Дитяча безпритульність і бездоглядність як соціально-педагогічна проблема

1. Проблема дитячої бездоглядності й безпритульності в Україні. Класифікація неповнолітніх безпритульних.

2. Система державних заходів щодо профілактики дитячої бездоглядності.

3. Притулок для неповнолітніх - державний заклад соціального захисту безпритульних.

4. Основні напрями роботи педагога в притулку для неповнолітніх.

Ключові поняття: безпритульність, бездоглядність, діти вулиці, безпритульні діти, бездоглядні діти, профілактика дитячого бродяжництва, притулок для неповнолітніх.

Зміст навчального елемента 2.6 Проблема дитячої бездоглядності й безпритульності в Україні. Класифікація неповнолітніх безпритульних

Процес суспільної перебудови, що відбувається в Україні, супроводжується об’єктивними труднощами, соціальними кризами, деформаціями суспільної свідомості, помилками. Сьогодні не викликають здивування групи неохайних малолітніх, що вештаються по ринках, блукають вулицями, ночують на вокзалах, у підвалах, на горищах будинків. Ми поступово починаємо звикати до того, що в Україні є діти, які основним місцем свого перебування, в силу різних об’єктивних і суб’єктивних причин, обрали вулицю.

Дитяча бездоглядність і безпритульність – одні з найбільш тривожних соціальних явищ сьогодення, що за визначенням А.Зінченко, характеризуються відсутністю у дитини сукупності сприятливих умов для фізичного, духовного та інтелектуального розвитку [19]. Перелік умов, необхідних для розвитку дитини, постійно змінюється і залежить від того, як широко ставиться проблема охорони дитинства в країні, та від наявності у організацій з охорони дитинства засобів надання конкретної допомоги безпритульним дітям.

Звернення уваги науковців і громадськості до проблеми дитячої бездоглядності й безпритульності зумовлене складними реаліями сучасного життя. Зокрема, погіршенням матеріального добробуту значної частини населення України; відсутністю належного виховання та нагляду за дітьми; здорової моральної атмосфери в сім’ї та суспільстві; належного ставлення до дитини тощо.

Складна економічна ситуація в країні призвела до значного зростання числа сімей, що знаходяться за межею бідності. За даними Українського інституту соціальних досліджень, Державного Комітету України у справах сім'ї та молоді, близько 70 % сімей самоідентифікують рівень свого матеріального добробуту “нижче середнього”. Збідніння та зубожіння населення не могло не вплинути на дітей: значно зменшилися витрати сімей на них, все більше сімей використовують дитячу працю з метою розв'язання загальносімейних матеріальних проблем. Однак експерти відзначають, що найбільш тяжке матеріальне становище складається серед сімей, які проживають у селах та невеликих містах, де заробітна плата не виплачується роками. Однак дані Міністерства внутрішніх справ свідчать про те, що найбільша кількість “дітей вулиці” зосереджена не в цих населених пунктах, а в обласних центрах і великих містах.

Економічний добробут сімей, за оцінкою учених О.Безпалько, О.Гумер, Т.Зайцевської, А.Зінченко, Н.Комарової, Н.Максимової та ін., не є визначальним, проте є досить важливим фактором виходу дітей на вулицю.

Водночас, серед причин актуалізації проблеми дитячої безпритульності дослідники вказують на збільшення кількості незайнятих роботою або навчанням дітей і підлітків, що можна розглядати, як результат двох, на перший погляд, незалежних тенденцій: зменшення рівня зайнятості серед підлітків і невиконання закону про загальну середню освіту.

У зв'язку з невиконанням вимог щодо загальної середньої освіти в Україні зросла кількість дітей, які не отримують не лише середньої, але й навіть незакінченої середньої освіти. Послаблення контролю з боку працівників шкіл за відвідуванням дозволяє дітям, формально знаходячись у школі, реально безконтрольно знаходитись на вулиці. Значна частина випускників неповної середньої школи, які раніше продовжували навчання у професійно-технічних училищах, у зв'язку зі скороченням прийому в ПТУ не можуть бути залученими до навчального процесу. Водночас у відповідності до Кодексу законів при працю діти віком до 16 років не можуть бути працевлаштовані. Крім того, зростання рівня безробіття серед працездатного населення зменшує шанси дітей і підлітків знайти роботу. Отже, значна кількість дітей залишається поза школою та працею одночасно, що, безумовно, сприяє їх маргіналізації та, як наслідок, зростає ймовірність їх виходу на вулицю.

Проблема дитячої бездоглядності й безпритульності значно загострююється явищем економічної експлуатації дитячої праці з боку дорослих, зокрема залученням до жебракування, злодійства, шахрайства тощо. Представники Міністерства внутрішніх справ, працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх обґрунтовано доводять, що процесом жебракування, дитячого злодійства, шахрайства керують дорослі, які, економічно експлуатуючи дітей, одержують свої нетрудові прибутки. Тобто у зв'язку з маргіналізацією населення великих міст збільшується кількість дорослих-організаторів економічної експлуатації дітей. Безумовно, проблематичною є можливість виживання дитини на вулиці без підтримки старших (дорослих або старших дітей).

До причин появи „дітей вулиці” дослідники відносять також зменшення відповідальності батьків за утримання та виховання дітей, послаблення виховної функції сім'ї; жорстоке ставлення до дітей у сім'ях; загострення протиріч і конфліктів між дітьми та батьками, внаслідок яких навіть у зовні благополучних сім’ях дитина йде з дому.

Суттєвий вплив на появу проблеми безпритульності справляє послаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем навчання або проживання. Формально причиною послаблення роботи з організації дозвілля серед дітей і підлітків є економічна криза в країні: значна кількість гуртків і клубів закрита через скорочення штатів керівників гуртків та вихователів. Проте, за оцінкою експертів, це не єдина причина погіршення організації дозвілля дітей. До недавнього часу школи були провідною ланкою позашкільної роботи з дітьми. Сьогодні вся позашкільна робота практично «згорнута», хоча об'єктивних передумов цього, крім внутрішньовідомчих розпоряджень, немає. В Україні недостатньо активно функціонують дитячі громадські організації, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля та роботу в позаурочний час. Комерціалізація дитячого дозвілля, включаючи фізичну культуру та спорт, зробила недоступними для більшості дітей організовані форми відпочинку.

„Поштовхом” до „вуличного” життя дітей учені вважають також пропаганду засобами масової інформації насильства та „легкого” життя. Експерти об’єктивно засвідчують, що у засобах масової інформації пропагується образ молодої людини, яка, не докладаючи особливих зусиль, може всього досягнути в житті. Досить багато фільмів про вуличних дітей, які мають щасливе закінчення. Засоби масової інформації щоденно культивують насильство та “легкий” спосіб життя, повний розваг і задоволень. До того ж, для пропаганди сексу та насильства у засобах масової інформації відведено час, коли більшість населення дивиться телевізор по найбільш популярних каналах. Пропаганда ж здорового способу життя проводиться подекуди малокваліфікованими фахівцями у незручний ефірний час. Тому під враженням побаченого та почутого діти виходять на вулицю для пошуку нових відчуттів, “як у кіно”.