15. Антимонопольне регулювання в Великобританії. Правові засади захисту від недобросовісної конкуренції.

Яскравим прикладом країни з європейською системою патентногозаконодавства є Великобританія, у якій склалися дві системиконтролю за монополіями. У першому з них, заснованої на законах продобросовісної торгівлі і про конкуренцію, ключову роль відіграють Відомство здобросовісної торгівлі, Комісія з монополій, державний секретарторгівлі та промисловості. Друга система контролю, передбаченазаконодавством про обмежувальної торговельної практики, ключову рольвідводить Суду з обмежувальної практиці. У цілому законодавстволіберальніше американського антитрестівського, так як слід традиційноїбританській політиці свободи торгівлі та мінімізації прямого державноговтручання у господарську діяльність підприємців.

У функції Відомства входить: збір та аналіз інформації прозловживання панівним становищем, передача справ про монопольноїситуації в будь-якій галузі в Комісію з монополіям, здійсненняконтролю за передбачуваними злиттями підприємств, передача справ прокартельних договорах до суду з обмежувальної практиці, порушення справ поприводу встановлення і підтримки перепродажних цін.

Основне завдання Комісії з монополій і злиттів полягає впроведенні розслідування і складання доповідей з приводу наявності (абоможливості виникнення) монопольної ситуації або здійснення злиттяпідприємств. У разі якщо Комісія з монополіям прийде до висновку пропорушення публічних інтересів, державний секретар має широкіповноваження щодо застосування різноманітних заходів впливу на правопорушника:винесення постанов про припинення дії договору, про заборони впоставки товарів, що зв'язують угод, дискримінації, про заборону абообмеження злиття, про поділ підприємств шляхом продажу будь-яких їхчастин або якимось іншим способом.

Становлення сучасного антимонопольного законодавства в  Великобританії пов'язане з прийняттям у 70-х роках нашого сторіччя рядунормативних актів у галузі обмеження торговельної практики та добросовісноїторгівлі: Закону про добросовісну торгівлю 1973 р., Закону прообмежувальної торговельної практиці 1975р. та інших. Як результат роботи надстворенням правових основ регулювання процесів монополізації в 1980 р.був розроблений і прийнятий Закон про конкуренцію.

16. Конкурентне законодавство Японії.

В Японії законодавство спрямоване на захист від недобросовісної конкуренції, виникло в середині 30 - х років як наслідок ратифікації Гаагського акту Паризької конвенції з метою забезпечення ефективного захисту промислової власності в Японії. Першим нормативним актом у цій сфері став Закон № 14 «Про недопущення недобросовісної конкуренції» ( з подальшими змінами ).

На відміну від Німеччини, де правові засади захисту від недобросовісної конкуренції закріплені в одному нормативному акті - Законі проти недобросовісної конкуренції, а інші нормативні акти мають допоміжний характер, в законодавстві Японії має місце множинність законодавчих актів, що встановлюють правові засади захисту від недобросовісної конкуренції. Зокрема це Закон про товарні знаки № 127 від 13.04.1959 року, який відіграє значну роль врегулюванні цієї категорії правопорушень; ряд положень Патентного закону та Закону про корисні моделі, Закону про промислові зразки, що передбачають засоби судового захисту від деяких актів недобросовісної конкуренції; деякі загальні положення Цивільного кодексу Японії врегульовують прояви недобросовісної конкуренції, що не охоплені іншими нормативними актами; в Торговому кодексі міститься шістнадцять статей, що стосуються охорони, використання, ліцензування та передачі прав на фірмове найменування; деякі акти недобросовісної конкуренції забороняються Кримінальним кодексом Японії, Законом про авторське право та Антимонопольним законом.

Відповідно до Закону № 14 проявами недобросовісної конкуренції визнаються:

0. неправомірне використання назв, фірмових найменувань, знаків, контейнерів та упаковки, або інших вказівок товарів, або загальновідомих в Японії операцій, що може призвести до змішування;

1. ослаблення товарних знаків;

2. оманлива вказівка місця походження товару на листах та інших ділових бумагах;

3. вказіка, що вводить в оману відносно якості продукції, способу виготовлення та кількості товару;

4. дискредитація конкуренції;

5. захист торгових та промислових секретів.

Стаття 2 Торгового кодексу Японії забороняє: експорт товарів, що порушують права інтелектуальної власності в країні призначення; експорт товарів з оманливими вказівками місць походження; експорт товарів, що не відповідають вимогам експортних угод; експортна торгівля, що протирічить чесній діловій практиці. Мета встановлених заборон - збереження та захист доброї репутації японських товарів на зарубіжних ринках.

Антимонопольний Закон Японії забороняє наступні види недобросовісної практики: надмірна дискримінація інших підприємців; встановлення надмірно високих цін; схилення або примушення покупців мати справу з порушником; встановлення таких умов торгових операцій, які обмежують ділову активність контрагента; втручання в торговельну діяльність конкурента та ін.

Закон № 14 також містить перелік дій, що не визнаються недобросовісною конкуренцією, зокрема: використання родової назви товарів, використання назви, що звичайно використовується у торгівлі, добросовісне використання власного ім’я, добросовісне використання інших товарів чи ділових операцій.

В Японії антимонопольне законодавство почало розвиватися після другої світової війни (на відміну від законодавства про захист від недобросовісної конкуренції) під впливом американського антитрестівського законодавства Першим нормативним актом, який врегульовував відносини у сфері конкуренції став Закон 1947 року “Про заборону приватної монополії та забезпечення вільної торгівлі”, який передбачав заборону монополії, забезпечував державні гарантії в захисті вільної конкуренції в торгівлі. Треба зауважити, що в дечому японський закон був набагато жорсткішим, ніж американський. Так, наприклад, було заборонено створювати холдінгові компанії, також підлягали реформуванню державні конгломерати, заборонялося злиття та переплетення директорів, картелі та інші види узгоджених дій.

У 1949 та 1953 роках до закону були внесені зміни, що значно послабили антимонопольне законодавство Японії. Відповідно до змін були легалізовані картелі, зняті майже всі обмеження на злиття компаній. Проте, пізніше під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів законодавці знов змушені були вводити обмеження на діяльність монопольних утворень: були введені нові податки на монопольні утворення, а також вводився обов’язковий розподіл монопольних утворень в певних галузях промисловості.