3. Розвиток підприємництва в аграрній сфері.

Відповідно до сучасного законодавства підприємництвом вважається самостійна, на власний ризик, ініціативна, продуктивна господарська діяльність, спрямована на отримання прибутку. Підприємницьку діяльність в аграрному секторі можуть здійснювати як окрема людина, так і група людей.

Організаційно-правові форми підприємництва в сільському господарстві можуть бути різні – від одноосібних фермерських господарств до великих акціонерних товариств, що обумовлюється не тільки формами власності, але й об’єктами, які використовуються в сільськогосподарському виробництві.

Підприємницька діяльність у сільському господарстві здійснюється за загальними принципами. Але слід врахувати ту особливість, що вона спрямована на всебічне і найбільш повне використання сил природи, а також життєвих функцій рослин і тварин. У процесі своєї діяльності працівники сільського господарства мають справу з такими факторами як клімат, погода, родючість ґрунтів, енергія росту й розвитку живих організмів.

Перехід до ринкових відносин, визнання багатоманітності форм власності на землю, становлення вільної конкуренції вносять значні зміни у форми господарювання в аграрному секторі виробництва.

Формування і розвиток агро бізнесу зумовлені переходом сільського господарства до машинної стадії виробництва в умовах науково-технічної революції. Остання значно поглибила і розширила економічні та технологічні зв'язки сільського господарства з іншими галузями, прискорила проникнення промислового капіталу в аграрну сферу і на цій основі привела до виникнення агро бізнесу, який є тепер одним з найдинамічніших секторів розвиненої економіки. В сучасний період в розвинутих країнах склались такі структурні елементи агро бізнесу:

а) групи промислових, торгових, банківських об'єднань та їх окремі ланки (фірми, підприємства, науково-дослідні підрозділи тощо);

б) сільськогосподарські підприємства (корпорації, кооперативи, окремі фірми);

в) законодавчі та виконавчі державні установи (міністерства, ради, парламентські комітети, комісії тощо).

На сучасному етапі важливе значення для підприємця мають можливість самостійно вибирати спеціалізацію (з урахуванням умов господарства), визначати перспективу й економічно ефективну структуру посівних площ та виробництва в цілому, включаючи розвиток підсобних підприємств і обслуговуючих цехів, а також право розпоряджатися виготовленим продуктом, свобода вибору партнера, договірних взаємовідносин із суб'єктами ринку, вільний вибір форм організації і оплати праці. Без цього ні приватна, ні колективна власність не зробить селянина повноцінним господарем.

4. Сучасні проблеми сільського господарства України.

У сучасній ситуації, що визначає економічний стан України, другорядних проблем не існує. Однак, без перебільшення можна сказати, що найважливішою серед них як за значенням, так і за складністю виконання є ситуація, що склалася в продовольчому секторі економіки та навколо нього. Вирішити це завдання можна лише в комплексі, спираючись на кардинальне реформування АПК.

Вже протягом багатьох років сільське господарство України знаходиться у кризовому стані. Порівняно з аграрними секторами багатьох інших країн українське сільське господарство мало пристосувалося до ринкових умов. Наслідком є руйнація основних фондів та погіршення матеріально-технічного постачання сільського господарства. Це з свого боку знаходить відображення у спаді обсягів виробництва, який триває від початку процесу реформ, та різкому зниженні продуктивності праці у сільському господарстві України.

Специфічними особливостями та характерними рисами сучасного стану аграрно-промислового комплексу України є такі:

взаємопов'язаний АПК як ціле тільки формується;

переважну частку вартості в АПК створює сільське господарство, оскільки воно ще виступає значною мірою нерозчленованим на складові, без відокремлення вироблення сільгосппродукції в чітку окрему галузь комплексу;

аграрну сферу, як і все народне господарство, охопила глибока економічна криза, в результаті чого потенціал сільського господарства і АПК в цілому використовується на третину;

значна частина городніх культур вирощується на ділянках, виділених міським жителям, які вимушені займатися малопродуктивною працею, щоб вижити в умовах масового прихованого безробіття (вимушені безоплатні відпустки, невиплата заробітної плати, простої підприємств державної власності тощо);

повільний, дещо хаотичний, без чіткої вмотивованої програми перехід від командно-адміністративної системи до ринкових відносин в процесі невпинних політичних суперечок.

Основним поточним завданням аграрної політики нині є зупинення негативних процесів у цьому секторі економіки та забезпечення умов для нарощування виробництва сировини і продовольчих ресурсів. У зв'язку з цим на сучасному етапі проведення аграрної реформи особливо потрібне наукове, правове, методичне, фінансове, інформаційне і матеріально-технічне забезпечення її. В цьому запорука успіху реформи, оскільки альтернативи їй немає, вона має здійснюватись в інтересах селян і самими селянами.