Залучення європейських держав у болонський процес

18-19 червня 1999 року в м. Болонья (Італія) під час зустрічі європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту, була прийнята та підписана уповноваженими особами 29 країн спільна декларація (Болонська конвенція) – „Зона європейської вищої освіти” з метою встановлення якісно тісних зв’язків у цілій Європі у формуванні й зміцненні її інтелектуального, культурного, соціального й науково-технологічного потенціалу.

18-19 травня 2001 року в м. Прага (Чехія) під час другої зустрічі міністрів вищої освіти країн Європи прийнято рішення продовжити співробітництво, що засноване на цілях, викладених у Болонській декларації, і побудоване на спільному та відмінному у культурах, мовах і національних системах, що залучає всі можливості міжурядового співробітництва і діалогу, котрий продовжується, із європейськими університетами, іншими вищими навчальними закладами, студентськими організаціями, а також програмами Співтовариства (викладене у комюніке „До Зони європейської вищої освіти).

До Болонського процесу приєднались нові члени: Кіпр, Туреччина, Хорватія, Ліхтенштейн.

19-20 вересня 2003 року у Берліні (Німеччина) відбулася конференція міністрів, відповідальних за вищу освіту „Створення загальноєвропейського простору віщої освіти”, на якій було прийнято рішення про необхідність адаптації пункту Празького комюніке щодо заяв про членство в такий спосіб: країни-учасники Європейської культурної конвенції будуть визнані членами загальноєвропейського простору вищої освіти в тому випадку, якщо вони водночас заявлять про свою готовність переслідувати і досягати мети, поставленої в рамках Болонського процесу, у своїх системах вищої освіти. Заява має містити інформацію про способи досягнення принципів і мети декларації.

Було прийнято заяви про членство від Албанії, Андорри, Боснії і Герцеговини, Ватикану, Росії, Сербії, Чорногорії, Македонії, таким чином розповсюджуючи дію процесу на 40 європейських країн.

Рік підписання Болонської декларації	Скорочена назва країни
1999	Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція
2001	Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія
2003	Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія (Сербія і Чорногорія), Росія

2.Основні документи Болонського процесу.

Спільна декларація про гармонізацію архітектури, європейської системи вищої освіти чотирьох міністрів, що презентують Великобританію, Німеччину, Італію, Францію (Сорбонна, 25 травня 1998р.)

Сорбоннська спільна декларація про узгодження системи вищої освіти в Європі

Париж, Сорбонна, 25 травня 1998 року

Європейський процес останнім часом дуже швидко просувається вперед. Сьогодні необхідно пам'ятати, що Європа – це не тільки євро, банки та економіка: вона також має бути "Європою знань". Ми маємо спиратися на інтелектуальну, культурну, соціальну й технічну велич нашого континенту, яка у значній мірі здобута й розвивається європейськими університетами.

Університети створено в Європі приблизно три чверті тисячоліття тому. У ті часи студенти та викладачі вільно пересувалися та швидко розповсюджували знання по всьому континенту. На сьогодні багато наших студентів не мають можливості поєднувати навчання у своїй країні та за кордоном.

Ми стоїмо на порозі значних змін в освіті та умовах праці, що викликають нагальну потреба у навчанні протягом усього життя. Ми зобов'язані дати нашому суспільству таку систему вищої освіти, яка б забезпечувала студентам сприятливі умови пошуку сфери найбільш плідного застосування набутих знань.

Європейський простір вищої освіти відкриває величезні перспективи. Поважаючи нашу різноманітність, ми разом з тим маємо докласти зусиль для знищення кордонів і розвитку структури викладання та навчання, яка сприяла б розвитку мобільності та тісної співпраці. Міжнародне визнання та великий потенціал наших систем пояснюються їхньою прозорістю та привабливістю. Виникає система, у якій міжнародно визнаними стануть два основних рівні підготовки.

Оригінальність та гнучкість цієї системи досягaтимуться на основі впровадження кредитів (за схемою ECTS) та узгодження семестрів. Це дозволить легалізувати отримані кредити для тих, хто бажає почати або продовжити навчання в будь-якому європейському університеті та здобути ступінь у будь-який час протягом свого життя. Студенти повинні мати можливість увійти до світу освіти в будь-який час свого професійного життя та з будь-якою попередньою освітою.

Студенти повинні мати доступ до різних програм, у тому числі й до багатопрофільного навчання, розвивати рівень володіння мовами і використовувати нові інформаційні технології.

У цій справі важливим компонентом успіху є міжнародне визнання першого рівня підготовки за відповідною кваліфікацією, і на цьому рівні ми прагнемо зробити таку схему вишої освіти, яка була б зрозумілою для всіх.

На другому рівні підготовки студенти можуть вибирати між навчанням за програмою, що передбачає отримання ступеня магістра; або ж за більш розширеною програмою – на ступінь доктора наук. При цьому передбачається можливість переходу з першої (магістерської) програми на другу – докторську. В обох програмах основна увага приділятиметься дослідницькій та самостійній роботі.

На обох рівнях для студентів створюватимугься сприятливі умови з тим, щоб вони мали змогу навчатися щонайменше один семестр в будь-якому університеті іншої країни. Водночас більше викладачів і науковців мають працювати у європейському просторі за межами своєї країни. Підтримка ЄС, що швидко зростає, буде максимально спрямована на створення сприятливих умов для працевлаштування студентів і викладачів.

Більшість країн, і не тільки європейських, мають чітко усвідомлювати необхідність стимулювання такого розвитку. Конференції ректорів, спеціалістів та науковців вищих навчальних закладів Європи включилися до усебічної розробки цієї ідеї.

Минулого року в Лісабоні була прийнята Конвенція, що визнала необхідність узгоджених кваліфікацій в межах Європейського простору вищої освіти. У документі сформульовано ряд відповідних базових вимог, а також визнано необхідність у більш конструктивній участі кожної країни у цьому процесі. Сформульовані в Лісабоні висновки стали керівною базою для подальших дій. На сьогоднішній день, завдяки відповідним директивним документам ЄС, вже існує досить солідне спільне підфунтя для взаємного визнання ступенів вищої професійної освіtи в Європі. Наші уряди продовжують відігравати важливу роль у здійсненні поставленої мети, підтримуючи заходи, завдяки яким можна підтвердити і визнати відповідний рівень здобутої освіти. Ми сподіваємося, що у подальшому це допоможе підписати міжуніверситетські домовленості. Координувати процесом гармонізації всієї структури ступенів та рівнів освіти можна шляхом зміцнення уже здобутого досвіду, завдяки впровадженню узгоджених дипломів, пілотних заходів, а також на основі діалогу між усіма зацікавленими сторонами.

Ми, що нижче підписалися, зобов'язуємося просувати ідеї наших рекомендацій, приділяючи особливу увагу вдосконаленню процедури зовнішнього визнання, забезпеченню мобільності та працевлаштування студентів. Річниця Паризького університету, яка відмічається сьогодні у Сорбонні, є чудовою нагодою для усіх нас випробувати себе у створенні Європейського простору вищої освіти, де національні особливості та спільні інтереси можуть перетинатися та зміцнювати одне одного на користь європейського студентства і всієї Європи.

Підписалися:

Kлод АЛЛЕГРЕ, Міністр національної освіти, досліджень і технологій (Франція)

Луіджі БЕРЛІНГУEР, Міністр освіти та досліджень (Італія)

Тесса БЛЕКСТОУН, Міністр вищої освіти (Великобританія)

Юрген РУТТГЕРС, Міністр освіти, науки, досліджень і технологій (Німеччина)