3.4.3 Описання руд та мінералів

1. Вольфраміт – (Mn, Fe) WO₄. У перекладі з латинської – «вовча піна» або «вовча сметана». Давня російська назва – волчець. Сингонія моноклінна. Вигляд кристалів товстостовпчастий, призматичний, іноді сплощений. Окремі кристали до 20 см. Утворює також крупнозернисті агрегати.

Колір буро-чорний, риска бура. Блиск алмазний, жирний. Твердість 4,5 – 5,5. Густина 6,7 – 7,5.

Діагностичні ознаки: крихкий, буровато-чорний колір, висока питома вага, досконала спайність у одному напрямку. Зустрічається головним чином у гідротермальних кварцових жилах, але може бути в родовищах іншого генезису.

2. Шеєліт - СаWO₄. За прізвищем шведського хіміка Шеєлє. Сингонія тетрагональна. Вигляд кристалів октаедричний, іноді таблитчастий; на гранях навкісна штриховка. Утворює включення неправильної форми, суцільні маси.

Колір сірий, жовтий, зеленуватий і червонуватий, іноді безбарвний. Риска біла. Блиск жирний. Твердість 4,5. Злом нерівний. Густина 5,8 – 6,2.

Діагностичні ознаки: дуже важко визначити у породі, зазвичай використовується його випромінювання блакитним кольором у катодних променях.

Гюбнерит та ферберит належать ізоморфному ряду гюбнерит-вольфрамит-ферберит і за властивостями мало відрізняються від вольфраміту. Гюбнерит відрізняється червонуватим або фіолетовим відтінком і жовтою рискою; ферберит – темно-бурим до чорного кольором і більш темною рискою.

3.5 Кобальт

3.5.1 Загальна характеристика

Сині кобальтові фарби були відомі за 5 000 років до н.е. у Єгипті, Ірані та Індії. Металевий кобальт відкрили у 1735 році, але тільки у 1907 р. його почали використовувати після відкриття стелітів (твердих сплавів).

Кларк кобальту 0,004% у вивержених породах. Головні мінерали кобальту: лінеїт (53%), кобальтин (34%), шмальтин (20%), еритрин (29%). В меншій мірі використовується глаукодот, асболан, стенієрит.

Більша частина кобальту використовується у виробництві сплавів (70%), значна кількість (13%) у вигляді його з’єднань у лакофарбовій промисловості, а також у керамічній, скляній (7%).

Світові ресурси кобальту оцінюються в 470 млн.т., з яких близько 450 млн.т заключено у кобальтвміщуючих конкреціях на дні Світового океану, решта – у надрах континентів. Розвідані світові запаси кобальту складають 4 млн.т. Промисловий вміст кобальту від 0,1 до 0,5% (від бідних до багатих руд).

3.5.2 Генетичні типи. Разом з нікелем видобувається з власно-магматичних і гіпергенних родовищ, а у гідротермальних родовищах має і самостійне значення.

1. Власно магматичні родовища (Ni-Co): Содбері (Канада), Норильське, Мончегорське (Росія), Томпсон (Канада), Підколодне, Ювілейне (Росія, Воронежська обл.), Байкальське (Прибайкалля).

2. Гіпергенні (Ni-Co): Черемшанське (Урал), Кемпірсайське (Казахстан), Єлізаветинське (Урал), Белінське (Алтай), Білогорське (Казахстан), Нікаро (Куба).

3. Гідротермальні родовища. Серед гідротермальних найбільш важливі нікель-кобальтові родовища: Кобальт (Канада), Ховуакси (Тува, Росія), Бу-Аззер (Марокко). Значно менш поширені кобальтоносні піритові родовища: Савинське (Саяни, Росія), Пишминсько-Ключєвське (Росія); мишяково-кобальтові: Блекбірд (США), Маунт-Кобальт (Австралія), Дашкесан (Азербайджан); кобальтоносні мідисті пісковики: Норд, Сауд (Замбія), Шабо (Заїр).

В Україні промислові концентрації кобальту зв’язані із нікеленосними корами звітрювання (силікатний Co - Ni латеритний тип) по гіпербазитам архею Загальні балансові запаси оцінені в 9,74 тис.т при вмісті Со 0,045%. Родовища: Побузька група (Липовеньківське, Капітанське, Деренюхське та інші у Кіровоградській області), Дніпропетровська група (Алферівське, Варварівське, Нове, Комплексне, Олексіївське, Девладівське, Терновське, Славгородське), Прутовське і Залізняки (сульфідні мідно-нікелеві руди у Житомирській обл.).

Крім того, виявлені наступні перспективні рудовияви кобальту: Кам’янський масив (Волинь), Демов’ярський (Кіровоградська обл.), Миколаївський і Новотроїцький рудовияви (Донецька область, УЩ), Вільно хуторський рудовияв (Дніпропетровська обл).