2.3. Етичні установки

Нехай ваше “так” буде “так”, і ваше “ні” буде “ні”. Тобто не потрібно практикувати форму багаторазового повторення своїх обіцянок чи підтверджуючих потисків руки, чи підписання формального контракту, що змусило б вас дотримувати свого слова. Нехай кожна обіцянка, більша чи менша, буде для вас такою ж обов’язковою, як і офіційний контракт.

Поводьтеся у повній згоді зі своїми обіцянками, навіть якщо це загрожує вам фінансовими втратами, зокрема у випадку лише усної домовленості. Це навчить вас вміти говорити “ні”, а також детально обмірковувати перед тим, як щось обіцяти. Це швидко навчить вас робити менше помилок, навчить економити свій час та час своїх колег. А основне – це підвищить ваш авторитет.

Ніколи не вимагайте хабарів. Якщо ж ви потрапите в таку ситуацію, то гідно вирішити цю дилему – справа вашої честі.

Поводьтеся з іншими людьми так само, як ви бажаєте, щоб поводилися з вами (хоч це “золоте правило” часто звучить для вітчизняних підприємців як невдалий жарт). Ця етична норма наведена в Біблії, а витоки цієї ділової поради знаходимо ще в давньо­ки­тайсь­кого мислителя і філософа Конфуція. На шляху прагнення до високих етичних норм це є необхідною умовою.

Поводьтеся рівно з усіма людьми, незалежно від їх становища у суспільстві. Кожна людина – індивідуальна особистість, немає “маленьких” людей, є “маленькі” посади. І ви не знаєте, чи не доведеться на життєвому шляху повертатися цією ж дорогою і просити допомоги у цих же людей.

Процес удосконалення і виховання ділового спілкування набере досить великого розмаху, якщо тисячі нових українських бізнесменів і менеджерів будуть небайдужі до власного вітчизняного етичного рівня ділової поведінки.

 Питання для самоконтролю

1. Класифікація функцій спілкування за Б. Ломовим.

2. Які функції спілкування виділяє Л.А. Карпенко?

3. Комунікативна сторона спілкування.

4. Інтерактивна сторона спілкування.

5. Перцептивна сторона спілкування.

6. Суть етичних установок.

Література

1. Палеха Ю.І., Водерацький Ю.В. Етика ділових стосунків. – К.: 1999. – 134 с.

2. Трофімов Ю. Л. Психологія. – К.: Либідь, 2000. – 558 с.

3. Урбанович А.А. Психологія управління. Навчальний посіб­ник. – Мінськ: Харвест, 2003. – 638 с.

3. Невербальне спілкування

2. Загальні відомості про невербальне спілкування.

2. Особистісний простір.

3.3. Сигнали очей.

3.4. Постава і поза.

3.5. Значення деяких жестів.

3.6. Метамова, або як читати між рядками.

3.1. Загальні відомості про невербальне спілкування Спілкування за допомогою мови тіла ведеться протягом тисячоліть, але предметом досліджень та уваги стало недавно.

У кінці ХХ ст. виникла нова наукова дисципліна, в світі з’явилися спеціалісти з невербального спілкування. Предметом їх ви­вчення є поведінка людей у найрізноманітніших ситуаціях. Ці спосте­реження допомагають краще зрозуміти інших, зрозуміти самих себе і на основі отриманих знань спілкування людей більш ефек­тивним.

Детальне вивчення методів невербального спілкування почалося лише в 60-ті роки минулого століття. У 1970 році після публікації праці Джуліуса Фаста, в якій він зробив аналіз робіт учених-біхевіористів в області невербального спілкування, про його існування дізналася широка публіка.

Деякі вчені зробили висновок, що людське спілкування на 55–65% є невербальним. Як вважає Альберт Мерабян, спілкування тільки на 7% є вербальним (слова і фрази) на 38% – вокальним (інтонація, тон голосу, інші звуки), а більшість інформації передається невербально.

Понад дві тисячі років тому китайський мудрець Лу Ван випадково зустрів незнайомого юнака, з яким поспішив зав’язати дружні відносини, більше того – посватав йому за дружину свою дочку. Прозірливості мудреця можна дивуватися: через кілька років невідомий юнак проголосив себе повелителем Піднебесної, першим імператором династії Хань. Щасливий тесть стверджував, що виключні здібності та велике майбутнє він прочитав у рисах обличчя юнака.

Вважається, що думка про людину складається в перші 15–20 се­кунд спілкування.

З наукової точки зору, коли ми говоримо про людину, то часто маємо на увазі її здібність розуміти невербальні сигнали і спів­с­тавляти їх з вербальними. Досвідчені лектори називають це “почуттям аудиторії” (бачити і розуміти, як його слова сприймаються слухачами).

Жінки більш чутливі, ніж чоловіки, і особливо яскраво жіноча інтуїція проявляється у тих, хто займається вихованням дітей (розуміння невербальних сигналів дитини). Тому часто жінкам вдається більш вдало проводити відповідальні переговори, ніж чоловікам.

Невербальні сигнали можуть бути вродженими або набутими; передаватися генетично або виховуватися у відповідному культурному середовищі.

Дослідження визначають ряд жестів, невербальних сигналів, які є вродженими. До них належать, зокрема, вроджена здібність малюка смоктати; схрещувати руки на грудях, поклавши зверху праву руку чи ліву; посмішка; кивок як згода; покачування голови із сторони в сторону як знак згоди чи незгоди; пожимання плечима як знак нерозуміння чи незнання чогось.

Більша частина нашої невербальної поведінки є набутою. Значення багатьох жестів і рухів обумовлені культурним середовищем, у якому ми живемо.

Відомо, що здібність тонко розуміти “мову” обличчя і тіла мав Леонардо да Вінчі. Він відкрив основи цієї мови своїм юним учням і залишив плеяду талановитих художників. А маленькому Чарлі Чапліну осягнути таємниці життєвої психології допомогла мати. Годинами просиджували вони біля вікна, спостері­гаючи за пішоходами, і вона пояснювала синові, як у рухах людей відображається їх душевний світ. “У вас ніколи не буде другого шансу справити перше враження”, – говорив Дон Амінадо.

На перше враження впливають такі фактори:

• Внутрішня установка, з якою ми підходимо до оцінки інших, має вирішальний вплив на наші судження.

• Ступінь (сила) емоційного збудження, яке супроводжує оцінку. Стан хронічного стресу примушує нас дивитись на інших з-під лоба, без симпатії, і в кожному бачити більше недоброзичливих і негативних рис. Впевнені в собі люди часто оцінюють інших як доброзичливих і врівноважених. Невпевнені в собі люди сприймають інших як нечуйних і налаштованих вороже.

• Схильність приписувати свої якості чи свій емоційний стан іншим людям. Особливо сильно це проявляється у малокритичних людей, які погано розуміють свої особистісні особ­ливості. У великій мірі це характерно для авторитарних особистостей і майже не проявляється у демократичних.

• Людині, від якої ми в захваті за певним значимим для нас показнику, ми приписуємо цілий ряд позитивних якостей.

• Люди схильні систематично переоцінювати психологічні якості тих людей, які переважають їх за певним параметром, значимим для них.

“Якщо я хворий і слабкий, і хочу бути здоровим і сильним, – зустрівши фізично сильну людину, переоціню її по всіх параметрах”.

“Люди, які нас люблять чи добре до нас ставляться, здаються нам набагато кращі за тих, хто нас недолюблює”.

• Зовнішня фізична привабливість сприяє більш позитивній оцінці рис особистості, а також оцінці результатів діяльності чи окремих вчинків.

• Недарма говорять, що короля грає свита. Дослідження показали, що враження про людину визначається, зокрема, і тим, у якому оточенні ми її бачимо.

Тільки 8–10% інформації ми черпаємо із слів співбесідника.

Поряд з характерними рисами зовнішності необхідно аналі­зувати різні нюанси поведінки. Тільки поєднання всіх цих зовнішніх ознак дозволить зробити більш достовірну оцінку.

Необхідно звертати увагу не тільки на вигляд обличчя, але й на такі деталі як інтонація, поза, жестикуляція.