2 Віднайдення "Слова о полку Ігоревім" і його подальша

Рукописний збірник кінця XV ст. "Хронограф", що проходив під v 493 v бібліотеці Спасо-Ярославського монастиря, був придбаний

" го архімандрита Іоіля Биковського збирачем старовини гр. У „.дим-Пушкіним. "Слово о полку Ігоревім" за розміщенням п'ята ' псьми пам'яток, що склали зміст книги. Текст подавався без

лічу на окремі слова, що призвело до й досі нерозшифрованих місць у творі. До праці над знахідкою були залучені видатні вчені тієї доби - О.Малиновський та М.Бантиш-Каменський.

3 пам'ятки знято три копії, одна з них, надіслана Катерині II,

знайдена у середині минулого століття.

1800 р. "Слово" видруковане під назвою "Ироическая песнь о походе на половцовъ удельиаго князя Новагорода-Северскаго Игоря ' Святославича, писанная стариннымъ русскимъ языкомъ въ исходе XII столетия съ переложениемъ на употребляемое ныне наречие".

Під час пожежі Москви 1812 р. згорів палац Мусіна-Пушкіна і в ньому оригінал та майже весь тираж "Слова". З 1200 книг першого видання нп сьогодні зареєстровано близько 70 примірників.

3. Історична основа.

Половецька загрозл постійно нависалп над Київською Руссю XI-XII ст. "Повість врем'яних літ" повідомляє про переможні походи проти половців київського князя Святослава Всеволодовича 1183 і 1184 pp. Новгород-сіверський князь Ігор, який не бр;ів у них участі, виступив наступного 1185 р. разом з братом Всеволодом, князем курським, племінником Святославом Ольговичем, князем рильсь-ким, та сином, князем Володимиром із Путивля. 1 тр.-івіія біля річки Дінця вони побачили "сонце, стояще яко місяць", тобто затемнення сонця. "Єсть недобро знаменіє се", але Ігор продовжував похід.

На річці Сюурлій Ігор одержує перемогу, власне, без бою. Через день половці "собрпхом п.1 ся землю всю", почалися кривава битва, русичі були переможені. Живими залишилося лише 15 воїнів. Князі потрапили до полону. Горе розлилося по Руський землі.

Так оповідає літопис.

4. Тема та композиція "Слова".

Тема - це життєвий матеріал, покладений в основу худож-II нього твору.

а)Темою "Слова" є невдалий похід новгород-сіверського князя "оря проти половців. Старовинне слово "полк" перекладається як ^похід і "полк" (дружина), отже й назва твору звучить по-різному:

Слово про Ігорів похід" і "Слово о полку Ігоревім", в останньому виппдку поєднуються поняття "похід" і "дружина" в одному слові, 29

6) Композиція твору своєрідна і незвичайна. Вона "на перший погляд справляє враження мозаїчності, калейдоскопічності, але насправді все у творі зцементоване в органічну, надзвичайну багатогранну ідейно-художню цілість". Леонід Махновець.

Твір починається із заспіву, в якому автор, згадуючи славно звісного співця минулих часів Бояна, розмірковує, як йому повесп оповідь: "по билицях часу нашого" (тобто, як усе відбувалось насправді), ачи "за вимислом Бояна", котрий, фантазуючи, завяц співав князям "славу". Автор зупиняється на першому.

- Далі йдуть п'ять епізодів, які, власне, й складають змі( "Слова".

Виступ Ігоря в похід, затемнення сонця. Та князь нехтує попередженням космосу.

Хочу-бо, - сказав, -

списа поламати кінець поля Половецького;

з вами, русичі,

хочу голову свою положити або напитися шоломом з Дону!

- Перша переможна битва. Та не багата здобич цікавила русичів.

Покривалами, і опанчами, і кожухами почали мости мостити по болотах і багнистих місцях, -і всякими узороччями половецькими.

Другого дня "вельми рано кривавії зорі світ провіщають", насувається страшна година поразки на березі річки Каяли. Немов казковий велет, б'ється "яр-тур" Всеволод, та доблесть не рятує ситуації. "Билися день, билися другий, третього дня під полуденв упали стяги Ігореві". Природа "никне жалощами", діви Карна і Ж.щ

поскакали по Руській землі зі скорботною звісткою, "вогонь людя» мечучи в полум'янім розі".

Смуток бринить у голосі автора, коли він з'ясовує причини і наслідки поразки Ігоря для Руської держави. Він картає князів зЯ те, що вони "самі на себе крамолу кували", потонули в егоїзмі| особисті інтереси поставили вище загальнодержавних, а поганії побідами приходили на землю Руську.

- Дія третього епізоду відбувається в стольному Києві. Мудромд князю Святославу наснився віщий сон: терем його без князька (дошки, що утримує дах), перли і синє вино, каркання сірих ворон -символи смутку і скорботи. Бояри розтлумачують йому сон повідомляють страшну звістку про поразку Ігоря.

ЗО

ТТ й епізод - досить важливий у творі і композиційне і вно Він є центром "Слова", його серцем. Попередні й наступні ^ЗМ1С пи наче створені для того, щоб яснішою і виразнішою стала ^"^тня мисль, висловлена тут. В цьому епізоді з найбільшою ^ожньою силою розкривається основна думка твору, його ідея -^тоеба в єдності руських князів, національній злагоді перед зовніш­ньою загрозою. , „ . . _

•Зіюзумівши скорботний зміст пророчих видінь, Святослав

"ізронив злоте слово, з сльозами змішане". Тут, у центрі Руської лрсжави по-новому осмислювались наслідки Ігоревого походу. Віддавши належне сміливості Ігоря і Всеволода, великий київський князь картає їх за свавілля і необачність, за сепаратизм. Але в словах його біль і смуток, а не гнів і злість. "О мої синовці, Ігорю і Всеволоде!" - звертається він до полонених князів, хоча історично вони були його двоюрідними братами. Цим зверненням автор підкреслює, що всі удільні князі є синами великого князя київського, перебувають під його зверхністю, його керівництвом. Далі йде поіменне звертання до могутніх і всесильних правителів Русі -Всеволода Велике Гніздо, Рюрика і Давида Ростиславичів, галиць­кого Ярослава Осмомисла, Романа, Мстислава та інших. У цьому звертанні -. заклик до єднання, щоб "помститися за землю Руськую, за рани Ігореві, смілого Святославича". Висока напруга грома­дянських почуттів проймає цей епізод.

- Та ось вона змінюється іншим настроєм - інтимним, особис-тісним. Плач Ярославни справедливо вважають ліричною перлиною у творі. У Путивлі, на заборолі - міській стіні - тужить за своїм коханим чоловіком княгиня Ярославна. Вона звертається до вітра-вітрила, Дніпра-Славутича, світлого-трисвітлого сонця з проханням допомогти її ладові. "У світлому пантеоні жіночих постатей нашого народу, які постійно, навіть крізь століття, випромінюють свою духовну велич і красу, героїня "Слова о полку Ігоревім" Ярославна займає особливе місце. Вона започаткувала ще в літературі Давньої Русі галерею позитивних образів жінок - віковічного уособлення любові, вірності, самопожертви, людської гідності. Та при цьому Ярославна не просто відображення уяви автора. Вона історична особа. Така жінка існувала". Леонід Махновець

~~ Природа, відповідаючи на моління Ярославни, робить те, чого не зробили могутні володарі Русі: вона допомагає князеві Ігорю втекти з полону. Донець "леліяв... князя на хвилях, слав йому зелену траву на своїх берегах срібних, одягав його теплою млою під тінню Дерев зелених, стеріг його гоголем на воді, чайками на струмках, іернядьми на вітрах." Взагалі природа у "Слові" - не тло подій, а

31

дуже активна дійова особа. Назви звірів і птахів у "Слові" трапяля-ються понад 70 разів, а скільки тут назв річок, скільки змальовано озер, боліт, пагорбів, як майстерно передано відчуття степу, великого простору країни, її дібров, водяних просторів і небесних сфер. Все в творі перебуває у взаємозв'язку: природа-люди-космос. Все живеІ дихає, хвилюється, наче один велетенський організм. |

Закінчується "Слово" мажорним акордом. "Ігор їде по Боричевц| до святої Богородиці Пирогощоі". Історичний князь Ігор повернувся з полону до свого Новгорода-Сіверського, та автор примушує геро повернутись до Києва, до золотого київського престолу як вірног васала великого князя, який дбає про міцність держави.

Славою на честь князів і їхніх дружин завершується твір. Своєрідність, неповторність композиції "Слова" полягає в том що між епізодами і всередині їх є чимало відступів, історичнв екскурсів, публіцистичних звертань, історичних аналогій, медит<« тивних роздумів, цитат, навіть ціла новела про князя-чарівникя Всеслава Полоцького, який подібно до Олега Гориславича був зачинателем князівських "котор", інтриг, свар.