Синтаксичні особливості текстів наукового стилю мовлення.

Основна функція наукового стилю — не тільки передача логічної інформації, але й доказ її істинності.

Ця функція наукового стилю зумовлює і його основні відмітні ознаки, залежно від характеру виявлення яких деякі вчені виділяють три основні різновиди цього стилю — власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний. Крім того, науковий стиль має різновиди і залежно від роду науки.

Важливою ознакою наукового стилю є широке використання так званої загальнонаукової лексики, серед якої найбільш часто вживаними є слова: система, функція, точка, випадок,

значення, елемент, процес, частина, час, речовина, величина, площина, різний, визначити та ін. Одною з особливостей вживання загальнонаукових слів є їх багаторазове повторення в науковому тексті. Як відомо, повторення одних і тих же слів у художньому контексті вважається дефектом, у науковій мові — це стильова прикмета.

Науковий стиль характеризується логічним, книжним син таксисом. Фраза відрізняється граматичною і змістовою повнотою та інформаційною насиченістю, типовими є ускладнені і складні конструкції як найбільш придатні для вираження руху думки, аргументації, зв'язку між явищами. Речення за метою висловлення, як правило, розповідні. Характерний прямий порядок слів що передає загальний зміст речення, без спеціального наголошення його окремих елементів.

Переважно вживається непряма мова. До прямої звертаються тільки тоді, коли дослівна передача тексту необхідна. Структура наукового тексту – це система одиниць різних рівнів. Складне синтаксичне ціле, що являє собою об’єднання самостійних речень в більші відрізки мовлення. Вони характеризуються єдністю думки, теми, змістовою структурною завершеністю.

Основні принципи семантизації термінологічної лексики.

2 Термiн – це одиниця iсторично сформованої термінологічної системи ,що визначає поняття та його мiсце в системi iнших понять, виражається словом або словосполученням, служить для спiлкування людей, пов’язаний єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови i підпорядковується її законом. Вiд слова термiн утворене слово термiнологiя, яке означає «сукупнiсть термiнiв з усiх галузей знання», а також є назвою роздiлу лексикології, що вивчає термiни певної мови.

У словниковому складi української літературної мови термiнологiчна лексика посідає значне мicце. Невпинний розвиток науки й технiки, дослiдження в рiзних галузях знання, мiжнародна спiвпраця вчених, митцiв, дiячiв суспiльно-полiтичного напряму, технiчне й комерцiйне спiвробiтництво та iншi форми стосункiв мiж народами й державами спричинюють проникнення термінології майже в усi сфери людської дiяльностi.

У складi української термінологічної лексики є компоненти, утворенi на питомому ґрунті ( нерiдко як кальки чужих слiв) : клiтина, водень, множник, добуток, присудок, займенник. Велика кiлькiсть українських термiнiв-слова iншомовного походження : префiкс, косинус, натуралiзм, морфема, циркумфлекс. Отже, при твореннi термінології вдало поєднуються iнтернацiональнi й нацiональнi елементи з урахування фонетичних та граматичних особливостей, самобутнього обличчя української мови.

Термiн повинен бути однозначним у межах однієї термінологічної системи, оскiльки полiсемiя в цiй сферi призводить до плутанини. Багатозначнi одиницi в рiзних термiнологiчних системах треба вважати омонiмами.

Синонiмiя в термінології – небажане явище, Але синонiми й у цьому розрядi лексики є. Вони виступають у функції пояснення. Примiром, епіфіз – шишкоподiбна залоза. Нерiдко до термiна iншомовного походження виникає синонiм,створений на рiдному ґрунті.

Семантичне пояснення буває у науково-популярнiй та навчальнiй лiтературi. Введення термiнiв у текст може бути здiйснене в найрiзноманiтнiших формах. Безпосереднє визначення: «Iнтроспекцiя – вивчення дослiдником особливостей власного внутрішнього свiту».

Поступове пiдведення до термiна, тобто термiн називається пiсля розгорненого опису поняття : «Бджоли та інші тварини (на приклад, павук, який плете павутину ; жук – гробарик, що зариває в землю труп) не уявляють собi наслiдкiв своiх дiй.Складна поведiнка бджіл – це прояв багатьох послiдовних рефлексiв. Така послiдовнiсть рефлексiв, що виявляється в складнiй поведiнцi тварин, зветься інстинктом. Застосовується й синонімічна форма введення: «Iдiоми-стiйкi звороти мови, в якi входило основне слово, були класифiкованi за тематичними групами».

Ще один спосiб уведення термiна в текст-його етимологiзацiя, тобто пояснення походження: «Слово ентропiя перейшло в теорiю iнформацiї з термодинамiки, де воно служило мiрою невпорядкованості в фiзичнiй системi»(журн.). Термiни можуть бути поясненi в дужках або у виносцi пiд текстом:».

Особливості перекладу дієприкметникових конструкцій з російської мови.

При перекладі дієприкметників з російської мови слід пам’ятати, що в українській мові неможливі дієприкметники з суфіксами:

-вш- - создавший;

-ся - - подписавшийся;

-ем-, -им- - выполняемый, обозримый;

-уш-, -ющ- - пишущий, страдающий.

Перераховані суфікси є ознаками російських дієприкметників. При потребі перекладу подібних російських форм українською мовою використовуються:

1. Найчастіше підрядне означальне речення:

рос. подписавшийся – укр. той, який підписався

рос. движущийся – укр. той, який(що) рухається

рос. сложившийся – укр. той, який(що) склався.

2. –уван- - копіювальний.

1. Активні дієприкметники минулого часу на -лий (-а, -е) доконаного виду творяться від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-: змарні(ти) — змарнілий, опа(сти) — опалий, спочи(ти) — спочилий, мерз(ти) — мерзлий: Суфікс -ну-, як правило, випадає: засохну(ти) — засохлий, промокну(ти) — промоклий.

не можна говорити і писати допомігший посинівший бувший померший

треба говорити і писати який (що) допоміг посинілий колишній померлий

2. Активні дієприкметники теперішнього часу на -чий (-а, -е) недоконаного виду творяться від основи 3-ї особи множини теперішнього часу перехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч- (-юч-) (від дієслів І дієвідміни), ач- (-яч-) (від дієслів II дієвідміни) і родових закінчень -ий, а, -е: квітну(ть) — квітнучий, співаю(ть) — співаючий, зітхаю(ть) — зітхаючий, лежа(ть) — лежачий. Ці форми сучасній українській мові мають обмежене вживання.

не можна говорити і писати: навчаючий сина батько поважаюча себе людина говорячий промову депутат виконуючий пісню співак

треба говорити і писати: батько, який навчає сина людина, яка себе поважає депутат, який виголошує промову співак, який виконує пісню

Слід писати і говорити: завідувач, а не «завідуючий»; командувач, а не «командуючий». Однак можливий вислів виконуючий обов'язки, оскільки вислів має значення іменника.

Примітка. Форми на -лий недоконаного виду мають значення прикметників, порівняйте:

недоконаний вид синію-ч-ий сивію-ч-ий лежа-ч-ий

доконаний вид посині-л-ий посиві-л-ий залежа-л-ий

3. Пасивні дієприкметники обох видів утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів за допомогою суфіксів -н-, -ен- (-єн-), -т-:

а) якщо основа інфінітива закінчується на -а (-я), -ува- (-юва-), -овува- то до неї додається суфікс -н- (-ий, -а, -е, -і): писа(ти) — писаний, чита(ти) — читаний, посія(ти) - посіяний, розпиля(ти) — розпиляний, зігна(ти) — зігнаний; оспівува(ти) — оспівуваний, загоюва(ти) загоюваний, застосовува(ти) — застосовуваний; суфікс -ува- (-юва-), якщо наголос переходить на перший голосний, змінюється на -ова-: роздрукува(ти) — роздрукований, реконструюва(ти) — рекон­струйований, сформулював(ти) —сформульований, запрогромува(ти) — запрограмований. Відповідні російським пасивним дієприкметникам на -ом(ый), -ем(ый) форми в українській мові мають прикметникове значення: невидимий, незримий, одержимий і под.;

б) якщо основа інфінітива закінчується на голосні -й, -і (-ї) або приголосні, то формотворчим є суфікс -ен- (-єн-); при цьому кінцеві голосні основи випадають, а приголосні здебільшого зазнають змін:

узгоди(ти) — узгодж(у) — узгоджений змуси(ти) — змуш(у) — змушений

пилососи(ти) — пилосош(у) — пилосошений

запряг(ти) — запряж(у) — запряжений

-пек(ти) — печ(у) — печений

врази(ти) — враж(у) — вражений

верті(ти) — верч(у) — верчений

пусти(ти) — пущ(у) — пущений

заспокої(ти) — заспоко[й(у)] — заспокоєний

загої(ти) — загоєний — загоэний

Перед цими суфіксами після губних з’являється –п-:

влови(ти) — вловл(ю) — вловлений

купи(ти) — купл(ю) — куплений

зроби(ти) — зробл(ю) — зроблений

зломи(ти) — зломл(ю) — зломлений

в) якщо основа інфінітива закінчується на суфікс -ну чи на голосний, що належить до кореня, або на -р, то до такої основи (переважно односкладової), як правило, додається суфікс -т-(-ий, -а, -е, -і): припну(ти) — припнути, взу(ти) — взутий, розби(ти) — розбитий, нагрі(ти) — нагрітий, взя(ти) —взятий, м'я(ти) — м'ятий, витер(ти) — витертий.

Від дієслів з основою інфінітива на -оро-, -оло-, а також із суфіксом -ну- можуть утворюватися паралельні форми дієприкметників із суфіксами -т- і -ен-: пороти — поротий і порений, колоти — колотий і колений, молоти — молотий і мелений; стисну(ти) — стиснутий і стиснений; верну(ти) — вернутий і вернений; замкну(ти) — замкнутий і замкнений; кину(ти) — кинутий і кинений; усуну(ти) — усунутий і усунений; зігну(ти) — зігнутий і зігнений.

Увага! У пасивних дієприкметниках -н- не подво­юється: зроблений, намальований, зав'язаний, натхнений та ін.

4. Дієприкметники з часткою (постфіксом) -ся не утво­рюються. Якщо ж активний чи пасивний стан твориться від дієслова на -ся, то частка -ся відпадає: розчервонітися — розчервонілий, намерзтися — намерзлий, зажуритися — зажурений, усміхнутися — усміхнений, втомитися —втомлений, купатися — купаний.