Самостійна робота № 2

Тема: Облік основних засобів.

Мета: сформулювати уявлення про основні засоби та засвоїти особливості оцінок основних засобів.

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

1 Економічний зміст і характеристика основних засобів.

2 Класифікація основних засобів.

3 Види оцінок основних засобів та їх характеристика.

Література:

1. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник для студентів спеціальності “Облік і аудит” вищих навчальних закладів / за редакцією проф. Ф. Ф. Бутинця. – 6 – е вид. доп. і перероб. – Житомир: П. П. “Рута”, 2005. – 756 с.

2. Бухгалтерський облік в Україні. Навчальний посібник. За редакцією Р.Л. Хом’яка, В.І. Лемішовського. – 5 – те видання, доповнене і переробленею. – Львів: Національний університет «Львівська політехніка»(Інформаційно-видавничий центр «ІНТЕЛЕКТ+» Інституту післядипломної освіти), «Інтелект – Захід», 2006. – 1088 с.

3. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. – К:Алерта, 2006. – 1080 с.

4. Лень В.С., Гливенко В.В. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: 3-тє видання. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 608 с.

5. Бухгалтерський облік: Навч. пос./ за заг. ред. Вериги Ю.А. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 396 с.

6. Бухгалтерський фінансовий облік: терія та практика: Навчально-практичний посібник/ Н.І. Верхоглядова, В.П. Шило, С.Б. Ільїна та ін. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 536 с.

7. Бухгалтерський облік в Україні. Від теорії до практики: У 2 т. / за ред. А.М. Коваленко. – Дніпропетровськ: ВКК «Баланс-Клуб», 2010.

8. Шара Є.Ю., Андрієнко О.М., Жидеєва Л.І. Бухгалтерський фінансовий та податковий облік. Навчальний посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2011. – 424 с.

Економічний зміст і характеристика основних засобів

Необоротні матеріальні активи і насамперед основні засоби є матеріальною основою (базою) будь-якої підприємницької діяльності. Без основних засобів (власних або орендованих) не може відбуватися жодного господарського процесу.

В економічній теорії під основними засобами розуміють засоби праці, які використовуються (експлуатуються) впродовж тривалого часу, при цьому зберігаючи свою первісну фізичну форму, і переносять свою вартість на вироблений продукт частинами, протягом декількох виробничих циклів внаслідок фізичного та морального зносу. Засоби праці — це те, за допомогою чого працівник діє на предмет праці з метою одержання результату. В бухгалтерському обліку засоби праці виділенні в окремий об’єкт обліку, який одержав назву «основні засоби підприємства».

Основні засоби — це грошові кошти, інвестовані в основні фонди виробничого і невиробничого призначення. В момент придбання основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства величина основних засобів збігається з вартістю основних фондів. У подальшому, під час використання основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість роздвоюється: одна її частина дорівнює зносу, переноситься на готову продукцію, а друга відображає залишкову вартість діючих основних фондів. При цьому в бухгалтерському обліку використовується термін «основні засоби», а для цілей оподаткування — термін «основні фонди».

Економічна сутність основних засобів визначається в Положенні бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (далі — П(С)БО 7).

П(С)БО 7 визначає основні засоби як матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і надання послуг, надання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей та які, як очікується, використовуватимуться протягом більше ніж одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Для визначення об’єкта основних засобів П(С)БО 7 не передбачає використання цінового критерію. Практично єдиним об’єднуючим критерієм між вітчизняними законодавством і П(С)БО є термін використання — більше одного року.

Таким чином, для віднесення матеріального об’єкта до основних засобів і основних фондів він повинен відповідати таким критеріям:

1) бути активом;

2) використовуватися для строго визначених цілей;

3) мати термін використання (експлуатації) більше ніж 365 днів.

Вартісний фактор при віднесенні цінностей до основних засобів не беруться до уваги. Згідно з П(С)БО 7, право встановлення вартісного критерію для розмежування об’єктів між основними засобами й іншими необоротними матеріальними активами надається підприємствам. І дуже важливо, щоб цей момент одержав відображення в обліковій політиці підприємства.

Як і будь-який актив, основні засоби відображаються в балансі підприємства, якщо додержуються дві умови:

— існує ймовірність одержання економічних вигод від його використання;

— оцінка основного засобу може бути достовірно визначена.

Відносно ймовірності одержання економічних вигод підприємство має визначити цілі використання основного засобу. Виходячи з визначення основних засобів, такими цілями є:

1) використання основного засобу в процесі постачання товарів, виконання робіт і надання послуг;

2) використання основного засобу для надання в оренду іншим особам;

3) використання основного засобу для здійснення адміністративних соціально-культурних функцій;

Можливі чотири шляхи отримання вигод на підприємстві:

1) використання окремо або разом з іншими активами у виробництві продукції, товарів, наданні послуг, які призначені для реалізації підприємством;

2) продаж, обмін на інші активи, у тому числі за грошові кошти;

3) використання для погашення кредиторської заборгованості;

4) розподіл між власниками підприємства.

Класифікація основних засобів

Необхідною умовою правильного обліку і планування відновлення основних фондів підприємства є їх класифікація (групування) за важливими ознаками. Ознаки можуть бути різними і залежати від мети, для яких виконується класифікація або формується група.

Основні засоби класифікуються за натурально-речовою ознакою та обліковуються за групами для цілей бухгалтерського обліку. Під групою основних засобів розуміється сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням, умовами використання необоротних матеріальних активів.

Перелік груп основних засобів установлює п. 5 П(С)БО 7. Для кожної групи в плані рахунків передбачені рахунки другого порядку (субрахунки).

Облік основних засобів виконується на синтетичних рахунках 10 «Основні засоби».

Субрахунки до рахунку 10 «Основні засоби»:

100 Інвестиційна нерухомість;

101 Земельні ділянки;

102 Капітальні витрати на поліпшення земель;

103 Будинки, споруди, передавальні пристрої;

104 Машини та обладнання;

105 Транспортні засоби;

106 Інструменти, прилади та інвентар;

107 Тварини;

108 Багаторічні насадження;

109 Інші основні засоби.

Облік земельних ділянок ведеться на субрахунку 101. Поняття «земельна ділянка» законодавством не визначено. Згідно із Земельним кодексом України, всі землі за цільовим призначенням розподіляються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу та сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду.

У бухгалтерському обліку земельні ділянки визначаються активами, обліковуються у складі основних засобів, але не амортизуються згідно з п. 22 П(С)БО 7. Для більш детального обліку землі можна використовувати приблизний план субрахунків третього порядку.

— Землі, які перебувають у власності підприємства:

10111 Рілля.

10112 Землі під багаторічними насадженнями.

10113 Сіножаті.

10114 Пасовища.

10115 Ліси.

10116 Земельні ділянки несільськогосподарського призначення.

— Землі, які орендовані у держави:

10121 Рілля.

10122 Землі під багаторічними насадженнями.

10123 Сіножаті.

10124 Пасовища.

10125 Ліси.

10126 Земельні ділянки несільськогосподарського призначення.

Аналітичний облік земельних ділянок ведеться за кожною ділянкою.

Облік капітальних витрат на поліпшення земель ведеться на субрахунку 102. На відміну від вартості землі, капітальні витрати на поліпшення земель амортизуються згідно з п. 22 П(С)БО 7.

До таких витрат належать витрати на висушувальні, іригаційні роботи, протиерозійні заходи (зміна рельєфу ґрунту, терасування). Враховуючи це, можна використовувати субрахунки третього порядку:

10201 Осушувальні роботи.

10202 Іригаційні роботи (штучне зрошення).

10203 Терасування.

10204 Зміна рельєфу ґрунту.

10205 Інші капітальні витрати на поліпшення земель.

Аналітичний облік витрат ведеться за видами витрат.

До будівель належать архітектурно-будівельні об’єкти, призначенням яких є створення умов (захист від атмосферних явищ) для праці, проживання, обслуговування населення і зберігання матеріальних цінностей.

Інвентарним об’єктом за вказаною групою є кожний окремий будинок, який має у якості конструктивних основних частин стіни і дах. Якщо будинки стоять разом та мають спільну стіну, але кожний із них являє собою самостійне конструктивне ціле, вони вважаються окремими інвентарними об’єктами.

Надвірні забудови, огорожа та інші надвірні споруди, які обслуговують будинок, обліковуються як один інвентарний об’єкт. Якщо ці забудови і споруди обслуговують дві і більше будівлі, вони вважаються самостійними інвентарними об’єктами і належать, відповідно, до групи «будинки» або «споруди».

Зовнішні прибудови до будівлі, які мають самостійне господарське призначення, а також капітальні надвірні будівлі у вигляді складів, гаражів, є самостійними інвентарними об’єктами.

До складу будинку зараховуються всі комунікації всередині будинку, необхідні для його експлуатації. До них належать:

— система опалення всередині будинку;

— внутрішня мережа водопроводів, газопроводів і каналізації з усіма прибудовами;

— внутрішня мережа силової та освітлювальної електропроводки з усією освітлювальною арматурою;

— внутрішні телефонні і сигналізаційні мережі, вентиляційні пристрої, ліфти.

До групи «споруди» належать інженерно-будівельні об’єкти, призначенням яких є створення умов, необхідних для здійснення процесу виробництва або забезпечення досягнення невиробничих цілей шляхом виконання тих чи інших технічних функцій, що не пов’язані зі зміною предмета праці.

Принцип розмежування будівель і споруд досить умовний і ніде нормативно не визначений. У юридичній практиці використовується «принцип прив’язки до землі».

Якщо об’єкт, що має в якості конструктивних основних частин стіни і дах, не можна перемістити, не зруйнувавши його, то він належить до класу «будівлі». Якщо ж його

перемістити дуже складно, але можливо, то він є «спорудою». Наприклад, гаражі можуть бути і будівлею і спорудою, залежно від матеріалу їх виготовлення (будівництва). Цегляні гаражі є будівлями, а металеві — спорудами.

Інвентарним об’єктом за цією групою вважається кожна окрема споруда з усіма прибудовами, що становлять з нею одне ціле, наприклад: резервуар (включаючи фундамент, арматуру, гарнітуру, пристрій підігріву); щогла прожекторна (включаючи фундамент, опору, мережу електропроводки з усією освітлювальною арматурою); дорога, естакада; канатна дорога; тунель; міст; ангари, модулі; гаражі; кіоски і т.п.

Спорудами вважаються також передавальні пристрої, до яких відносяться: пристрої для передачі електричної, теплової і механічної енергії, рідких або газоподібних речовин від об’єкта до об’єкта.

Передавальними пристроями є:

— лінії електропередачі;

— лінії зв’язку (сигналізації, телевізійні, радіо, телеграфні, телефонні, кабельного телебачення, кабельного Інтернету та ін.);

— трансмісії і трубопроводи з усіма проміжними пристроями, необхідними для трансформації (перетворення) і передачі енергії, переміщення трубопроводами рідких і газоподібних речовин.

Інвентарним об’єктом по електричних лініях вважається лінія від розподільного пристрою електростанції (підстанції) або від клем генераторів до розподільних підстанцій і від підстанцій до фідерних та інших службових приміщень.

Самостійними інвентарними об’єктами вважаються трубопроводи, що не є частиною якої-небудь машини, будинку або споруди, але які мають самостійне призначення. Так, теплофікаційний трубопровід від бойлера до будинку споживача має самостійне значення, а вхідний трубопровід і трубопровід системи опалення входить до складу будинку.

Необхідність окремого обліку структурних компонентів будинків зумовлена тим, що при перебудові, поліпшенні або переобладнанні будинків і приміщень їхні різні частини мають різний термін корисного використання (експлуатації).

Окремими структурними компонентами на субрахунку 103 вважаються: електропроводка; лінії зв’язку, в тому числі комп’ютерні; трубопроводи і трубопровідна арматура — вентилі, крани, засувки; зовнішні і внутрішні двері; віконні рами (склопакети); покрівля. На субрахунку 103 перебувають також житлові будинки, але в тому випадку, якщо їх визнано активами.

Підприємство самостійно визначає класифікаційний принцип внутрішнього обліку. Доцільною є класифікація будинків і споруд за рахунками, на які відноситься їх амортизація (23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати за збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності»), з подальшою деталізацією за характером об’єктів. Ця класифікація відповідає Інструкції про використання Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій України, затвердженій наказом Міністерством фінансів України від 30.11.1999 року за № 291 (далі Інструкція № 291):

1031 Будівлі.

1032 Склади.

1033 Будівлі адміністративні.

1034 Будівлі соціально-культурного призначення.

1035 Будинки житлові.

1036 Споруди.

1037 Передавальні пристрої.

1038 Надвірні будівлі.

1039 Структурні компоненти будинків.

Детальніший облік підприємство веде самостійно, виходячи з принципу виробничого ув’язування. Аналітичний облік будинків ведеться за кожною будівлею.

Машини — це технічні пристрої, за допомогою яких при виконанні визначених операцій технологічного процесу здійснюється безпосередній вплив на предмет праці, в результаті чого відбувається перетворення енергії, матеріалів, сировини та інших матеріальних ресурсів. У цьому призначенні цей термін сприймається досить однозначно і не потребує будь-яких уточнень.

До групи «обладнання» належать пристрої, що виробляють або перетворюють енергію і використовуються для впливу електричною, тепловою, хімічною та іншою енергією на матеріали.

Інвентарним об’єктом по групі «обладнання» є кожна окрема (у тому числі не віднесена до розглянутих раніше інвентарних об’єктів) машина (апарат, агрегат, установка, прилад), включаючи пристосування і приналежності, які входять до її складу, стаціонарно встановлені прилади, інструменти, електроустаткування, в тому числі пристрої для її підключення до мережі енергопостачання, а також індивідуальне огородження і фундамент (якщо об’єкт змонтований на окремому фундаменті, що не належить до групи «будівлі»).

При віднесенні інвентарних об’єктів до тієї або іншої групи необхідно брати до уваги те що, крім конструктивних ознак, основним (переважним) є призначення устаткування. Наприклад, до групи «енергетичного (силового) устаткування» належать пристрої, що виробляють або перетворюють теплову й електричну енергію, а також машини-двигуни, що перетворюють будь-якого виду енергію (води, вітру, теплову, електричну та ін.) на механічну, тобто на енергію руху. Для обліку машин і устаткування використовується субрахунок 104 «Машини й обладнання».

Кожне підприємство залежно від галузевої приналежності розробляє і затверджує свій план субрахунків. Наприклад, у юридичній, аудиторській, консультаційній фірмах до обладнання можуть бути віднесені комп’ютери, обчислювальна техніка, засоби зв’язку. Облік засобів зв’язку може також вестися на рахунку 109 «Інші основні засоби», що зумовлено обліковою політикою підприємства. Детальніший облік машин і обладнання ведеться за місцем їхнього розташування (у цехах, підрозділах).

Існує такий перелік транспортних засобів:

— Автомобільний транспорт. Крім автомобілів, автобусів і тролейбусів до автотранспорту належать корпуси і причепи автомобілів (у т.ч. контейнери), устаткування автомобільне, автофургони, тягачі, самоскиди, автокрани, автобурові.

— Судна. Крім різних видів безпосередньо суден (пасажирських, військових і тощо), до суден також належать платформи морські, конструкції плавучі (кофердами, плоти, баки, цистерни, буї, бакени);

— Залізничний транспорт. Крім локомотивів, вагонів залізничного транспорту, до його складу також відносять вузли і деталі до залізничних і трамвайних локомотивів та рухомого складу, устаткування і матеріали для доріг, включаючи кріпильні вироби й арматуру, устаткування механічне (електромеханічне), сигналізації і забезпечення безпеки і керування рухом.

— Апарати. Літальні повітряні і літальні космічні апарати. До них належать устаткування злітно-посадочне, тренажери авіаційні наземні для цивільної і транспортної авіації, планери, аеростати, дельтаплани, вертольоти, літаки, ракети-носії, супутники, засоби забезпечення польотів космічних апаратів наземні.

— Веломототранспорт. До веломототранспорту відносять мотоцикли, мотовелосипеди, мопеди, коляски інвалідні, устаткування для мотоциклів і велосипедів.

— Електричний транспорт і автотранспорт виробничий шляховий безрейковий, електровантажник, автонавантажувач.

Підприємство самостійно розробляє план субрахунків третього порядку залежно від конкретних особливостей парку транспортних засобів. При цьому транспорт групують за такими показниками:

— вид транспорту (автомобіль, мотоцикл, літак);

— об’єм циліндрів двигуна (до 1000 см³; 1000–1500 см³ і т.п.);

— вантажопідйомність (до 3,5 т; 3,5 — 5 т і т.п.);

— маса (до 3500 кг, понад 3500 кг);

— призначення (вантажний, легковий, пасажирський);

— розташування (місце розташування гаражів, доків, ангарів);

— хронологія (рік випуску — зручно для таксопарків);

— підрозділ (машина адміністрації, бухгалтерії, відділу збуту).

Облік транспортних засобів ведеться за кожним об’єктом (транспортним засобом).

Під приладами розуміють засоби виміру, аналізу, оброблення і обчислення інформації, пристрої регулювання, автоматичні й автоматизовані системи керування.

Інвентарем називають сукупність різних предметів господарського побуту і виробничого призначення.

Інструментами є знаряддя ручної праці або виконавчий механізм машини для виробництва різних робіт.

Інструмент поділяється на такий:

— що ріже (різець, свердло, фреза й ін.);

— що давить (штамп, накатка);

— що шліфує (шліфувальне коло, шліфувальний брусок);

— ударний (молоток, зубило, пробійник);

— кріпильно-затискний (затискний патрон верстатів, різцева державка, різці, тиски);

— вимірювальний;

— медичний;

— інший інструмент.

Відповідно до інструкції № 291 пропонується такий план субрахунків третього порядку за субрахунком 106 «Інструменти, прилади й інвентар»:

Прилади

106 11 Засоби виміру.

106 12 Пристрої регулювання.

106 13 Електронні прилади.

106 14 Комп’ютери.

106 15 Офісна техніка.

106 19 Інші прилади.

До приладів можуть бути віднесені засоби обчислювальної техніки (комп’ютери).

Інструмент

106 21 Ручної праці (механічний та електричний).

106 22 Механізми (свердла).

106 23 Вимірювальний інструмент.

106 24 Медичний інструмент.

106 25 Годинники і хронометри.

106 29 Інший інструмент.

Інвентар

106 31 Офісні меблі.

106 32 Друкарські машинки.

106 33 Холодильники, кондиціонери, вентилятори, телевізори і т.п.

106 39 Інший інвентар.

Аналітичний облік ведеться за кожним предметом або групою однорідних предметів, що надійшли одночасно і мають однакову вартість.

На субрахунку 109 «Інші основні засоби» підприємства ведуть облік основних засобів, які не обліковуються на інших субрахунках рахунка 10 «Основні засоби». У своїй обліковій політиці підприємства самостійно вибирають, які об’єкти враховувати на субрахунку 109. Наприклад, тут можна вести облік меблів, офісного устаткування, інформаційних систем, а також побутових електромеханічних приладів та інструментів (холодильників, вентиляторів й ін.). У цьому контексті чіткої межі між субрахунками 106 «Інструменти, прилади, інвентар» і 109 «Інші основні засоби» немає, підприємство може враховувати інші основні засоби за своїм розсудом. Підприємство самостійно встановлює принцип класифікації інших основних засобів і відповідні субрахунки третього порядку. Аналітичний облік ведеться за кожним основним засобом.

Види оцінок основних засобів та їх характеристика

Облік основних засобів здійснюється в натуральних і вартісних показниках. При оцінюванні основних засобів у натуральній формі встановлюється кількість машин, їхня продуктивність, потужність, розмір виробничих площ. Кожний об’єкт основних засобів обчислюється в натуральних одиницях, які характеризують певні його параметри. Ці дані використовуються для розрахунку виробничих потужностей підприємств і галузей економіки, визначення речового складу основних засобів, встановлення шляхів більш раціонального їх використання, складання балансу обладнання, визначення технічного стану основних засобів.

Вартісні показники основних засобів дають змогу визначити загальну суму, знос, нарахувати амортизацію, розрахувати собівартість продукції, рентабельність підприємства. Залежно від характеру, стану основних засобів, часу оцінювання розрізняють такі види достовірності оцінки їх вартості: первісна (історична) собівартість; справедлива вартість; переоцінена вартість; залишкова вартість; вартість, яка амортизується; ліквідаційна вартість.

Первісна вартість — історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів, і яка складається з таких витрат:

— суми, що сплачують постачальникам активів і підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

— реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;

— суми ввізного мита;

— суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

— витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

— витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;

— інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозиченого капіталу.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання. Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визначається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість. Первісна вартість об’єкта, переведеного до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо, дорівнює його собівартості, яка визначається згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» та 16 «Витрати».

Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду.

Первісна вартість об’єкта основних засобів, придбаного в обмін на неподібний об’єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об’єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їхніх еквівалентів, яка буде передана (отримана) під час обміну.

Первісна вартість застосовується для оцінювання основних засобів при їх надходженні на підприємство.

Під справедливою вартістю основного засобу розуміється вартість, яку може бути отримано в операціях обміну між поінформованими, обізнаними, зацікавленими і незалежними сторонами. Справедлива оцінка основних засобів визначається згідно з П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» таким чином:

— земля і будівлі: ринкова вартість;

— машини і обладнання: ринкова вартість, а в разі відсутності даних про ринкову вартість — відновлювальна вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінювання;

— інші основні засоби: також відновлювальна вартість.

Як ринкова вартість, можуть бути використані дані про біржову вартість, дані прайс-листів тощо. Таке твердження ґрунтується на принципі обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, мають запобігати завищенню оцінок активів. Як відновлювальна вартість, може виступати експертна оцінка, здійснена незалежними експертами.

Залишкова (балансова) вартість визначається як різниця між первісною вартістю та сумою зносу.

Ліквідаційна вартість — сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їхнього корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних із продажем (ліквідацією). Ліквідаційна вартість використовується при розрахунку річної та місячної амортизації.

Вартість, яка амортизується, — первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості.

Переоцінена вартість — вартість необоротних активів після їхнього переоцінювання. Вона відображається на рахунках бухгалтерського обліку та у звітності як первісна вартість після проведення переоцінювання.

Питання для самоконтролю:

1 Назвіть основні розділи П(С)БО 7 “Основні засоби”, дайте їм характеристику.

2 Що розуміють під засобами праці?

3 На які види поділяються засоби праці за своєю природою?

4 Дайте поняття основних засобів.

5 Що являє собою об’єкт основних засобів?

6 Назвіть завдання бухгалтерського обліку основних засобів

7 За якими ознаками класифікують основні засоби?

8 За яких умов основні засоби визнаються активами?

9 Види оцінки основних засобів, їх характеристика.

10 Які витрати формують первісну вартість основних засобів?