Коректні засоби спілкування, суперечки

Для ефективного ведення суперечки (дискусії, полеміки, диспуту, дебатів) не можна нехтувати законами логіки та нормами моралі. Тому ці засоби поділяються на “дозволені” та “недозволені”, або на коректні та некоректні.

У загальних рисах коректні засоби можна визначити як такі, що відповідають вимогам логіки та моралі. Це засоби, які ґрунтуються на знанні мови, мовлення та секретів людської психіки, в логіці їх ще називають “дозволеними” хитрощами.

До дозволених належать, зокрема, ініціатива та засіб, який виражається правилом “наступ – найкраща оборона”.

До коректних засобів відносять використання та дотримання законів і правил логіки. Зокрема, в процесі доведення (обґрунтування істинності положення, концепції, гіпотези) чи спростування (встанов­лення хибності положення, концепції), користуються правилами щодо тези (основного положення, яке необхідно обґрунтувати), правилами щодо аргументів, за допомогою яких обґрунтовується теза та прави­лами щодо форми (демонстрації), тобто способу, за допомогою якого обґрунтовується теза.

Порушення цих правил призводить до помилки або до хитрощів, які можуть бути коректними або некоректними.

Правила щодо тези полягають у тому, що теза повинна бути сформульована чітко, ясно і не змінюватися протягом усього процесу аргументації.

Правила щодо аргументів вимагають, щоб аргументи були сформульовані чітко і ясно; повністю або частково обґрунтовані; обґрунтування аргументів повинно проводитись незалежно від тези; аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези, тобто у якості доказів не можна використовувати ті положення, які підлягають сумнівам або самі потребують доказів.

Правила щодо форми говорять, що між аргументами і тезою має бути принаймні відношення підтвердження. При цьому використо­вується форма дедуктивного міркування (від загальних положень, висновків до часткових випадків) та форма не дедуктивних міркувань (від часткових, одиничних випадків до загального висновку, які включають і метод аналогії). порівняння двох чи більше явищ, схожих в одному чи більше відношеннях.

Досвідчені промовці нерідко використовують такі методи:

• метод контрасту;

• концентричний;

• ступеневий;

• просторовий тощо.

Вони є ефективними засобами управління мисленням і поведінкою аудиторії.

Коректним засобом суперечки є використання аргументів опонента, зокрема наведених ним фактів для спростування його точки зору чи захисту своєї тези.

Ефективними засобами є виведення раптових, несподіваних для опонента висновків з його тези чи аргументів, які ставлять його в безвихідь або принаймні дезорганізують, змушують розгубитися.

Іноді до коректних зараховують і засіб, завдяки якому перекла­дають “тягар доведення” на опонента.

Некоректні засоби суперечки

Некоректні засоби багатоманітні, проте всім притаманна така риса: до них вдаються з метою видати хибне за істинне, а істинне – за хибне.

Звичайно, несвідомі логічні помилки не можна розцінювати як некоректні засоби, вони лише свідчать про рівень інтелектуальної культури людини.

До некоректних засобів суперники відносять такі три групи хитрощів: хитрощі стосовно тези, хитрощі стосовно аргументів і хитрощі стосовно форми (демонстрації).

До хитрощів стосовно тези належать, зокрема:

• вимога надмірного уточнення тези (вимога пояснити очевидні речі, затягування часу);

• “умисне нерозуміння тези” (вимога пояснити значення, опонент змінює значення термінів);

• “втрата тези” (перехід до обговорення зовсім іншої тези);

• “нечітке формулювання тези”, “навмисне нечітке форму­лювання”, використання невідомих опоненту висловлювань) тощо.

До хитрощів стосовно аргументів відноситься дуже багато навмисних логічних помилок:

• “аргумент до особи” (критика розумових здібностей опонента);

• “аргумент до публіки” (орієнтація на думку, настрій слухачів);

• “аргументація до мас” (використання національних, расових, класових інтересів);

• “аргумент до жалю” (збудження у слухачів жалю та співчуття);

• “аргумент до фізичної сили” (погроза, примус, шантаж);

• “хибний аргумент” (використання недоказового хибного аргументу) та інші.

До найсильніших належать хитрощі стосовно демонстрації. Це, власне, логічні хитрощі, оскільки вони є проявом неправильної побудови міркувань, навмисного порушення правил міркування, у формі яких здійснюється доведення чи спростування.

Розглянемо один із софізмів.

– Чи знаєш ти цю розкриту людину?

– Ні.

– Це твій батько. Отже, ти не знаєш свого батька.

Питання “Чи знаєш ти, кого закрили цим вбранням?” підмінено на інше “Чи знаєш ти цю закриту людину?”.

Отже, в результаті всього сказаного можна зробити висновок, що не варто сперечатися чи виступати без особливої потреби. Недарма кажуть: “Говори мало, слухай багато, а думай ще більше”.

Але коли виникає в цьому потреба, то повинна бути чітко усвідомлена мета, предмет виступу чи суперечки, узгодження точок зору учасників стосовно цього предмета. Суперечка передбачає певну спільність вихідних позицій сторін; використання термінів, вислов­лювань з однозначним їх змістом і розумінням. Не слід забувати, що сила аргументів полягає не в їх кількості, а в переконливості. Винят­кову роль відіграють і запитання. Вміння ставити розумні запитання є важливою і необхідною ознакою розуму і проникливості.

Важливо не тільки те, що захищаємо, що піддаємо критиці, а й те, як ми це робимо. Використання недозволених засобів у суперечці, приниження людської гідності опонента, навіть підвищений тон – це прояв низької моральної культури полеміста: “Юпітер, ти гніваєшся, отже, ти неправий”.