5. Історія виникнення і розвитку конкурентного права.

Виникнення конкурентного права як самостійної галузі можна пов'язати з прийняттям перших законів про захист економічної конкуренції у кінці ХІХ ст. (У США - Закон Шермана в 1890 р., в Німеччині - Закон про недобросовісну конкуренцію в 1896 р.). Батьківщиною конкурентного права вважається США, де його традиційно називають антитрестового правом (Antitrust Law). Це пов'язано з тим, що споконвічно норми антитрестового законодавства були спрямовані проти монополій трестів. Вважалося, що монополії - це економічні аномалії, які необхідно заборонити на законодавчому рівні. Слід зазначити, що антитрестового законодавства США регулює не тільки відносини, пов'язані з монополією на ринку, але і попереджає не добросовісну конкуренцію. На відміну від США, в Німеччині самостійне антимонопольне (картельне, Kartellrecht) право виникло лише у другій половині ХХ ст. з прийняттям в 1957 р. Закону про картелі. Німецькі юристи розрізняють антимонопольне законодавство, яке спрямоване проти обмеження вільної конкуренції за рахунок картелів або узгоджених дій конкурентів, і законодавство, яке попереджає недобросовісну конкуренцію. Воно виникло значно раніше антимонопольного права (Закон про недобросовісну конкуренцію в 1896 р.) і захищає чесну конкуренцію між підприємцями. Обидві галузі законодавства (антимонопольне право та право проти недобросовісної конкуренції) визначаються в Німеччині одним терміном - «законодавство про конкуренцію». У Франції чітко розмежовуються норми законодавства про недобросовісну конкуренцію та нормах антимонопольного права.  В Україні виникнення конкурентного права можна пов'язати з прийняттям у 1992 р. Верховною Радою України 3акону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». До 2001 р. існувало чітке розмежування між антимонопольними нормами, які в основному обмежували монопольні прояви на ринку і закріплювалися положеннями вищезгаданого закону, і нормами, спрямованими на захист конкуренції, що забезпечували недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності і закріплювалися положеннями Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції »1996 р. 

6. Теорії конкурентного права.

В світі прийнято вважати, що правове регулювання всіх видів діяльності, об’єднаних поняттям “конкуренція”, визначається як конкурентне право[17].

  Поняття “конкурентне право” все ще залищається новим в правовій доктрині України і майже не дослідженим. Саме тому варто, на нашу думку, звернути увагу на головні підходи визначення змісту поняття “конкурентне право” в юридичній науці розвинених країн, звідки воно було запозичене. Зокрема, можна виділити три основні підходи до визначення змісту поняття “конкурентне право”.

  В американській юридичній літературі термін “конкурентне право” використовується як синонім поняття “підприємницьке право” (business competition law)[18]. Застосування терміну “конкурентне” підкреслює необхідність наявності конкуренції для розвитку підприємництва. Що стосується правової регламентації захисту конкуренції від будь-яких обмежень, або недобросовісних дій, то вона здійснюється у рамках антитрестівського права, яке є складовою більш загального поняття “підприємницького, конкурентного права”. Підкреслимо, що метою антитрестівського законодавства США є забезпечення ефективного функціонування економіки. Фактично дію антитрестівського законодавства розглядають саме через показник ефективності, який визначається через морально-етичну категорію справедливості. В той же час застосовуючи поняття “підприємницьке, конкурентне право”, дослідники звертають увагу  на те, що термін “конкурентне” вказує на його еволюційне, цивілізаційне значення, як надбання і головну умову демократії.

В європейській правовій доктрині поняття “конкурентне право” розглядається в вузькому та широкому розумінні. З одного боку, термін “конкурентне право” використовується для зазначення сукупності правових норм, спрямованих на попередження, припинення і захист від недобросовісної конкуренції. При цьому французькі дослідники зазначають, що правова регламентація захисту від недобросовісної конкуренції є необхідним доповненням правової регламентації будь-якого виду промислової власності[19], а  німецька правова доктрина та практика розглядає  конкурентне право як окрему галузь права чи підгалузь права[20];    

З іншого боку, термін “конкурентне право” використовується як загальне об’єднуюче поняття і охоплює як правову регламентацію захисту конкуренції від будь-яких обмежень конкуренції (антимонопольне право), так і правову регламентацію захисту від недобросовісної конкуренції[21].

  Причому досить часто ці два різні за змістом поняття використовуються паралельно. Коли мова йде про конкурентне право як сукупність правових норм, спрямованих на захист від недобросовісної конкуренції, говорять про “класичне” конкурентне право, підкреслюючи особливості застосування та впливу норм з захисту від недобросовісної конкуренції на суспільні відносини[22].

Проте, найбільш поширеною сьогодні є точка зору, відповідно до якої конкурентне право являє собою сукупність правових норм, спрямованих як на недопущення будь-яких обмежень конкуренції, так і на захист від будь-яких проявів недобросовісної конкуренції з метою створення умов для нормального розвитку конкуренції.

Звернемо увагу, що в рамках загального поняття конкурентного права антимонопольне право, і право з захисту від недобросовісної конкуренції спрямовані на забезпечення ефективного функціонування ринкової економіки. Проте, унікальність сучасної економічної системи проявляється в тому, що окремі сфери економіки за умов конкуренції є неефективними (сфери дії природних монополій). Тому з метою збалансування економічної системи держава законодавчим шляхом обмежує розвиток конкуренції на цих ринках.

На думку  К.Ю.  Тотьєва законодавство в сфері природних монополій є антиподом антимонопольного законодавства[23]. Варто зауважити, що природні монополії відповідно до чинного законодавства існують в тих сферах економіки, де задоволення попиту є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, а товари, що виробляються природними монополіями, не можуть бути замінені в споживанні іншими товарами, у зв’язку з чим попит на ринку не залежить від зміни цін. В той же час державне регулювання в сфері природних монополій суттєво відрізняється від антимонопольного регулювання. Головна відмінність полягає в меті державного регулювання. Метою антимонопольного регулювання є створення умов для запуску ринкових механізмів та подальше підтримання їх природнього розвитку. Метою регулювання діяльності природних монополій є створення ефективної мобільної системи державного регулювання природних монополій, при якій суб’єкти природних монополій зацікавлені діяти ефективно, не використовуючи переваг власного монопольного становища, а їх вплив на ситуацію на ринку має суто ринковий характер.  Отже, незважаючи на іноді протилежні механізми державного регулювання, метою законодавства про природні монополії є також забезпечення ефективного функціонування економіки. Крім того, як не парадоксально, саме наявність природних монополій підкреслює необхідність конкуренції та переваги свободи підприємницької діяльності. За таких умов право природних монополій є невід’ємною частиною конкурентного права.

  Таким чином, конкурентне право слід розуміти в його єдності, тобто воно включає як антимонопольне право та право природних монополій, так і право з захисту від недобросовісної конкуренції. Об’єктом охорони цієї правової спільності є свобода конкурентної і господарської діяльності.

Необхідно зазначити, що з моменту виникнення конкурентного права дослідниками відпрацьовувалися різні підходи до визначення його природи. В Америці антитрестовське право розглядалося як частина підприємницького права.

В Європі до середини 70-х р. ХХ ст. дослідники вказували на різну правову природу антимонопольного права та права із захисту від проявів недобросовісної конкуренції (конкурентного права в вузькому розумінні). Проте, інтеграційні процеси в економіці та процеси уніфікації законодавства і практики його застосування поступово зняли питання галузевої приналежності і суто теоретичні дослідження правової природи конкурентного права – основним є забезпечення ефективного захисту економічної конкуренції. Саме тому, сьогодні майже відсутні дискусії серед європейських науковців з цього питання (крім науковців України, Російської Федерації, Білорусі). Антимонопольне право частіше за все розглядають як частину господарського або торгового права.

Конкурентне право в вузькому розумінні розглядають як:

• Форму зловживання правом на підприємницьку діяльність тобто шикану. Наприклад, у Франції конкурентне право (в вузькому розумінні) є складовою частиною деліктного права, а відповідальність за недобросовісну конкуренцію являє собою різновид деліктної відповідальності. Французька правова доктрина сформувала дві основні концепції визначення поняття “недобросовісності” конкуренції:

- виходячи з принципу свободи торгівлі та підприємництва, недобросовісну конкуренцію розглядають, як зловживання цією свободою, різновид зловживання правом, як його розуміє класична теорія деліктної відповідальності (Жоссеран Л.). Відповідно суб’єктивний елемент винної дії розглядається як намір завдати шкоди конкуренту [24].

- пануючою теорією конкурентного права сьогодні є теорія, відповідно до якої в основі недобросовісних дій конкурентів лежить особистий інтерес, а не бажання завдати шкоди. Руб’є та інші зводять недобросовісну конкуренцію до “надмірних актів”, що виникають при здійсненні підприємницької діяльності[25].

• Німецька правова доктрина виходить з розуміння конкурентного права як особливої галузі права. Традиційним для німецького конкурентного права було положення, відповідно до якого право на захист від недобросовісної конкуренції є складовою частиною особистих прав і свобод громадян, тобто  недобросовісна конкуренція розглядалася як порушення особистих прав постраждалого. На противагу викладеного, інша теорія  розглядає конкурентне право як частину права інтелектуальної власності. Існують і інші теорії, відповідно до яких захист, що надається, спрямований на “підтримання чесності в промисловій та торговельній діяльності” або “збереження конкуренції, заснованої на порівнянні якості та цін товарів, що пропонуються.” Сьогодні пануючою теорією є теорія, відповідно до якої об’єктом охорони визнається свобода комерційної та господарської діяльності. Окремі дослідники, вказуючи на втрату значення теорії особистих прав, звертають увагу на те, що недобросовісні конкурентні дії являють собою порушення норм об’єктивного права[26].

•  З огляду на те, що метою будь якої конкурентної боротьби є боротьба за споживача, а недобросовісна конкуренція завдає шкоди споживачам захист від недобросовісної конкуренції є завданням консюмерського права.

• Паризька конвенція про охорону промислової власності  розглядає захист від недобросовісної конкуренції як інститут права інтелектуальної власності. Неможливо не звернути увагу на тісний зв’язок норм конкурентного законодавства (зокрема, законодавства з захисту від недобросовісної конкуренції) з законодавством про інтелектуальну власність. Хоча в Україні захист від недобросовісної конкуренціі і не розглядають як один з об’єктів інтелектуальної  власності, в той же час законодавче забезпечення охорони інтелектуальної власності значно впливає на розвиток конкурентного законодавства. Це передусім пов’язане з тим, що найважливіші переваги у конкурентній боротьбі (при загальному досить високому рівні розвитку технологій) надають засоби індивідуалізації продукції та послуг суб’єкта господарювання, а також науково-технічні досягнення, ефективне застосування яких може забезпечити стійке положення суб’єкта господарювання на ринку. Зростає значення вдосконалення дизайну та ергономіки[27] виробів, які також охороняються державою у разі відповідного захисту з боку власника.