«Політологія»

місцевих органів влади, стимулювання регіональних програм у сфері соціально1економічного реформування може стати базою для політико1культурних змін. Сьогодні лише в окремих колах міського населення, серед підприємців і частини інтелігенції, а також керівників підприємств відбулася повна ціннісна пере1 орієнтація. Тому проблема ліквідації негативних аспектів тра1 диціоналістської політичної культури знаходиться в безпосе1 редній залежності від ефективності демократичних перетворень і підвищення інтенсивності міжкультурного обміну.

8.4. Політична соціалізація особистості: сутність, інститути, етапи

На різних шаблях свого розвитку політична культура сусп1 ільства виконує одну з найважливіших своїх функцій – політичну соціалізацію (тобто, входження людини до політики, її підготовка та включення у владні відносини). Політична соціалі1 зація здійснюється в процесі засвоєння людиною панівних куль1 турних норм та орієнтирів, цінностей і моделей політичної по1 ведінки. В свою чергу, політична соціалізація забезпечує відтворення існуючої політичної культури, спадкоємність політич1 ного розвитку суспільства, сприяє встановленню суспільного порозуміння, впорядковує відносини між громадянином та дер1 жавою. В кінцевому підсумку – гарантується відносна стабільність політичного режиму.

Політична соціалізація дає змогу особистості орієнтувати1 ся в політичному просторі, брати участь у політичній взаємодії.

Процес політичної соціалізації передбачає не лише засвоє1 ння особистістю інформації, вимог з боку політичної системи та формування лояльності до режиму. За сучасних умов цей процес має включати ще й самостійну оцінку особистістю тра1 дицій і переконань, усвідомлений вибір моделей поведінки.

Універсальними інститутами політичної соціалізації є родина, система освіти, засоби масової інформації, державні та суспільні організації, окремі політичні події. Завдяки цим інститутам здійснюється залучення людей до домінуючої політичної культу1

214

8. Політична свідомість та політична культура

ри. В різних країнах роль, значення та спрямованість дії даних інститутів політичної соціалізації може суттєво відрізнятися.

Політична соціалізація має два якісних стани – первинний та вторинний. Різниця між ними залежить від віку людини, конкретного політичного досвіду та ступеня самостійності пол1 ітичної поведінки та дії.

Первинна соціалізація характеризує початкове (зазвичай з трьох1п’яти років) сприйняття людиною політичних явищ, ка1 тегорій. Поступово йде формування вибірково1індивідуально1 го ставлення людини до явищ політичного життя. Американські вчені Д. Істон та І. Деніс розрізнюють чотири головні складові цього стану. Це безпосереднє сприйняття політичного життя – інформація, яку дитина отримує у своїй родині, прислухаючись до оцінок політичних подій, що дають її батьки. Поступово у неї формується своя позиція, тобто відбувається персоналіза1 ція політики. Ті чи інші фігури, пов’язані з владою, постають для неї як образи контакту з політичною системою. Такими фігу1 рами можуть стати, наприклад, президент країни, поліцейський; оцінки їхньої дії дитина засвоює як ту чи іншу модель поведін1 ки щодо влади. Отже, навчаючись любити чи ненавидіти різні політичні образи, дитина ідеалізує політику. З переходом до надособистісного бачення політики цей етап політичної соціа1 лізації постає як інституціаналізація її якостей і властивостей.

Вторинний етап починається тоді, коли процес засвоєння людиною політичної інформації (у конкретних формах), а та1 кож оволодіння спеціалізованими ролями в сфері влади здійснюється особистістю незалежно від тиску групової свідо1 мості чи політичної ситуації. Вторинна політична соціалізація також може мати різні рівні. В ній найбільш важливим є здатність людини до самостійної розробки різного роду цінно1 стей, уявлень, переваг.

Таким чином, політична свідомість та політична культура є одними з найважливіших складових політичного життя, що визначають його зміст та напрямки розвитку. Кожне суспіль1 ство характеризується специфічними особливостями політич1

215

«Політологія»

ної свідомості та політичної культури. Аналіз політичної свідо1 мості та політичної культури дає нам змогу зрозуміти, чому окремі соціальні групи і навіть цілі народи ведуть себе по1різно1 му в однакових політичних умовах, по1різному оцінюють одні і ті самі явища політичного життя. У цих феноменах втілюєть1 ся зв’язок поколінь, вплив традиції. Завдяки ним людина вхо1 дить до суспільного та політичного життя, бере участь у суспільній взаємодії. Отже, політична свідомість і політична культура несуть велике функціональне навантаження.

Сучасні західні політологи визначають декілька типів пол1 ітичної соціалізації.

Гармонічний тип політичної соціалізації. Він визначає відно1 сини між людиною та інститутами влади, при яких існують раціональні, важливі настанови до правопорядку, держави, до своїх громадянських обов’язків. Цей тип характерний для ста1 лих демократій (англо1американський тип політичної системи). У межах цього типу налагоджений діалог між індивідом та вла1 дою. Як індивід, так і влада прихильні до загальних ідеалів та цінностей, що сприяє цивілізованому механізму політичної соціалізації.

Гегемоністський тип політичної соціалізації характеризуєть1 ся негативним ставленням людини до будь1яких соціальних і політичних систем, окрім «своєї». Такий тип присутній у зак1 ритих політичних системах. Він був пануючим у радянському минулому. Входження людей до політики відбувається на ос1 нові цінностей класу, релігії або ідеології.

Конфліктний тип політичної соціалізації поширений у краї1 нах, які відносяться до частково індустріального або доіндустрі1 ального типу політичної системи. Політична соціалізація у більшості країн Азії, Африки проходить на фоні жорстокої бо1 ротьби між носіями різних субкультур. Досягнення порозумін1 ня в умовах такого типу утруднено, він налаштований на зас1 тосування сили.

Плюралістичний тип політичної соціалізації передбачає визнання людиною рівних прав усіх громадянан. Він характер1

216

8. Політична свідомість та політична культура

ний для країн Західної Європи. Наявність різних субкультур не призводить до непримиренних конфліктів, оскільки люди прихильні до ключових демократичних цінностей. Вони пова1 жають свободу інших та прихильні до толерантної поведінки у політиці. Порозуміння стосується таких ліберальних принципів, як приватна власність, індивідуалізм, права людини, свобода. Людина в умовах цього типу має автономію, спроможна до са1 моорганізації, тому має змогу засвоювати інші ціннісні вподо1 бання, навіть змінювати свої політичні орієнтири.

Існують універсальні соціальні та політичні інститути, зав1 дяки яким здійснюється політична соціалізація. Серед них: сім’я, система освіти, засоби масової інформації, державні, партійні організації, групи інтересів та окремі політичні події. В залеж1 ності від країни значення та спрямованість цих інститутів може відрізняться. В Україні багатопартійна система та структури громадянського суспільства ще формуються. Вплив політичних партій та участь у їх роботі населення незначні. Отже, все це робить ці канали політичної соціалізації малоефективними. Крім того, різні інститути політичної соціалізації не мають зла1 годи відносно цілей виховання молодого покоління, а також відносно політичних вподобань. Такі інститути, як сім’я, шко1 ла відчувають на собі кризові явища соціально1економічного характеру. В умовах боротьби за виживання зрозуміло, що роль цих інститутів знижується. Важливим аспектом негативного впливу на державу, як на інститут політичної соціалізації, є корумпованість влади, пов’язані з цим скандали, відчуження лю1 дей від політики та почуття зневіри у позитивному потенціалі влади. Отже, в Україні в плані політичної соціалізації особливо виділяються засоби масової інформації та конкретні політичні події. Наприклад, події президентської кампанії 2004 року ста1 ли поштовхом до прискорення процесів формування грома1 дянського суспільства та активної політичної позиції більшості населення країни, призвели до зростання інтересу до політики, а також позитивно вплинули на можливість політичної впли1 вовості громадян на владу.

217

«Політологія»

Запитання для самоконтролю

1.Що таке політична свідомість?

2.Назвіть основних носіїв політичної свідомості.

3.Які ви знаєте типи та рівні політичної свідомості?

4.Що таке масова свідомість і чим вона відрізняється від звичай1 ної свідомості?

5.Що таке політична ідеологія?

6.Який зміст має поняття «політична культура»?

7.Назвіть ознаки політичної культури.

8.Що означає термін «субкультура»?

9.Що ви розумієте під поняттям «політична соціалізація»?

Рекомендована література

1.Гаджиев К.С. Американская нация: национальное самосознание и культура. – М., 1990, – 418 с.

2.Зернецька О. Культурна ідентичність і глобальна культура в добу глобалізації // Політика і час. – 2003. – №11. – С.83189.

3.Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. – К., 1991. – 48 с.

4.Донцов Д. Націоналізм // Українська суспільно1політична думка в ХХ столітті. – Т.2. – Торонто, 1983. – С. 1161142.

5.Дженусов А.И. Политическая культура: концептуальные аспекты //

Социально1политический журнал. – 1994. – №11, 12. – С. 75183.

6.Мовчан М. Головні «мотори» європейської інтеграції. Пробле1 ми розвитку національної ідентичності та ідеології Франції і Німеччини у контексті європейської інтеграції // Політика і час. – 2003. – №11. – С. 68177.

7.Политология: Учеб. пособие для вузов / Сост. и ред. Н. Сазоно1 ва. – Харьков, 2001. – С. 5111540.

8.Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. – М.. 2002. – С. 3061330.

9.Цимбалістий Б. Тавро бездержавності. Політична культура ук1 раїнців. – К., 1994. – 286 с.

218