Тематичні тези

1 Необхідність, зміст, структура та функції фінансів.

Термін «фінанси» походить від латинського finantia, що в перекладі означає «дохід», «платіж».

Спочатку цей термін вживався італійцями для характеристики руху грошей від одного власника або розпорядника до іншого. Згодом смислове навантаження терміна звузилося, і його застосували для характеристики формування грошових надходжень до особистої каси монарха. З відокремленням державної казни від особистої власності монарха цей термін пов’язують із системою грошових відносин у зв’язку з мобілізацією державою грошових ресурсів, необхідних для виконання нею своїх функцій: економічних, політичних, соціальних та ін.

У сучасних умовах визначають поняття фінансів.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД).

Фінанси – це сукупність економічних відносин, пов’язаних з утворенням, розподілом і використанням грошових коштів у господарстві країни.

Виникнення та існування фінансів зумовлено потребами суб’єктів економіки у ресурсах, які б забезпечували їх життєдіяльність.

Суб’єкти фінансових відносин: держава, державні органи різних рівнів управління, підприємство, його структурні підрозділи, громадські організації, члени суспільства.

Види фінансових відносин характеризують суть відносин між суб’єктами. Види фінансів: державні (загальнодержавні, регіональні, муніципальні, фінанси державних підприємств, фінанси державних установ та організацій, що здійснюють некомерційну діяльність); громадських об’єднань (різних спілок, політичних партій, громадських рухів, спеціальних цільових та благодійних фондів); приватні (фінанси приватних підприємств і корпорацій, фінанси комерційних установ та організацій, фінанси домогосподарств).

Основні функції фінансів: розподільча функції, регулююча функція, контролююча функція, стимулююча функція.

Розподільча функція полягає у розподілі фінансових ресурсів між регіонами, галузями різними напрямами видатків підприємств та організацій. За допомогою цієї функції здійснюється розподіл валового внутрішнього продукту, національного доходу, грошової виручки підприємств та організацій.

Регулююча функція переважно реалізується тоді, коли потрібно внести відповідні зміни до розподілу грошових ресурсів.

Контролююча функція полягає в тому, що за допомогою фінансів можна перевіряти стан розвитку народного господарства, ефективність діяльності підприємств, використання грошових ресурсів.

Стимулююча функція реалізується через використання податкових пільг, зниження податкових ставок, звільнення від податків, обмеження податкової бази.

2 Державний бюджет.

Державний бюджет – це основний фінансовий план створення і використання фонду грошових коштів держави.

У Законі України «Про бюджетну систему України» (редакція 1995 р.) в ст. 1 подається таке визначення бюджету:

«Бюджет — це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими радами народних депутатів».

Отже, в Законі України «Про бюджетну систему України», а також інших підручниках та посібниках мова йде саме про бюджет держави, який називають державним бюджетом.

В Україні Державний бюджет затверджується Верховною Радою України, а інші бюджети — відповідними державними органами нижчого рівня. Так, бюджет Автономної Республіки Крим — Верховною Радою Автономної Республіки Крим, бюджет області — обласною радою, бюджети районів — районними радами.

Сутність бюджету реалізується через його функції, з яких досить чітко можливо виділити дві — розподільчу і контрольну.

Через розподільчу функцію держава контролює в своїх руках всі джерела бюджетних надходжень, щоб потім використати їх з найбільшою ймовірною ефективністю. Це перерозподіл між міністерствами, відомствами, напрямками між блоками галузей, територіальний розподіл. Основою бюджетного розподілу є чистий доход, який утворюється в суспільстві.

Суть контрольної функції полягає в тому, що суспільство в особі специфічних державних або недержавних структур контролює і вирівнює бюджетний розподіл. Основа контрольної функції — рух бюджетних ресурсів як в частині збору, так і розподілу бюджетних ресурсів.

За станом розрізняють державний бюджет:

–нормальний ( збалансований), коли надходження і видатки бюджету врівноважені;

–дефіцитний, коли видатки перевищують доходи;

–профіцитний, коли доходи перевищують видатки.

Головні джерела формування надходжень до державного бюджету:

–податки;

–відрахування на соцстрах та інші види відрахувань;

–державна позика ( внутрішня та зовнішня);

–емісія грошей;

–продаж державного майна.

Форми виплат із державного бюджету:

–асигнування - видатки на утримання підприємств та установ;

–субсидії - державна допомога організаціям, установам, громадянам;

–субвенції - державна грошова допомога місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку;

–дотації - допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття збитків з метою підтримки.

На виконання як державного, так і місцевих бюджетів впливають такі чинники: зростання валового внутрішнього продукту, розширення підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації, збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету.

Бюджетний дефіцит - це та сума, на яку в поточному році видатки бюджету перевищують його доходи.

Дефіцит бюджету відображає стан національної економіки, фіксує істотні її зміни в умовах нестачі доходів.

Розрізняють бюджетний дефіцит:

–фактичний - відображає реальні надходжень і видатки за певний період часу;

–структурний - показує, якими мають бути надходження, урядові витрати і дефіцит при потенційному обсязі національного виробництва;

–циклічний - відбиває вплив циклічних коливань на надходження, видатки та дефіцит і визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом.

Нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіциту державного бюджету утворює державний борг.

Державний борг існує у двох формах:

–внутрішнього боргу перед юридичними та фізичними особами країни;

–зовнішнього боргу перед іноземними країнами ( міжнародними фінансовими організаціями урядами іноземних країн та іноземними особами й організаціями).