Тема 1. Теоретичні і методологічні основи фінансового планування і прогнозування

Методичні рекомендації до вивчення теми

Під час вивчення даної теми слід з’ясувати сутність, значення, цілі та завдання фінансового планування і прогнозування в ринкових умовах господарювання.

Один із «батьків» сучасного менеджменту А. Файоль зауважив: «Управляти – це передбачати, а «передбачати» – це вже майже діяти». Розробка прогнозів і складання на їх підставі пла­нів в умовах ринкової економіки, яка характеризується пос­тійними і динамічними змінами, що відбуваються сьогодні знач­но швидше ніж у минулому, є неодмінною умовою виживання будь-якої фірми.

Досвід як зарубіжних фірм, так і українських підприємницьких структур свідчить, що в умовах ринку недооцінка планування та прогнозування, в тому числі фінансового, ігнорування його призводять до значних, нічим не виправданих економічних втрат, і в кінцевому рахунку – до банкрутства.

Слід звернути увагу на те, що фінансове планування і прогнозування пов'язане з ресурсним фактором – формуванням, розміщенням і використанням фінансо­вих ресурсів та отриманням прогнозованого чистого доходу і при­бутку на вкладений у господарську діяльність капітал. Це прерога­тива самого суб'єкта господарювання. Йому визначатися у не­обхідності й доцільності фінансового планування і прогнозування.

Прогнозована діяльність є передбачуваною. Процес передбачен­ня протікає логічній послідовності представленною на рис. 1.

Рис. 1. Процес передбачення

Таким чином, планування і прогнозування за своєю сутністю – це передба­чення (план, прогноз), основане на пізнанні законів економічного розвитку, аналізі та синтезі, мисленні, еко­номіко-математичному моделюванні економічних процесів.

Під час вивчення цієї теми необхідно звернути увагу, що два дуже близьких поняття (фінансове планування і фінансове прогнозування) в економічній літературі й на практиці часто ототожню­ються.

Планування і прогнозування різняться між собою за :

• ступенем конкретності;

• періодом передбачення;

• вірогідністю здійснення.

Методологія фінансового планування та прогнозування охоплює сукупність теоретичних вис­новків, загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів і прогнозів, що відповідають сучасним вимогам ринку і перевірені пере­довою практикою.

Прогнозування повинно відповісти на два питання, значення яких важко переоцінити:

а) чого найбільш імовірно слід очікувати в майбутньому;

б) як слід впливати на умови, щоб досягти в майбутньому бажаної мети.

Сутність фінансового планування складається в обґрунтуванні цілей і способів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань, робіт, а також визначення ефективних методів і способів використання фінансових ресурсів усіх видів, необхідних для виконання цих завдань.

Значення фінансового планування для підприємства полягає в тому, що воно:

• втілює вироблені стратегічні цілі у форму конкретних фінан­сових показників;

• надає можливості визначення життєздатності фінансових проектів;

• служить інструментом одержання зовнішнього фінансування.

Метою фінансового планування і прогнозування є економічне обґрунтування потреби підприємства в капіталі для забезпечення виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів операційної та інвестиційної діяльності, ув’язування її з наявним і реально мож­ливим до залучення капіталом з таким розрахунком, щоб підприєм­ство, забезпечуючи безперервний рух капіталу, могло виконувати заплановані обсяги діяльності й отримати чистий прибуток у розмірі, достатньому для економічного і соціального розвитку підприєм­ства в поточному і наступному періодах.

Об'єктом фінансового планування на підприємствах є грошові доходи і витрати господарської діяльності та власний, позичений і залучений капітал, призначені для фінансування операційної та інвестиційної діяльності та заходів соціального спря­мування.

Основним завданням фінансового планування і прогнозування є ресурсне збалансування видатків, передбачених планом (прогно­зом) з усіх напрямів діяльності, забезпечення передумов рентабель­ної роботи підприємства, фінансової стійкості, платоспроможності, кредитоспроможності та ліквідності боргових зобов’язань впродовж планового періоду.

Фінансове планування передбачає визначення:

• величини необхідних і реально можливих грошових ресурсів за джерелами їх формування і напрямами використання для здійснення операційної, інвестиційної та інших видів діяльності;

• оптимальної структури капіталу за джерелами формування і напрямами його розміщення;

• дохідності (рентабельності) капіталу, авансового на формування активів підприємства;

• критичної межі беззбиткової діяльності та величини чистого прибутку, необхідної для самоокупності та самофінансування;

• напрямів використання чистого прибутку підприємства;

• альтернативних чи запобіжних заходів на випадок зміни ко­н'юнктури ринку, дохідності капіталу тощо.

Призначенням фінансового планування є вирішення таких основних завдань:

• забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, необхідними для його нормальної господарської діяльності, включаючи розширене відтворення основних засобів підприємства, формування обігових коштів, матеріальне сти­мулювання, забезпечення соціальних потреб працівників;

• виявлення резервів у господарській діяльності підприємства та спрямування їх на підвищення ефективності виробництва;

• забезпечення раціональних і взаємовигідних економічних відносин підприємства з іншими підприємствами-постачаль­никами матеріальних ресурсів, бюджетом та банками;

• здійснення контролю за господарсько-фінансовою діяльністю підприємства та за утворенням й використанням мате­ріальних, трудових і грошових ресурсів.

Важливим є усвідомлення того, що фінансове планування та прогнозування як суб'єктивна діяльність людей тільки тоді дає позитивні результати, коли базується на знанні об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, тенденціях руху фінансових ресурсів, вивченні вихідної бази, результативності раніше проведе­них заходів і фінансових операцій.

Розробка фінансових планів (прогнозів) ґрунтується на загаль­ноприйнятій у світовій практиці методології планування і прогно­зування економіки, яка визначає основні принципи і методи прове­дення розрахунків планових і прогнозних показників, розкриває і характеризує логіку формування планів і прогнозів, шляхи їх здійснення.

Основними принципами є:

1. Наукова обґрунтованість плану. Передбачає розробку основних показників плану шля­хом техніко-економічного обґрунтування, що базується на нормативних актах.

1. Комплексність планування. Передбачає єдність господарського плану з ресурс­ним його забезпеченням з усіх напрямів діяльності.

2. Системність у плануванні. Передбачає побудову системи показників, методів, моделей для кожного об’єкта фінансового пла­нування та їх підпорядкування поставленій меті.

3. Орієнтація плану на соціальний і економічний розвиток підприємства. Передбачає скерування грошових ресурсів на еконо­мічний розвиток, впровадження науково-технічного прогресу на виробництві, відкриття нових робочих місць, удосконалення організації праці, більш повне за­доволення соціальних потреб.

4. Оптимальність у плануванні. Орієнтує на вибір найбільш економічно вигідного варіанта при плануванні, що базується на альтерна­тивній основі.

5. Визначення провідних ланок і напрямів. Передбачає на кожному етапі розвитку підприємства визначення пріоритетних напрямів першочергового спрямування коштів.

6. Взаємозв’язок поточних і перспективних планів. Передбачає закріплення провідної ролі за перспектив­ним планом і підпорядкування йому поточного плану.

7. Координація й узгодженість планів. Передбачає взаємну внутрігосподарську і внутрі­відомчу (внутрісистемну) узгодженість планів та ко­ординацію дій щодо ефективного використання фінансових ресурсів.

Методика фінансового планування та прогнозування характеризує склад застосовуваних на то­му чи іншому підприємстві методів, способів і прийомів обґрунтуван­ня планових (прогнозних) показників, а також зміст, форму, структуру і порядок розробки фінансового плану чи прогнозу.

Вивчаючи тему, слід звернути увагу на основні методи фінансового планування та сферу їх застосування. Опрацювати рекомендується такі методи:

− нормативний;

− розрахунково-аналітичний,

− оптимізації планових завдань,

− балансовий,

− економіко-математичне моделювання,

− експертних оцінок,

− коефіцієнтів,

− програмно-цільовий.

Щодо методів прогнозування, то необхідно звернути увагу на класифікацію методів прогнозу­вання за ступенем формалізації. Згідно з зазначеним підходом, усі методи прогнозування можна умовно поділити на інтуїтивні, фор­малізовані і комплексні. Інтуїтивні методи базуються на використанні індивідуальних та групових експертних оцінок. Формалізовані методи діляться в основному на дві групи: методи екстраполяції тенденції (просту екстраполяції, часовий тренд, метод авторегресії, адаптивні методи (метод експоненціального згладжування, метод гармонійної ваги) і методи моделювання. До комплексного методу, який містить декілька зазначених ме­тодів, можна віднести сценарний метод. Окремо виділяються методи генерації ідей («мозкової атаки», «морфологічного аналізу», «синектики»).

Таким чином, сучасна економічна теорія і наукові методи дослі­джень, насамперед аналіз та синтез, дедукція та індукція, служать фун­даментом внутрішньогосподарського планування і перспективного прогнозування розвитку вітчизняних підприємств.

Під час вивчення цієї теми необхідно чітко усвідомлювати стадії та етапи процесу фінансового планування і прогнозування, виокремлюючи первісність дій та етапів та якісне їх наповнення.

Фінансове планування містить такі елементи: цілі (новаторські, розв’язання проблеми, звичайні робочі обов’язки, удосконалення); програми (цільові комплекси, робочі); нормативи і норми (державні, регіональні, місцеві, галузеві, суб’єкта господарювання); правила (загальні, окремі); процедури.

Інформаційна база планування (прогнозування) – це сукупність систематизованих за певними ознаками даних, які використовуються для розробки планів (прогнозів) на різних рівнях управління підприємством. Необхідно чітко уявляти наповненість системи техніко-економічної інформації.

Практичне значення мають питання з організації процесу забезпечення та регулювання фінансового планування і прогнозування законодавчо-правовою базою.

Фінансовий план слід розглядати як основний розділ плану економічного і соціального розвитку підприємства (бізнес-плану), з одного боку, і як самостійний план формування і використання капіталу підприємства, з другого.

Розрізняють перспективні, поточні та оперативні фінансові плани.

Важливе теоретичне і практичне значення має науково обґрунтована типологія (класифікація) прогнозів, яка будується залежно від різних критеріїв і ознак.

Відносно прогнозів, то до числа найбільш важливих з них відносяться:

• масштаб прогнозування;

• час (горизонт, термін) прогнозування;

• функції прогнозу;

• характер об’єкта та ін.

За періодом (горизонтом) – проміжок часу, на який розробляється фінансовий прогноз, – розрізняють:

− оперативні (поточні);

− короткострокові;

− середньострокові;

− довгострокові;

− дальнострокові.

Відсутність прогнозів негативно впли­ває на обґрунтованість планів, а отже і на ефективність управлін­ських рішень. Розглянувши питання необхідності прогнозів, слід одночасно розглянути можливі альтернативи прогнозування: відсутність прогнозу; принцип «може трапитись все що завгодно»; принцип «славетне минуле»; прогнозування «крізь шори»; прогнозування за допомогою «генія».