5. Романтика революції, свідоме прагнення політизувати поетичне слово.

- Революційна символіка у віршах на громадянську тему.

Символ - це умовне позначення словом, предметом, образом певного поняття чи явища.

Символіка - вираження ідей, понять або почуттів' за

допомогою умовних знаків - символів.

Замовкніть всі: великий час прийшов. Мовчать в цю мить громи-гармати, Схилилась наша хоругов, І на коліна стала Мати. 162

На терезах життя і смерті ми, І хтось один з них переваже... Коли життя, - гриміть громи! За волю кожний з нас поляже! (1916р.)

Великий час прийшов — символ надходження колосальних національних, соціальних та політичних змін, катаклізмів.

Схилилась наша хоругов - символ клятви, присяги або присягання нпд труною загиблих.

На коліна стала Мати - символ часу врочистої молитви і присяги, Мати - Україна.

Терези життя і смерті - на їхніх чашах вимірюється людський

вік, слмвол долі.

Гриміть, громи (у Франка: "Гримить!") - революційний символ, що означає початок бурхливих революційних подій.

- У громадянських поезіях Олеся революційна символіка переплітається з козацькою, релігійною, біблійною. У віршах "Воля?! Воля?!", "1 мая", "Замовкніть всі" Олесь користується великою, кількістю революційних символів: воля, червоні прапори, Марсельєза, "в щасливий край розрівняна дорога", "удари молотка", але поряд "обітній край", "глухих, сліпих під прапори скликали" - це символи

• Біблії.

- Вплив російських революційних пісень ("Марсельєза", "Вар­шав'янка", "Сміло в ногу рушайте" та ін.). Оригінальні поезії Олеся часто нагадують революційні пісні.

Ще в нас вогонь не згас в грудях, Ще має наш народний стяг, І тільки січі прийде час, -Злетяться враз мільйони нас.

(1905 р.)

6. "Чужиною" (поезія часів еміграції).

- Тема покинутої батьківщини, ностальгія за рідною землею ("Зелений ліс, і май, і сонце", "Жита! Пригадую...", "Там десь за мурами...", "Коли 6 я знав, що розлучусь з тобою...").

О принесіть як не надію, То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її І так застигну, так зомлію.

(1921р.)

163

У снах до поета приходять мати й Україна (поезія "Моїй матері"). Ліричному герою сниться, що він "вернувсь додому", бентежне чекання хвилюючої зустрічі з "хатонькою", "де мати жде мене й не жде".

Прокинувсь в морі раювання І все збагнув і похолов... Іду дорогою вигнання І по сліду моему - кров.

(1926 р.)

- Гірка доля вигнанця, розлученого з рідним краєм, самотність, туга ("Як пес голодний, кинутий і гнаний...", "Стомився я вкрай...", "Серед юрби веселої...", "О сонце, всміхнись хоч мені..." та ін.).

Коли я вмер - забув, не знаю... Я в чорній прірві забуття... О краю мій, коханий краю, Коли ж це стратив я життя?!

(1925р.)

Образ смерті, що раз по раз спливає в емігрантській ліриці ("Однаково: більше не жити", "Коли я вмер", "Все більш і більш зникає рідний берег...", "Схилив я голову і йду поволі...", "О, не дурно в скорботах" та ін.).

Чужина - могила, чужина - труна, Душа на чужині, як чайка сумна...

(1927р.)

- І все ж оптимістичні ноти, життєлюбство поета навіть в умоваїх еміграції ("О. Кобилянській", "П.Д.", "Є слова, що білі-білі", "Була, як ніч, душа моя...", "Гіркий був келих життьовий", "Який шалений вітер" та ін.).

Як жити хочеться! Несказанно, безмірно...

Не надивився я ні на зелену землю,

Ні на далекі сині небеса.

Я не наслухався ні шуму рік широких,

Ні шелесту лісів дрімучих, темних,

Ні голосу пташок, що вихваляють світ.

- "Ніхто не одкидає великої щирості його емігрантських поезій, його чутливості до нових вражень і обставин. На еміграції в поезії Олеся з'являються кав'ярня ("Вона приходить завжди в певний час") і великоміський пейзаж ("Весна, Шенбрун і липові алеї"), з такою

164

непідробною силою вибухають в його рядках настрої ностальгії ("Прибув з України і все розказав", "В вигнанні дні течуть, як сльози")". Микола Зеров.