14.3. Прогнозування на основі пропорційних залежностей.

Однією з очевидних особливостей діючої комерційної організації як системи є певним чином погоджена взаємодія її окремих елементів. Оскільки багато сторін діяльності підприємства можуть бути описані за допомогою кількісних оцінок, подібна узгодженість розповсюджується і на зазначені оцінки. Це означає, що багато показників, навіть не будучи взаємопов’язаними між собою формалізованими алгоритмами, все одно змінюються в динаміці узгоджено. Очевидно, що якщо певна система знаходиться в стані рівноваги, то окремі її елементи не можуть діяти хаотично.

Друга характеристика - інерційність - полягає в тому, що якщо підприємство працює стабільно, то незмінними є кількісні характеристики постійних технологічних процесів і комерційні зв’язки. Так, якщо частка собівартості продукції в загальній виручці склала 70 %, то немає підстав вважати, що в наступному періоді значення цього показника значно зміниться.

Подібні факти господарського життя є основою для розробки і широкого використання методу прогнозування, відомого як метод пропорційних залежностей показників. Даний метод полягає у тому, що можна визначити деякий показник, що є найбільш важливим з позиції характеристики діяльності компанії, який завдяки такій властивості міг би бути використаний як базовий для обчислення прогнозних значень інших показників в тому розумінні, що вони «прив’язуються» до базового показника за допомогою найпростіших пропорційних залежностей. В якості базового показника найчастіше використовується або виручка від реалізації, або собівартість реалізованої продукції. Обґрунтованість даного вибору знаходить підтвердження при вивченні динаміки та взаємозв’язку інших показників, що описують інші сторони діяльності підприємства. Послідовність процедур даного методу наступна:

1. визначається базовий показник А (наприклад, виручка від реалізації продукції);

2. визначаються похідні показники, прогнозування яких є цікавими для менеджера (в тому числі до них можуть відноситися показники бухгалтерської звітності в тій чи іншій номенклатурі статей, оскільки саме звітність є формалізованою моделлю, що дає досить об’єктивне уявлення про економічний потенціал компанії). Як правило, необхідність виділення того чи іншого показника визначається його значимістю у звітності;

3. для кожного похідного показника Б встановлюється вид його залежності від базового показника: Б=f(А). Частіше всього залежність може встановлюватися одним з двох способів: а) значення Б встановлюється у відсотках до А (наприклад, на основі експертних оцінок); б) шляхом вивчення динаміки даних отримується найпростіша регресійна залежність (лінійна) Б від А. До складу похідних показників, можуть входити і такі, які не обов’язково пов’язані формалізованими залежностями з базовим показником, а визначаються деякими іншими умовами. Наприклад, відсотки за користування банківськими позиками залежать від обсягу реалізації лише в тій мірі, в якій ці позики пов’язані з поточною діяльністю. Якщо банківський кредит був отриманий раніше наприклад у зв’язку з капітальним будівництвом, і відсотки за ним визначені договором, відповідна стаття (або частина статті) визначається без використання якогось формалізованого підходу;

4. при розробці прогнозної звітності перед усім складається прогнозний варіант звіту про прибутки та збитки, що є одним з вихідних показників для розроблюваного балансу;

5. при прогнозуванні балансу розраховуються перед усім, очікувані значення його активних статей, що стосуються пасивних статей, то робота з ними закінчується за допомогою методу балансової ув’язки показників, а саме: частіше всього отримується необхідність у зовнішніх джерелах фінансування;

6. власне прогнозування здійснюється в ході імітаційного прогнозування, коли при розрахунку варіюють темпами зміни базового показника і незалежних факторів, а його результатом є побудова декількох варіантів прогнозної звітності. Вибір найкращого з них і використання в подальшому в якості орієнтиру здійснюються вже за допомогою неформалізованих критеріїв.

Описаний метод заснований на припущенні, що:

- значення більшості статей балансу і звіту про прибутки та збитки змінюються прямопропорційно обсягу реалізації;

- рівні статей, що змінюються, і співвідношення між ними є пропорційними (наприклад, рівень виробничих запасів на момент аналізу і прогнозування є оптимальним).