Поняття римського цивільного права
Римське право являє собою самобутню правову систему, яка зародилася в VIII в. до н.е. і досягла найбільшого розвитку в I ст. юриспруденції. Римське право включало в себе римське публічне та римське приватне право. Публічне право (ius publicum) є те, що відноситься до положення Римської держави, приватне (ius privatum) - яке відноситься до окремих осіб; є корисне в суспільних відносинах і у приватному відношенні.
Публічне право включало в себе регламентування святинь, служіння жерців, положення магістратів та ін. Вислів Ульпіана дає підставу вважати, що в основу поділу публічного і приватного закладені, насамперед, ті інтереси, які захищаються нормами права. Так, публічне право захищає публічні інтереси, тобто інтереси, що зачіпають всю державу, все суспільство, а не інтереси окремих суб'єктів. Це стосується питань безпеки держави, громадської безпеки, питань управління економікою, питань кримінального покарання, стягнення податків, питань війни і миру, становища посадових осіб держави. Приватне право захищало приватні інтереси окремої особи у стосунках з іншими людьми. У сферу правового регулювання приватного права входять право власності, зобов'язання, договір, право спрямоване на захист індивідуального інтересу, приватної ініціативи.
Відмінність норм публічного від норм приватного права полягає також у тому, що перші за своїм характером є імперативними, тобто наказовими, загальнообов'язковими. Як говорили римські юристи "Приватні угоди не можуть змінити приписів публічного права". Тоді як норми приватного права є диспозитивними, тобто дозвільними. Приватноправові: "Дозволено все те, що прямо не заборонено законом".
Для приватного права характерна самостійність і автономія волі сторін правовідносини. Сторони вільні у виборі виду і характеру правовідносини. У рамках правовідносин учасники можуть на свій розсуд визначати свою поведінку, автономія волі в публічному праві відсутня.
Є й інші критерії, що відрізняють публічне право від приватного: сторони правовідносини, підстави виникнення і припинення правовідносин, способи захисту та ін. Однак, слід мати на увазі, що нерідко важко провести чітку грань між нормами публічного і приватного права. Зокрема, багато понять римського кримінального права, традиційно відносяться сьогодні до публічної галузі права. Розподіл римського права на публічне і приватне мало принципове значення для багатьох країн, що сприйняли так звану пандектній систему побудови правових норм, оскільки саме для цих країн характерно поділ системи права на публічне і приватне.
Римське приватне право (РПП) - це історично сформована система права, що регулює майнові та особисті немайнові відносини у сфері приватного інтересу.
Таким чином, основу римського приватного права становили відносини осіб, які захищали свої приватні, індивідуальні інтереси. Виходячи з визначення можна виділити предмет РПП:
- Майнові відносини. Йдеться про відносини, об'єктом яких виступало матеріальне благо (Майно), тобто благо, фізично відчутне, що має матеріальну оболонку - будинок, зерно, корова, земля і т.п. Більш того, це матеріальне благо повинно мати певну вартістю, мати певну ціну і тільки тоді воно може бути предметом майнових відносин.
- Особисті немайнові відносини. Це відносини, пов'язані з духовними, нематеріальними благами, такими як честь, гідність, чесне ім’я.
- Процесуальні відносини. Все те, що нині належить до галузі цивільного процесу, в Римі відносилося до розряду приватного права. Римським приватним правом регулювалися відносини, які торкалися судового захисту прав особи у приватноправових спорах, а саме: процес подачі позову, процедура судового розгляду, порядок винесення судового рішення і т.п.
- Відносини у сфері приватноправових порушень. Своєрідність римського кримінального права полягала в тому, що існувало дві категорії деліктів
- Публічні делікти, переслідування за якими здійснювалося державними органами і приватні делікти, переслідування за якими здійснювалося з ініціативи потерпілого. Саме останні і входили в предмет регулювання римського приватного права. РПП було універсальною системою права, яка об’єднувала
цивільне, кримінальне право, цивільний процес, сімейне право, але в силу специфіки РПП не ділилося на окремі галузі, а являло собою єдину, уніфіковану систему права, що регулює будь-які відносини у сфері приватного інтересу.