3. Основні теорії психології.

1. Психодинамічні теорії особистості. Описуючи топографію психіки, Фрейд виділив три рівні - свідомість, предсознание і несвідоме, причому несвідоме займало найбільшу місце і в його теорії, і в наукових дослідженнях. Сприйняття, мислення, пам'ять, намір, уяву і т.п. відносяться до свідомої стороні психіки. Зміст передсвідомості може бути легко переведено в усвідомлювану форму, подібно до того як людина відразу ж усвідомлює своє ім'я, як тільки його про це запитують. Несвідоме складається з інстинктивних спонукань, прихованих мотивацій і конфліктів, здатних стати джерелом невротичних думок і дій. Фрейд виділяв два основних вродженого потягу: «ерос», тобто орієнтований на відтворення життя інстинкт, і «танатос» - руйнівний інстинкт прагнення до смерті і фізичної агресії. Будь-яке потяг має спонукальну силу; «мета», тобто бажання негайного задоволення; «об'єкт», за допомогою якого досягається задоволення, і «джерело», тобто орган, з яким він пов'язаний. Якщо інстинкти не отримують задоволення природним чином, вони придушуються, сублімуються або спрямовуються проти власного «Я». Фрейд виділяв у структурі особистості три частини: «Ід», «Его» і «Супер-Его». Інстинкти безпосередньо діють на рівні «Ід» («Воно»). Спонукання «Воно» мають цілком несвідому природу і знаходяться під впливом «принципу задоволення». «Его» («Я») як утворить початок особистості відноситься до сфери дії "принципу реальності». «Я» має можливість розрізняти фантазію і об'єктивну реальність, тоді як «Воно» здатне задовольняти свої спонукання в снах або фантазіях, одна з функцій яких - «уявна виконання бажань». Ідеали і моральні принципи особистості кореняться у «Супер-Его» («Над-Я»). «Лібідо», базисна життєва сила, служить енергетичним фактором для всіх трьох компонентів у структурі особистості, однак, відповідно до принципу «психічної економії», зміцнення однієї з частин особистості виснажує дві інші. Конфлікт між трьома компонентами може призвести до психічних порушень, якщо сильне «Я», ядро особистості, не має можливості утримати її складові в стані гармонійної рівноваги.

2. Гуманістичні теорії особистості. Щоб людина залишилася людиною, фрейдівські інстинкти повинні бути сублімувати. Маслоу виділив два рівні мотивації, засновані на двох класах потреб: нижчих (дефіцітарних) і вищих (в особистісному зростанні). Він розрізняв чотири види дефіцітарних потреб (у висхідному порядку): 1) фізіологічні потреби, або потреби виживання (їжа, секс, сон і т.д.), 2) потреба в безпеці, 3) потреба в любові і причетності (потреба у друзів і знайомих), 4) потреба у визнанні (самоповагу). Серед потреб, пов'язаних з особистісним зростанням, виділені: 1) потреба в самоактуалізації (розкритті особистісного потенціалу), 2) бажання знати і розуміти (когнітивний імпульс), 3) естетична потреба (прагнення до краси і гармонії). Потреби, пов'язані з особистісним зростанням, будучи головним мотивуючим фактором власне людської поведінки, не можуть, однак, реалізуватися перш дефіцітарних потреб

3. Особистісні риси. Кожна особистість має якимсь набором «спільних рис». Конкретні індивіди можуть бути охарактеризовані якоїсь однієї основоположною рисою. Крім того, кожна людина має набір більш розмитих і не настільки кидаються в очі вторинних рис. Неповторна не тільки кожна особистість, унікальними є і її мотиваційні чинники. Розвиток «Я» здійснюється через проходження восьми стадій: 1) тілесне «Я», 2) самоідентифікація, 3) самооцінка, 4) розширення «Я», 5) образ «Я», 6) «Я», розумно справляється з внутрішніми протиріччями , 7) «Я», затверджує і розвиваюче себе, 8) «Я» знає. На основі такого вихідного матеріалу, як темперамент, фізичні властивості і інтелект, особистість знаходиться в ніколи не припиняється процес розвитку і в цьому відношенні є «єдине в різноманітному».

4. Конституціональні типології особистості. Юнг розділив людей на інтровертів і екстравертів, іншими словами - на замкнутих (схильних до самоаналізу) і товариських (нерефлексівним). Введені Юнгом поняття стимулювали інтерес до типологізації особистості. Спеціаліст з патопсихології Е. Кречмер співвідніс «естетичну» тілесність (довге худорляве тіло) з «шизоидной» особою (схильної до шизофренії), а «пикническое» тілесність (повне тіло) з «циклотимической» особою (схильної до маніакально-депресивного психозу.

5. Поведінкові теорії особистості. Згідно Скиннеру, поведінка людини керується навколишнім середовищем, а не внутрішніми силами. Кожен індивід знаходиться під контролем випадкових обставин, що підкріплюють його поведінкові реакції, людина може творити і переробляти власну натуру і робить це постійно, хоча і не прямим, а опосередкованим - через середовище - шляхом.

Люди безпосередньо контролюють власну долю. Такі внутрішні фактори, як самосвідомість, цілеспрямованість і самоподкрепление, дозволяють людині регулювати, передбачати і направляти зовнішні впливи. Як і в нормі, у випадках психічної патології поведінка формується в результаті научіння, а тому «аномальна поведінка» і «погані звички» - це по суті справи одне і те ж. Використовуючи методи модифікації поведінки в поєднанні з вправами з розвитку самоусвідомлення і саморегуляції, можна замінити «погані» звички «хорошими», а аномальна поведінка - нормальним.

6. Епігенетична теорія Еріксона. Людина в процесі життя проходить вісім універсальних для всього людства стадій, вісім віків. Кожна психосоціальна стадія супроводжується кризою - поворотним моментом у житті людини, що виникають як наслідок досягнення певного рівня психологічної зрілості.. Криза містить позитивний і негативний компоненти. Якщо на попередній стадії Его збагатилося новими покладе, якостями і конфлікт вирішено задовільно, то тепер Его вбирає в себе новий позитивний компонент, наприклад, базальне довіру і автономію, що гарантує подальше особистісний ріст. Навпаки, якщо конфлікт залишився невирішеним, в Его вбудовується негативний компонент, такий як базальне недовіру, сором, сумніви.

Перша стадія (1-й рік життя) носить назву орально-сенсорної і передбачає формування базального довіри чи недовіри до світу. Друга стадія (1-3 роки) - м'язово-анальна - передбачає формування автономії чи сорому і сумнівів. Третя стадія (3-6 років) - локомоторное-генітальна - сприяє формуванню ініціативності або провини. Четверта стадія (6-12 років) - латентна - припускає розвиток працьовитості або почуття неповноцінності. П'ята стадія (12-19 років) - підліткова - закладає основи Его-ідентичності або рольового змішання, невизначеності. Шоста стадія (20-25 років) - рання зрілість - спрямована на формування почуття інтимності або ізоляції. Сьома стадія (26-64 роки) - середня зрілість - пов'язана з появою почуття продуктивності або застою. Восьма стадія (65 років-смерть) - пізня зрілість - передбачає формування Его-інтеграції чи розпачу.

7. Концепція життєтворчості (Л. В. Сохань). В основу концепції, створеної колективом українських учених під керівництвом Л.В. Сохань, покладено уявлення про життя людини як творчого процесі. Особистість розглядається як суб'єкт життя, в основі існування якого лежить життєтворчість - духовно-практичній діяльність особистості, спрямована на творче проектування та здійснення її життєвого проекту. Розробляючи, коригуючи і здійснюючи свій сценарій життєвий, особистість опановує мистецтвом жити - особливим умінням, що базується на глибокому знанні життя, розвиненому самосвідомості і володінні системою засобів, методів і технологій життєтворчості. Концепція розробляє також такі поняття, як: «життєвий шлях особистості», «спосіб життя», «стиль життя», «культура життя» та інших

8. «Активаційна» концепція (Д. У. Фіске і С. Р. Мадді). В основі концепції лежить поняття «активації», тобто психол. порушення чи напруги, що викликається станом физиол. збудження в обумовленому центрі мозку. Залежно від рівня звичайної активації (активації потреб), а також від ступеня екстернальності-інтернальності всі люди діляться на чотири типи особистості:

1. Високоактіваціонний екстернал - «щаслива людина», який шукає зустрічей з природним і соціальним середовищем; він ненаситний на своїх апетитах, прагне до дій, сильним переживанням, виявляє цікавість, авантюрність та імпульсивність.

2. Високоактіваціонний інтернал - людина, схильна до роздумів, фантазування; він неуважний до подій зовн. світу, тонкий і складний, веде життя «з розуму», слідує своїм відчуттям і емоціям, прагне до новизни і творчості.

3. Низкоактіваціонний екстернал - вічний консерватор, конформіст, він простий у своїх смаках, уникає конфліктів неоднозначності і сильних, дезорганізованих зовнішніх подій, намагається наводити встановлений порядок в оточенні, вважає за краще знайоме новому.

4. Низкоактіваціонний інтернал - консервативний, що захищає «золоту середину» людина; уникає будь-яких надлишків і поблажок, простий, нескладний, без деталізованих думок і мрій, аскетичний, схильний до послідовності і стійкості.