4. Збірка "Мій Ізмарагд" (1898 p., перевидана 1911 p. Під назвою "Давнє й нове").

а) Назва збірки - то запозичення з давньоруської літератури, яку вивчав Іван Франко. "Ізмарагд" - це збірник статей, повчань, притч, легенд. Франко переосмислив факти давньоруської літера­тури, надав- ЇМ нового, сучасного звучання. А до слова "Ізмарагд" додав епітет "мій".

б) Поетичне кредо Івана Франка, висловлене в поезії "Дека^ дент".

- Полемічне спрямування вірша: критик Василь Щурат за викінчену художню довершеність назвав збірку "Зів'яле листя" проявом декадентства, і обурений Франко (бо для декадентства характерні занепад, крайній індивідуалізм, історична безперспек­тивність при високій художній цінності творів поетів-декадентів) дав йому віршовану відповідь. Автор наголошує на своєму кревному зв'язку з життям, з його боротьбою:

Я не люблю безпредметно тужити, Ні шуму в власних слухати вухах;

Поки живий, я хочу справді жити, А боротьби життя мені не страх.

- Тричі вживається риторичне запитання, кожного разу підсилюючись:

- Я декадент?

- Який я декадент?

- Який же я у біса декадент?

- Поет проголошує самовизначення, і воно звучить гідно і гордо:

Я син народа, Що вгору йде, хоч був запертий в льох. Мій поклик: праця, щастя і свобода, Я є мужик, пролог не епілог.

- В цій поезії Франко висловлює оптимістичний погляд на життя і його розвиток на відміну від декадентської зневіри.

в) Вірш "Сідоглавому" - палка відповідь тим, хто звинуватив І. Франка у тому, що йому бракує почуття патріотизму.

- Засоби сарказму при змалюванні "патріотизму" своїх опо­нентів:

Ти, брате, любиш Русь, Як хліб і кусень сала,

122

Як дім, воли, корови,

Ти любиш в ній князів, Гетьмання, панування...

- Утвердження активної дійової любові до Русі-України, спрямованої змінити злиденне життя її народу:

Я ж гавкаю раз в раз, Щоби вона не спала...

Мене ж болить її Відвічнеє стврждання.

Я ж не люблю її З надмірної любови.

"У Франковому патріотизмі немає місця особистій користі, а також багатьом "ідеалізаціям" традицій, що Втратили значення і що їх Франко називає "празничною одежиною" Франкова любов до рідного народу загальнолюдська своїм змістом, пов'язана з безнастан­ною працею, "кривавою в серці раною", що завжди болить і весь час змушує його думати про добро народу", Симон Петлюра.

5. Вершина поезії Івана Франка - поема "Мойсей" (1905р.).

Франкові належить близько ЗО ліро-епічних поем - філо­софських, історичних, сатиричних, Серед них "Панські жарти" (1887 р.), "Лис Микита" (1890 р.), "Пригоди Дон-Кіхота" (1891 р.), "Похорон" (1897 р.), "Іван Вишенський" (1900 р.). Кращою з цього жанру вважається поема "Мойсей"

а) Пролог до поеми "Мойсей".

- Франко показує, що, обравши біблійний сюжет, він має на увазі, безумовно, свою сучасність.

- Висловлює свій погляд на історичну долю українського народу, якому й присвячує твір.

Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, ' Людським презирством, ніби струпом вкритий! Твоїм будущим душу я тривожу...

- Поет стверджує віру у сили народу і його історичну перспек­тиву:

Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольнім колі, Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

123.

Покотиш Чорним морем гомін волі І глянеш, як хазяїн домовитий, По своїй хаті і по своїм полі.

"І звідси, з прологу поеми його голос сягає вершин, незнаних від часів Шевченка. Він показує візію змученого народу, паралітика на роздоріжжі, що, проте, призначений повстати силою свого Духа і стати господарем України, землі від Карпат по Кавказ і зайняти належне місце в колі інших народів.

Моисей у Франковій поемі завіщає своєму народові "печать Духа", що має завдання вести його почерез століття. В українському житті печать Франкової духовної сили є величезною творчою потугою, що порушує маси і спонукає їх до нових жертв, з візією Обіцяної Країни..." Святослав Гординський.

6) Біблійне першоджерело поеми. В основі твору лежить біблійна'розповідь про давньоєврейського пророка Мойсея, який говорив з Богом і за його велінням вивів давньоєврейський народ з єгипетської неволі. Сорок років блукали євреї під проводом Мойсея пустелею, аби дістатись землі обітованої. Проти нього почалася смута, втомлені люди, підбурювані Датоном і Авіроном, проганяють його. Змучений Мойсей сумнівається, чи правильно він вів свій народ. Знесилений фізично й духовно, Мойсей помирає неподалік Палестини. На чолі народу стає новий ватажок - Єгошуа. Смерть Мойсея стала стимулом, який надав нових сил людям, що не лише змели зі своєї дороги лжепророків, а й продовжили шлях далі - до оновлення і соціальних змін.

в) "В "Мойсеї" нас цікавить не так тема (герой і юрба, Мойсей і старозаповітний Ізраїль, Франко і галицька інтелігенція), як спроба поетова підвести підсумки своєї творчості, сказати своє оснаннє слово, вкоронувати своє життьове мандрівництво. Отже, ліквідація Азазеля, духа сумніву і зневіри". Микола Зеров.

На цей прихований, але істинний зміст поеми: підбиття підсумків свого життя, подолання сумнівів, чи правильно він пройшов його, чи правильно вчинив, віддавши горіння душі і титанічну працю на благо народу, котре прийде невідомо коли, -вказували чисельні цінителі цього видатного утвору.

- "Народ, що породив висловника своїх думок і настроїв, чи поета, чи діяча на громадській ниві, наділяє його рисами свого я". І ця спадщина, яку передав народ своєму синові, яскраво виявля­ється особливо в дні терпінь ("дні проби і міри") або, навпаки, в моменти напруження і злетів народних сил. Франко чудово висловив цю думку в одному з найдосконаліших своїх творів - поемі "Мойсей", що замикає коло його творчості. Характеризуючи героя

124

цієї поеми, котрий, майже досягнувши мети свого важкого життя, вже стоїть "на краю могили", поет говорить про нього.

Все, що мав у житті, він віддав

Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї.

Із неволі в Міцраїм свій люд

Вирвав він, наче буря,

І на волю провадив рабів

Із тіснин передмур'я.

Як душа їх душі, підіймавсь

Він тоді миогі рази

До найвищих піднебних висот

І відхнення, й екстази.

І на хвилях бурхливих їх душ

У дні проби і міри

Попадав він із ними не раз

У безодню зневіри.

Симон Петлюра.