Проте, на думку деяких вчених, повернення дитини в сім’ю або до інтернату часто ускладнюють такі обставини:

• діти не хочуть повертатися додому або до інтернату через те, що там незадовільні умови життя або діти зазнали насилля від найближчого оточення;

• батьки дитини втратили житло;

• дитина звикла до „вуличного” способу життя, розбещена вуличною свободою, неробством, безконтрольністю і не бажає повертатися до школи, підпорядковувати свою поведінку певним вимогам;

• у дитини сформувалась залежність від алкоголю, психоактивних речовин і вона не має сили або бажання припинити їх вживання;

• у дитини склались тісні взаємини з іншими дітьми-бродягами, вона емоційно прив’язана до вуличних компаній, бо саме там зустрічає розуміння, доброзичливе ставлення [71].

Узагальнюючи думку багатьох експертів, можна сказати, що головне завдання соціальної допомоги дитині, яка перебуває у стані бродяжництва, набути сім’ю як сприятливе соціально-побутове та психологічне середовище. Мається на увазі:

• повернення у рідну сім’ю, де попередньо врегульований конфлікт з батьками, з ними проведена робота щодо забезпечення порозуміння з дитиною, створення сприятливого психологічного клімату;

• повернення в рідну сім’ю, де попередньо проведена соціальна реабілітація батьків, їм надана соціальна допомога;

• сприяння усиновленню дитини або влаштування у прийомну сім’ю, де забезпечуються сприятливі соціально-побутові умови та доброзичливе ставлення до дитини (коли дитина не має батьків або її рідні батьки позбавлені батьківських прав);

• влаштування до дитячого будинку сімейного типу, де забезпечуються сприятливі соціально-побутові умови та доброзичливе ставлення до дитини.

Саме сімейне середовище, сімейна обстановка, на думку багатьох експертів, здатні створити умови для успішної адаптації та соціалізації дитини. За такого підходу, притулки для неповнолітніх та інтернатні заклади мають відігравати допоміжну чи підготовчу роль, особливо на етапі, коли батьки дитини проходять лікування, соціальну реабілітацію, чи коли дитину готують до входження у нову сім’ю.

Школа – пріоритетна сфера Соціально-педагогічної роботи

1. Соціальні завдання школи в сучасних умовах

2. Соціально-педагогічна діяльність в структурі психологічної служби школи

3. Зміст діяльності педагога навчального закладу

4. Соціально-педагогічний комплекс

Ключові поняття: відкрита школа, соціальні функції школи, психологічна служба системи освіти України, функціональні обов’язки педагога загальноосвітнього навчального закладу, соціально-педагогічний центр.

Зміст навчального елемента 3.1 Соціальні завдання школи в сучасних умовах

Сучасні зміни політичного й соціально-економічного устрою України зумовили необхідність реформування системи освіти, нове осмислення ролі загальноосвітньої школи, яка виступає важливою клітиною суспільного життя.

Основним соціальним завданням сучасної школи є виховання людини-громадянина, формування громадянськості як інтегруючої ціннісної орієнтації, яка визначає ставлення особистості до рідного народу, регіону проживання, з яким єднає спільна історія, до всієї планети. Перед сучасною школою стоїть завдання одночасного виховання не тільки громадянина країни проживання (України), а й певної регіональної спільності (наприклад, громадянина Європи) та громадянина світу.

Закон України “Про освіту” (1996 р.) визначив пріоритет особистості в процесі виховання та освіти. Гуманістична спрямованість є основною рисою сучасних концепцій соціалізації особистості.

Україна визначила курс на функціонування відкритої школи, в якій переважають тенденції до розширення і закріплення взаємодії із життям, всіма соціальними інститутами: сім’єю, культурно-освітніми закладами, виробництвом, місцевою владою, громадськими організаціями й товариствами.

Діяльність відкритої гуманної школи будується за такими принципами: збагачення дитинства, відсутність будь-якого насилля і тиску на дитину; партнерство; демократичний стиль взаємовідносин; тісні контакти з батьками і соціальним середовищем; взаємодопомога; самоуправління учнів; виховання соціальної відповідальності; широкі можливості у виборі професійних програм з профорієнтації та соціальної адаптації.

Реалізація соціальних функцій школи передбачає вирішення наступних завдань: забезпечення права дитини на освіту, вирішення завдань виконання закону про обов′язковість отримання освіти; виховний процес школи повинен будуватися на такому ж рівні, як навчальний; у центрі роботи школи повинна бути особистість дитини, її інтереси, здібності; розвиток активності дітей, дитячого самоуправління, створення різних дитячих об′єднань, клубів; профорієнтаційна робота.

Школа покликана реалізувати основні положення національної програми “Діти України”, у відповідністю з якою надається педагогічна та соціальна допомога дітям, які потребують соціального захисту.

Поставлені перед школою соціальні завдання не є новими. Проте проблеми дезадаптації особистості в умовах нестабільності соціально-економічної, політичної та духовної сфери зумовили переосмислення акцентів у призначенні школи. Відбувається пошук ефективних форм навчання і виховання, які забезпечують успішну соціалізацію і ресоціалізацію особистості. В цьому напрямі багатим є досвід зарубіжних країн, які виробили різні форми організації соціальної допомоги дітям, підліткам та молоді (“общинна школа”, Вальдорфська школа, “відкрита школа”, “Гайденс”, Школа соціотерапії).

У зв’язку з такими широкомасштабними завданнями Міністерство освіти та науки України видало наказ “Про введення ставок практичних психологів (соціальних педагогів) у дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи освіти” (від 10 серпня 2001 року) і рекомендує тимчасові нормативи чисельності (1 ставка педагога на 900 учнів у міських школах та 400 – в сільських).