація демократичної молоді», «Міжнародна спілка студентів», екологічний рух «Грінпіс».

Аналіз виникнення і розвитку громадських рухів показує, що вони мають свій життєвий цикл. Польський політолог Єжи Вятр у монографії «Соціологія політичних відносин» розрізняє п’ять основних стадій їхнього становлення. На першій стадії створюються умови виникнення громадського об’єднання. Не1 задоволення існуючим станом речей, прагнення його змінити приводить до пошуків контактів між активними громадянами, обміну ідеями; кристалізується загальна думка про необхідність формування руху, виникає ініціативна група. Друга стадія включає формування програмних документів, які віддзеркалю1 ють об’єднані індивідуальні прагнення. Третя стадія – це стадія перевірки життєздатності громадського об’єднання, його відпові1 дності потребам суспільного розвитку. Ця стадія включає агіта1 цію, пропаганду ідей, пояснення причин, що призвели до ство1 рення руху. До об’єднання залучаються нові члени. Четверта стадія – це активна політична діяльність руху, впровадження у

157

«Політологія»

життя своєї програми. Залежно від мети, характеру і сили руху, а також зовнішніх умов цей етап може мати різну тривалість. П’ята стадія – це згасання політичного руху, коли мета руху або досягнута, або взагалі не може бути реалізована.

У демократичних суспільствах діяльність громадських організацій і рухів регламентується законодавством та Консти1 туцією. Різноманітні види громадських об’єднань відіграють неоднакову роль у політиці, а деякі (наприклад, спілка філа1 телістів, рибалок) взагалі не мають відношення до політики. Проте, в сучасних умовах громадські об’єднання неполітично1 го характеру не відокремлені від політики, в тому числі й міжна1 родної (наприклад, відомий екологічний рух «Грінпіс»). В ок1 ремих країнах навіть релігійні рухи беруть участь у політиці, хоча у конституціях закріплене положення про відокремлення церкви від держави (наприклад, у Польщі). До того ж законо1 давство різних країн неоднакове: в одних країнах, наприклад, у Болгарії, неполітичним об’єднанням забороняється займати1 ся політичною діяльністю – для цього утворюються партії; в інших країнах, наприклад у державах тоталітарного соціалізму, законодавство передбачає активну участь профспілок та інших об’єднань у політиці.

Відносна відокремленість громадських організацій і рухів від політики пов’язана насамперед з тим, що держава безпосеред1 ньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до чинного законодавства. До того ж громадські організації і рухи, на відміну від державних інститутів, не наділені владни1 ми повноваженнями. Вони відрізняються від політичних партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння державною владою. Отже, за своєю природою і характером діяльності гро1 мадські організації і рухи не є політичними організаціями. Од1 нак, їх діяльність почасти набуває політичного характеру. Вони об’єднують людей, які входять до спектра політичних сил, на їх ґрунті можуть виникати нові політичні партії, вони формують і поповнюють політичну еліту, створюють систему тиску на державні інститути влади. Громадські об’єднання виступають як інституціалізовані канали залучення людей до політики і, тим

158