9.1. Сутність виробничої логістики та концепцій її організації

Матеріальні та супутні їм фінансові та інформаційні потоки на своєму шляху від первинного джерела сировини до кінцево­го споживача проходять ряд виробничих ланок. Управління потоками на цьому етапі має свою специфіку і назву виробнича логістика¹, або по-іншому — внутрішньовиробнича², або логіс­тика виробництва³.

Метою виробничої логістики є оптимізація матеріальних і супутніх їм інформаційних та фінансових потоків усередині під-приемств, які створюють додаткову вартість

Актуальність застосування логістики у матеріальній сфері зумовлена декількома аспектами⁴:

— по-перше, останнім часом спостерігається тенденція зву­ження сфери масового і багатосерійного виробництва. Вироб­ники отримують все більше замовлень на виробництво невели­ких партій і навіть одиничних виробів. При цьому з боку покупців все частіше висувається вимога задовольнити потребу за мінімально короткий термін з високим ступенем гарантії;

— по-друге передбачається організація виробництва у рам­ках кооперації з випуску складних виробів. У цьому випадку транспортно-пересувні операції можуть бути об'єктом як ви­робничої логістики, якщо використовуються власні транспорт­ні засоби для внутрішньосистемного переміщення вантажів, так і транспортної за умови використання транспорту загаль­ного користування.

Логістичне управління фазою виробництва на підприєм­стві охоплює три послідовні етапи¹:

Перший етап — проектування виробничої структури та, відповідно, структури переміщення продукції: від першого ро­бочого місця (сировина, матеріали, частини, вузли) до фіналь­ного робочого місця (кінцева продукція).

Другий етап — планування в межах проектної структури переміщення продукції з огляду на досягнення мінімально можливих витрат із переміщення та раціональних виробничих циклів.

Третій етап — реалізація проектних і планових рішень, яка полягає у безпосередньому управлінні переміщенням про­дукції у виробничій фазі, моніторуванням, контролюванням та відповідним регулюванням переміщення окремих ланок ло-гістичних процесів, логістичних операцій тощо.

Зі структури можливих об'єктів логістичних рішень у фазі виробництва доцільно відібрати ті, істотність впливу яких на витрати та тривалість циклу була б помітною. Отже, мова йде про ефективні логістичні рішення, що мають достатнє поле ви­бору, та віднесені до типових.

Такими типовими логістичними рішеннями у виробничій фазі є:

— на стратегічному рівні — вибір оптимальної технології вироб­ництва;

— на тактичному рівні — визначення оптимальної виробничої партії;

— на операційному рівні — оптимізація використання техно-погічного часу.

Логістичні системи, які досліджує виробнича логістика, на­ливаються внутрішньовиробничими логістичними системами.

Застосування логістики змінило уявлення про організацію виробничо-технологічного процесу на підприємстві. У табл. 9.1 подано порівняльний аналіз традиційної та логістичної кон­цепцій організації виробництва¹.

Зміст концептуальних положень свідчить про те, що тради­ційна концепція організації виробництва найбільш прийнят­на для умов "ринку продавця", в той час як логістична концеп­ція — для умов "ринку покупця".

Більше уваги приділяється максимальному завантаженню виробничих потужностей і зниженню собівартості одиниці продукції шляхом збільшення продуктивності обладнання за одиницю часу. Завдання підвищення ефективності інфра-структурних операцій і процесу реалізації мають другорядне значення.

Маємо іншу ситуацію, коли потенційна пропозиція переви­щує попит. В умовах конкурентної боротьби за споживача про­блеми ефективної реалізації виготовленої продукції стають пріоритетними.

Динамічність і невизначеність попиту на ринку робить недо­цільним створення і підтримку великих запасів. Одночасно ви­робники дуже зацікавлені в отриманні кожного нового, навіть невеликого замовлення. Все це обумовлює потребу в гнучких виробничих потужностях, які здатні швидко відреагувати на кон'юнктуру попиту. Запас виробничої потужності виникає за наявності якісної та кількісної гнучкостей виробничих систем.

Якісна гнучкість забезпечується за рахунок наявності уні­версального обслуговуючого персоналу і гнучкого виробництва.

Кількісна гнучкість може забезпечуватися різними способами. Наприклад, на деяких підприємствах Японії основний персонал становить не більш 20 % від максимальної кількості працюючих. Решта 80 % — тимчасові працівники

При цьому зниження собівартості в умовах конкуренції до­сягається не збільшенням розмірів партій, які випускаються, або іншими екстенсивними заходами, а логістичною організацією як окремого виробництва, так і всієї товаропровідної сис­теми в цілому. Основою такої організації зазвичай є створення центру управління логістики, у якому зосереджується інфор­мація та здійснюється управління всіма зв'язками, що дає змо­гу забезпечити координацію, управління і контроль за проце­сом у цілому.

Таблиця 9.1. Порівняльний аналіз традиційної та логістичної концепції організації виробництва

Параметр		Характеристка параметра виробництва
		Традиційна концепція	Логістична концепція
Інтеграція управлінських функцій вироб- ництва		Другорядне питання	Підтримка високого рівня інтеграції елементів системи управління виробництвом
Продуктивність виробничих процесів		Забезпечення максимального рівня продуктивності	Забезпечення підвищеної гнучкості виробництва. Адаптація виробництва до ситуації, що склада­ється на ринку
Оптимізація виробничих функцій		Оптимізуються окремі функції	Опимізуються потокові процеси
Виробничі потужності		Забезпечення за будь- яких умов максималь- ного використання ви- робничих потужностей	Забезпечення макси- мальної пропускної здатності виробничих потужностей
Запаси		У вигляді виробничих запасів для забезпе-чення виробничого процесу і обслугову-вання споживачів	У вигляді виробничих потужностей для забезпечення високої гнучкості та мінімізації технологічних циклів. Відмова від надлишко­вих матеріальних запасів
Узгодженість ОСНОВНИХ І ДОПОМІЖНИХ операцій		Досягається завищенням часу їх виконання	Досягається оптимізащєю часу їх виконання
Виробниче устаткування	Перевага надається спеціалізованому устаткуванню			Перевага надається універсальному устаткуванню
Збутова політика	Максимізація партій готової продукції			Випуск продукції у від- повідності до наявних замовлень
Система якості виробництва	Допускається брак у межах установлених норм			Зведення браку до міні- муму на всіх стадіях виробництва
Внутрішньови- робничі перемі- щення	Пасивність у оптиміза- цп переміщень			Ліквідація нераціональ- них переміщень

9.2. "Штовхальний" і "тягнучий" підходи до управління матеріальними потоками у виробничій логістиці

Застосування виробничої логістики починається з процесів постачання виробництва всіма необхідними матеріалами, за­готовками, напівфабрикатами, комплектуючими виробами.

Закордонними фахівцями розроблено і впроваджено у прак­тику два принципово різних підходи: штовхальний і тягнучий.

Перший підхід — "штовхальна" система — є системою орга­нізації виробництва, у якій предмети праці, які надходять на виробничу ділянку, безпосередньо цією ділянкою в поперед­ньої технологічної ланки не замовляються.

Матеріальнрій потік "виштовхується" кожному наступному адресату суворо за розпорядженням (командою), яке надхо­дить на передавальну ланку з центральної системи управління виробництвом. Однак у випадку збоїв виробництва, зміни по­питу протягом місяця доводиться неодноразово змінювати ви­робничі графіки для всіх технологічних стадій одночасно, що часто зробити дуже важко.

"Штовхальні" (виштовхувальні) системи знайшли застосу­вання не тільки в сфері виробництва (виробничій логістиці), але й у сфері обігу як на стадії здійснення закупівель, так і на стадії реалізації готової продукції.

У процесі матеріально-технічного забезпечення "штовхаль­на" система є системою управління запасами впродовж усього логістичного ланцюга, у якому рішення про поповнення запа­сів у складській системі на всіх рівнях приймається централі­зовано. Під час реалізації готової продукції "штовхальна" система проявляється як стратегія збуту, спрямована на випе­реджальне щодо попиту формування товарних запасів в опто­вих і роздрібних торгових підприємствах.

Недоліки "штовхальних" систем:

1) чим більше факторів щодо кожної з ланок логістичного ланцюжка має враховувати центр управління, тим складні­шим, дорожчим і досконалішим має бути програмне, інформа­ційне та матеріально-технічне забезпечення;

2) у підприємства мають бути матеріальні запаси на всіх ста­діях виробництва, для того щоб запобігти збоям і пристосува­тися до змін попиту. Тому така система припускає створення ішутрішніх статичних потоків між різними технологічними етапами, що часто призводить до заморожування матеріаль­них засобів, встановлення надлишкового устаткування і залу­чення додаткових робітників;

3) складність перебудови виробничої системи під час збоїв або збільшення попиту;

4) можливість застосування за умови масового розповсю­дження обчислювальної техніки і сучасних інформаційних технологій.

Переваги "штовхальних" систем:

1) відсутність залежності роботи підприємства від своєчас­ності постачань;

2) спрощення контролю за організацією виробничого про­несу, оскільки управління ними централізоване.

Найбільш відомими апробованими логістичними моделями систем цього типу є MRP I, MRPII та інші.

Другий підхід до організації логістичних процесів на вироб-ішцтві називається "тягнучою" системою і є системою організації виробництва, у якій деталі і напівфабрикати подаються на наступну технологічну операцію з попередньої в міру необ­хідності.

При застосуванні цього підходу центральна система управ­ління не втручається в обмін матеріальними потоками між різ­ними ділянками підприємства, не встановлює для них по­точних виробничих завдань. Виробнича програма окремої технологічної ланки визначається розміром замовлення на­ступної ланки. Основною функцією центру управління є поста­новка завдання перед кінцевою ланкою виробничого техноло­гічного ланцюга.

Основними цілями "тягнучих" (витягуючих) систем є:

— запобігання поширенню зростаючих коливань попиту або обсягу продукції від наступного процесу до попереднього;

— зведення до мінімуму коливання параметрів запасів між технологічними операціями;

максимальне спрощення управління запасами в процесі виробництва шляхом його децентралізації, підвищення рівня оперативного цехового управління.

Переваги "тягнучих" (витягуючих) систем:

1) не вимагають загальної комп'ютеризації виробництва;

2) не потребують створення значних запасів матеріальних ресурсів.

Недоліки "тягнучих" (витягуючих) систем:

1) передбачають високу дисципліну і дотримання всіх параметрів постачань;

2) вимагають підвищеної відповідальності персоналу всіх рівнів, особливо виконавців. Це пояснюється тим, що центра- лізоване регулювання виробничих процесів обмежене.

До "тягнучих" логістичних систем належать системи ' KANBAN і ОВТ.