Оцінка аудиторських доказів (див. Параграф д49)

34. Аудитор повинен оцінити, чи свідчать аналітичні процедури, які викопуються майже наприкінці аудиту, коли формулюється загальний висновок стосовно того, чи узгоджується фінансова звітність із розумінням суб'єкта господарювання аудитором про попередньо невизнаний ризик суттєвого викривлення внаслідок шахрайства (див. параграф Д50).

35. Якщо аудитор ідентифікує викривлення, він повинен оцінити, чи свідчить таке викривлення про шахрайство. Якщо така ознака є, аудитор повинен оці мити наслідки викривлення стосовно інших аспектів аудиту, зокрема дос і овірності запевнень управлінського персоналу, визнаючи мнлоймовірність того, що факт шахрайства є поодиноким випадком (див. параграф Д51).

36. Якщо аудитор ідентифікує викривлення незалежно від того, чи є воно сутгєвим, та має підстави вважати, що існує або може існувати наслідок шахрайства і управлінський персонал (зокрема, старший управлінський персонал) причетний до цього, він повинен здійснити повторну оцінку ризиків суттєвого викривлення внаслідок шахрайства та впливу його наслідку на характер, час і обсяг аудиторських процедур для вживання дій у відповідь на оцінені ризики. Аудитор повинен також розглянути, чи свідчать обставини або умови про можливу змову за участю працівників, управлінського персоналу або третіх сторін, коли він повторно розглядає достовірність раніше отриманих доказів (див. параграф Д52).

37. Якщо аудитор підтверджує, що фінансова звітність суттєво викривлена, або не в змозі дійти висновку, чи суттєво викривлена фінансова звітність внаслідок шахрайства, він повинен оцінити наслідки цього для аудиту (див. параграф Д53).

Неспроможність аудитора продовжувати завдання

38. Якщо через викривлення внаслідок шахрайства або підозрюваного шахрайства аудитор виявляє виняткові обставини, які ставлять під сумнів його спроможність продовжувати виконання аудиту, він повинен:

• визначити професійну та юридичну відповідальність, застосовну за цих обставин, включаючи, чи існує вимога, щоб аудитор надавав звіт особі або особам, які призначали його на аудит, або, в деяких випадках, регуляторним органам;

• розглянути, чи є прийнятною відмова від завдання, якщо відмова можлива згідно із застосовними законодавчими або нормативними актами;

• якщо аудитор відмовляється:

1. він обговорює з управлінським персоналом відповідного рівня та тими, кого наділено найвищими повноваженнями, свою відмову від завдання та причини такої відмови;

2. він визначає, чи існує професійна або юридична вимога надавати звіт особі або особам, які призначили його па аудит, або, в деяких випадках, регуляторним органам про відмову від завданим причини такої відмови (див. параграфи Д54—Д57).

Письмові запевнення

39. Аудитор повинен отримати письмові запевнення від управлінського персоналу і за потреби від тих, кого наділено найвищими повноваженнями, про те, що вони:

• визнають свою відповідальність за розробку, встановлення підтримання внутрішнього контролю для запобігання та виявлення шахрайства;

• розкрили аудитору інформацію про результати оцінки управлінським персоналом ризику того, що фінансова звітність має бути суттєво викривлена внаслідок шахрайства;

• розкрили аудитору інформацію про те, що знають про шахрайство або підозрюване шахрайство, яке впливає на суб’єкт господарювання, за участі:

1. управлінського персоналу;

2. працівників, які виконують значні ролі у внутрішньому контролі або

3. інших працівників, якщо шахрайство може мати суттєвий вплии на фінансову звітність;

• розкрили аудитору інформацію про будь-які розслідуваний шахрайства або підозрюваного шахрайства, що впливають па фінансову звітність суб'єкта господарювання, про які повідомили працівники, колишні працівники, аналітики, регуляторні державні органи або інші особи (див. параграфи Д58—Д59).