Соціально-педагогічний аспект проблеми обдарованості

1. Поняття обдарованості та її класифікація

2. Характерні особливості обдарованих дітей

3. Діагностика обдарованості особистості

4. Розвиток обдарованості. Навчально-виховні заклади для обдарованих дітей

5. Соціально-педагогічний захист обдарованих дітей

Ключові поняття: обдарованість; обдарована, талановита дитина; здібності; інтелектуальна, творча, академічна, психомоторна, художня, соціальна обдарованість; характеристика обдарованих дітей; шляхи навчання обдарованих дітей; соціально-педагогічний захист обдарованості.

Зміст навчального елемента 3.2 Поняття обдарованості, її класифікація

Згідно з одним із рішень Всесвітньої організації охорони здоров’я, обдаровані діти входять у так звану „групу ризику”, тобто належать до категорії дітей, які внаслідок певних обставин свого життя піддаються негативним зовнішнім впливам з боку суспільства, що призводять до соціальної дезадаптації неповнолітніх. Обдаровані діти потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених учителів, спеціальних шкіл тощо.

Пропозиція відбирати й інтенсивно навчати обдарованих дітей висловлена ще Конфуцієм більше двох з половиною тисяч років тому й реалізована при дворі давньокитайських правителів, де особливо обдаровані діти отримували добру освіту й по її завершенні обіймали високі посади. Обдарованих дітей високо цінували як гарантів майбутнього національного багатства.

Поняття обдарованості не дістало загальновизнаного тлумачення. Провідним у сучасному трактуванні проблеми обдарованості вважається визначення В.Штерна, за яким „обдарованість – це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя” [15, с.453].

Б.Теплов розглядає обдарованість як своєрідно-якісне поєднання здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності [15, с.455].

Здібності – це характеристика особистості, яка виражає міру засвоєння деякою сукупністю діяльності. Обдарованість, талант чи геніальність – це, насамперед, високий рівень розвитку певних здібностей людини.

Талант – вищий рівень здібностей людини до певної діяльності. За визначенням А.Петровського, талант – це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну трудову діяльність [15, с.456]. Талант як сукупність здібностей дає змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості й суспільною значимістю.

Найвищий рівень творчих проявів особистості - геніальність – у всі часи і в усіх народів сприймався як нерозгадане, загадкове явище або дар Божий. Геніальність втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Геній, образно кажучи, створює нову епоху у своїй царині знань. Для генія характерні творча продуктивність, оволодівання культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства [15, с.457]. Вчені підрахували, що генії народжуються один на десять тисяч, а стають ними – один на п’ятдесят мільйонів.

Міра обдарованості й таланту встановлюється не за характеристиками самих здібностей, а за характером продуктів діяльності, які відрізняються новизною, нестандартністю, оригінальністю та іншими показниками [51, с.89].

У психології розрізняють спеціальну та загальну обдарованість. Спеціальна обдарованість, за С.Рубінштейном, визначається співвіднесенням внутрішніх психічних умов із вимогами спеціальних видів діяльності. Спеціальні здібності визначаються нахилом до окремих спеціальних різновидів діяльності. Всередині тих чи інших спеціальних здібностей проявляється загальна обдарованість індивіда, що співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діляьності. Спеціальні здібності, за твердженням Б.Ананьєва, як генетично, так і структурно пов’язані з обдарованістю, а обдарованість конкретно проявляється у спеціальних здібностях і розвивається у них.

У психолого-педагогічній науці відомі різні види обдарованості: інтелектуальна (здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти), творча (виявляється в нестандартному баченні світу і нешаблонному мисленні), академічна (здібності до навчання), психоморна (рухова, спортивна), художня (музична, образотворча, сценічна), соціальна (лідерства).

Н.Лейтес поділяє обдарованих дітей на 3 категорії: діти з високими показниками загального рівня обдарованості; обдаровані, або талановиті діти, які досягли визначних успіхів в одному виді діяльності (обдаровані музиканти, художники, математики, спортсмени, їх навчають в окремих школах); діти, які добре навчаються у школі (академічна обдарованість) [70, с.63].

Автори “Робочої концепції обдарованості” виділяють ще такі форми обдарованості: явна і прихована; актуальна і потенційна (певні психічні можливості для високих досягнень); рання і пізня [28, 1999, №1, с.15].

Кожна обдарована дитина з високим рівнем креативності може мати потенційні можливості не тільки в одній галузі, але й у декількох сферах.