Заходи із запобігання підлітковій наркоманії

Профілактика наркоманії (як і інших проявів адиктивної поведінки) в Україні здійснюється в основному на громадських засадах. Ще досі є недосконалою законодавча база щодо боротьби з поширенням наркогенних засобів серед неповнолітніх. З появою нових наркотиків синтетичної природи виникає багато проблем стосовно їх класифікації; не врегульовано з правовоїточки зору таке явище як токсикоманіятощо.

Водночас масштаби адиктивної поведінки неповнолітніх катастрофічно збільшуються. Так, за даними досліджень М.Георгі та ін., кожен сьомий п’ятикласник і близько двох третин дев’ятикласників проявляють позитивне ставлення до вживання наркогенних засобів [12, с.39].

За таких обставин актуальною є організація профілактичної роботи за такими напрямами: 1) превентивна (попереджувальна) освіта (спрямована на формування у неповнолітніх об’єктивних знань про причини і наслідки вживання психотропних речовин); 2) правова освіта дітей, підлітків і молоді (передбачає формування в учнів правової грамотності й свідомості, навичок і звичок правомірної поведінки); 3) психокорекційна робота з підлітками “групи ризику” (спеціальна робота, спрямована на корекцію їх особистості); 4) психологічна допомога сім’ям, обтяженим узалежненням; 5) психокорекційна робота з дітьми наркоманів, алкоголіків [40, с.2].

Соціально-педагогічна профілактика вживання наркотичних речовин серед учнівської молоді здійснюється на таких рівнях: координаційно-інформаційний (нагромадження діагностично-прогностичних відомостей з проблеми, налагодження тісних стосунків з усіма суб’єктами профілактичної діяльності); загальноосвітній (відображає динаміку поширення профілактичних знань (медичних, моральних, правових) у навчальній і позанавчальній роботі); спеціально-освітній (передбачає проведення цілеспрямованої освітньої роботи з підлітками групи ризику з урахуванням їх обізнаності та психологічної подразливості до профілактичного втручання); оздоровчо-корекційний (включає діяльність щодо практичної переорієнтації поведінки учнів наркогенного ризику); адаптаційний (полягає у створенні умов для закріплення установок на дотримання здорового способу життя) [12, с.40].

Прикрим є факти, коли профілактична робота за уявленнями окремих педагогів, медиків зводиться до пропаганди медичних і правових знань з цієї проблеми: наочна агітація (плакати, буклети); засоби масової інформації – вплив на емоційну сферу; правові аспекти профілактики та лікування (за розповсюдження наркотиків – карна відповідальність).

Часто профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі зводиться до пропаганди, у ході якої типовими помилками є: концентрація уваги на фіксації шкідливих наслідків вживання алкоголю, а не на реальних перевагах тверезого життя; згущення фарб при розкритті образу алкоголіка і наркомана, оскільки навіть хворі не визнають себе такими і вони не хочуть себе бачити через 2-3 роки, бо для них це далека перспектива. Від того, що в школі буде говоритися про шкідливість алкоголю та наркотиків, потяг до них у дітей не зникне.

Необхідно починати з молодшого шкільного віку через вивчення особистості учнів, особливостей їхнього психічного розвитку; вивчення стану здоров’я дітей; визначення типу сімейного виховання; виявлення сімей, де батьки (або один із них) зловживають наркотиками, алкоголем тощо.

У підлітковому віці діти здатні сприймати інформацію про шкідливість наркотиків, алкоголю. Варто використовувати ігрову діяльність; підтримувати тісний контакт з батьками, оскільки у дітей цього віку втрачається інтерес до школи, відвідування гуртків; використовувати зарубіжний досвід роботи з такими дітьми (створення комун у Данії, Ісландії, Іспанії, Франції); пропаганда здорового способу життя.

Важливо не тільки подавати школярам певну інформацію, а впливати на життєві позиції підлітків, формувати їх поведінку, використовуючи спеціальні прийоми, які сприяють засвоєнню норм поведінки. Під час викладання навчальних предметів використовувати будь-яку можливість для висвітлення шкідливості психотропних речовин, особливо при вивченні валеології, яка розкриває: відомості про найважливіші фізіологічні, психологічні та соціальні сфери підтримання здорового способу життя; відомості про фактори, що перешкоджають нормальному способові життя (забруднення, шум, паління, переїдання, алкоголь, психотропні речовини, недостатня фізична активність); причини інфекційних захворювань; причини нещасних випадків; питання профілактики та охорони психічного здоров’я; питання сексуальності.

Необхідно вчити дітей, як відмовитися від пропозиції вживати наркотики. Доцільно тренуватися у різних варіантах відмови:

1. назвати причину: я знаю, що це дуже небезпечно, я уже спробував – було дуже погано;

2. бути готовим до будь-якого виду натиску: ці люди завжди спочатку дружелюбні, але стають агресивними при відмові; можуть насильно зробити перший укол. Тому обов’язково швидше поклич друзів і вони підуть;

3. включитися у цікаву справу та відійти від сумнівної компанії;

4. уникати ситуацій: знаючи, де збираються наркомани, обходити, щоб з ними не зустрічатися;

5. дружити з тими, хто не вживає наркотики.

Серед форм запобігання підлітковій наркоманії та іншим проявам адиктивної поведінки найбільш ефективними можуть стати такі: уроки валеології та охорони здоров’я; факультативні заняття; лекторії; бесіди (індивідуальні, колективні); агітаційні бригади; виховні заходи; дні (тижні) профілактики шкідливих звичок; психологічні тренінги; оперативні групи; служба довіри; служба „Телефон довіри”; зустрічі з медичними працівниками, представниками правоохоронних органів; зустрічі з колишніми наркоманами; випуск стінгазет, „блискавок”; профілактичні консультації; анкетування; перегляд документальних фільмів, фотоматеріалів; тематичні години інформації; тематичні виховні години; обговорення матеріалів преси, книг; співпраця з громадськістю (ЖЕУ, пункти охорони порядку, міська (сільська) рада); листування з батьками; письмові твори; диспути, дискусії, обмін думками; усні журнали; рольові ігри; свято здоров’я, круглі столи; облік схильних до вживання наркотиків тощо [Георгі, с.42].