5.1. Тактика і принципи переговорів

Готуючись до зустрічі з партнером, необхідно засвоїти і тактичні прийоми, які можна застосувати під час переговорів.

Найчастіше використовується прийом “ухилення від боротьби”. Він застосовується тоді, коли торкаються питань, небажаних для обговорення, або коли не бажають давати партнеру точну інформацію, однозначну відповідь.

Прийом полягає в тому, що партнера просять відкласти розгляд питання, перенести його на інше засідання тощо. При цьому своє прохання треба переконливо аргументувати.

Близький до першого прийом “затягування”, або “вичікування”. Цей прийом використовують, коли хочуть затягнути процес перего­ворів, щоб прояснити ситуацію.

Більш складний тактовний прийом “пакетування”. Суть його в тому, що для обговорення пропонується декілька питань чи пропо­зицій. Передбачається, що зацікавлений в одній чи кількох пропозиціях партнер прийме й інші.

Близький до попереднього прийом “завищення вимог”. Він полягає в тому, щоб включити до обговорюваних проблем пункти, які потім можна безболісно зняти, зробивши вигляд, що це є поступка і вимагати натомість аналогічних кроків з боку партнера. Причому ці пункти містять пропозиції, явно не прийнятні для партнера.

Схожим до нього є прийом “розміщення хибних акцентів у власній позиції”. Він полягає у тому, щоб продемонструвати партнеру надзвичайну зацікавленість у вирішенні якогось питання, яке насправді є другорядним. Іноді це робиться для того, щоб знявши це питання з порядку денного, отримати необхідні рішення з іншого, більш важливого питання.

Ще один тактовний прийом – “висування вимог в останню хвилину”. Суть його в тому, що наприкінці переговорів, коли зали­шається лише підписати контракт, один з партнерів висуває нові вимоги. Якщо інша сторона дуже зацікавлена у контракті, вона прийме ці вимоги, хоча буває, що підписання контракту з цієї причини може зіпсуватися.

Тому під час проведення переговорів необхідно визначити основні аспекти цього процесу.

Розмежування між суттю проблеми і стосунками сторін.

Базовим у будь-яких переговорах є той факт, що маємо справу не з абстрактними представниками “іншої сторони”, а з конкретними людьми. Їм, як і кожному з нас, властиві певні емоції, схильність до певних цінностей. Людям властиві різні життєві принципи і погляди, більш того, в кожній особі може бути чимало непередбаченого, неординарного.

Нездатність сприятливо ставитись до інших як до особистостей з індивідуальними властивостями може негативно позначитися на переговорах, створити певні труднощі.

Найрозумніше – попередити виникнення цих труднощів – так побудувати переговорний процес, щоб відокремити суть справи від взаємин між партнерами.

Шляхи розв’язання цього завдання можуть бути такими:

• Конструюйте робочі стосунки. Чим швидше незнайомий стане вам знайомим, тим ймовірнішим буде полегшення переговорів. Створювати подібні взаємини краще до переговорів. Намагайтеся пізнати ваших партнерів, довідатись про їх уподобання і неприйнятні для них речі. Знайдіть привід зустрітися з ними неформально.

• Підтримуйте робочі стосунки.

Наступні переговори так чи інакше є продовженням попередніх. Тому кожен раунд переговорів повинен більшою мірою сприяти роз­вит­кові майбутніх відносин і наступних переговорів, а не заважати їм. Продовження стосунків важливіше, ніж частковий результат одного раунду.

І чим більше прихильності відчувають люди один до одного, тим більш вони схильні прощати слабкості партнера, а значить і приходять до більшої згоди один з одним.

• Відокремлюйте відносини від дискусії по суті справи.

Невдоволення якоюсь ситуацією може спонукати вас висловити його стосовно людини, яка асоціюється з цією ситуацією. Це може призвести до негативних наслідків.

• Не ведіть позиційні торги.

Позиційні торги передбачають задоволення інтересів учасників по суті справи і з приводу встановлення добрих відносин, виторговую­чи один за рахунок іншого. Що для вас важливіше: стосун­ки (наприклад, зі своїм шефом) чи суть справи? Хоча можливо, що поступившись суттю справи, ви можете і не отримати доброго ставлення до себе, а лише переконаєте іншу сторону, що вас можна перехитрити.

• Розбирайтесь не з людьми, а з проблемами.

Якими б складними не були взаємини людей, вони повинні досягти дружнього примирення інтересів кожного, якщо розглядати завдання як спільну проблему і спільно її вирішувати.

Визначення взаємних інтересів.

Основна проблема переговорів полягає не в конфліктних позиціях, а в конфлікті між потребами, бажаннями і побоюваннями, тобто інтересами. Інтереси – це форма прояву, мотивація поведінки. Щоб досягти результату угоди, необхідно примирити не позиції, а інтереси сторін. Позиція партнера часто буває конкретною і зрозумілою, а інтереси, що стоять за нею, можуть бути нечіткими, малоусвідом­леними, непослідовними. Щоб зрозуміти інтереси сторін, необхідно:

• Пояснити свої інтереси.

Уміти чітко і зрозуміло їх висловлювати, переконливо обґрун­товувати.

• Визнати інтереси іншої сторони.

Якщо ви бажаєте, щоб інша сторона поважала ваші інтереси, доведіть, що цінуєте її інтереси.

• Обговорити спільну мету.

Не просіть співрозмовників пояснити те, що вони зробили вчора,

запитайте, що кожний з них збирається зробити завтра.

• Бути конкретним, але гнучким.

Запитуйте себе: “Якщо завтра мої партнери погодяться зі мною, то з чим саме вони можуть погодитись?”

• Бути твердим, захищаючи свої інтереси.

Можливо, нерозумно жорстко дотримуватися своєї позиції, але твердо відстоювати свої інтереси розумно.

Успішні переговори вимагають одночасно твердості і відкритості, а стиль спілкування, за словами Корнелія Таціта, “omnium concensu” – спільної згоди, протиставляючи його “disi” – я сказав!

Розгляд взаємовигідних варіантів.

Часто партнерам не вдається досягти домовленості, хоча вона й можлива, або вони все ж таки доходять згоди, але не до найприйнятнішої для кожного. Нерідко учасники переговорів діють немов дві дівчинки, що не порозумілися через апельсин. Після того, як вони домовились розділити його навпіл, одна з них з’їла свою половинку, викинувши шкірку, а друга – використала шкірку своєї половинки для тістечка, відкинувши середину. Причина цього – відмова від розгляду взаємовигідних варіантів. Для творчого підходу для вирішення спільних проблем необхідно:

• відокремити судження від рішення. Необхідно відокремити процес обмірковування можливих рішень від процесу вибору між ними. Спочатку треба подумати, потім вирішувати;

• розширити підходи. На стадії переговорів треба шукати не правильний шлях, а за рахунок різних ідей розширювати простір для подальших переговорів;

• шукати взаємовигоду. Твердження “чим менше тобі, тим більше мені” далеко не завжди є справедливим. Необхідно шукати спільні інтереси.

• допомогти партнеру прийняти рішення. Потрібно не ство­рю­вати складну ситуацію для іншої сторони, а зробити все можливе, щоб бажане для вас рішення можна було легко прийняти. Цьому сприяє надання рішенням законного вигляду, використання прецеден­тів, наведення партнера на відповідну думку;

• застосування об’єктивних критеріїв та процедур. Для досяг­нення розумної згоди, незалежно від прагнень сторін, можна засто­сувати або справедливі критерії за суттю питання, або справед­ливі процедури регулювання протилежних інтересів.

Об’єктивні критерії повинні бути прийнятними, щонайменше теоретично, для обох сторін.

До засобів уладнання протиріч належать: по черзі, жереб­ку­вання, надання права вирішувати комусь третьому тощо.