Тема 20. "Леся Українка не тільки один з найбільших, але й один з найоригінальніших поетів світу". Максим Рильський. _______________________

"Contra spem spero", "Стояла я і слухала весну", "І все-таки до тебе думка лине", "Слово, чому ти не твердая криця", "Мріє, не зрадь", драми "Бояриня", "Лісова пісня".

1. У змаганні з долею.

25 лютого 1871 р. у м. Звягелі (тепер Новоград-Волинський на Житомирщині) в сім'ї українських інтелігентів народилася дочка Лариса Петрівна Косач.

її мати Ольга Петрівна Косач - відома українська письменниця Олена Пчілка. Вона походила із старовинного українського роду Драгоманових. Відомий український учений, критик, публіцист, громадський діяч Михайло Драгоманоь - рідний дядько Лесі.

Батько - Петро Антонович Косач - юрист, випускник Київсь­кого університету, походив з старовинного роду, коріння якого сягало у середньовічну Боснію, представник цього роду у XV ст. домігся титулу герцога, від чого округу стали називати Герцего­виною.

1882 p. - мала Леся застудилась, у неї розпочався туберкульоз кісток, а в ним "тридцятилітня війна" з тяжкою хворобою. Самоосвіта, змушена відмовитись від улюблених занять музикою. 1884 p. - у львівському журналі "Зоря" видрукувані поезії "Конвалія"

і "Сафо", підписані псевдонімом Леся Українка. 1893 p. - перша збірка поезій "На крилах пісень". 1897 p. - у Криму на лікуванні знайомиться з Сергієм Мержинсь-

ким, професійним революціонером. 1899 p. - друга збірка "Думи і мрії". 1901-1902 p. - лікується в Італії. 1902 p. - третя збірка "Відгуки". З 1905 p. поперемінна проживає в Грузії, де працює її чоловік

Климент Квітка.

1909-1913 pp. - взимку виїздить до Єгипту на лікування. 1 серпня 1913 p. в грузинському містечку Сурамі Леся Українка померла, похована в Києві на Байковому цвинтарі.

2. Поезія. Естетичні погляди Лесі Українки (Леся Українка про завдання поетичного мистецтва).

а) Оптимістична віра в своє поетичне призначення, висловлена у поезії "Contra spem spero" (1890 p.).

141

- Поезія побудована на двох системах образів, які є протилеж­ними, контрастуючими Песимістичні образи: "думи, ви хмари осінні", "в жалю, в голосінні", "сльози", "серед лиха", "без надії", "думи сумні", "на вбогім сумнім перелозі" і та ін. Оптимістичні образи: "весна золота", "молодії літа", "сміятись", "співати пісні", "жити хочу!", "барвисті квітки". Поєднані разом, ці системи окреслюють дужий поетичний голос, неординарний погляд на життя, високий інтелектуальний рівень молодої поетеси.

Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні!

- Композиційна логіка поезії підводить до думки про перемогу оптимістичного образного ряду.

Я на гору круту крем'яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать.

- Це ранній вияв прометеїзму духу Лесі Українки (недарма її називають дочкою Прометея, і Прометей, нащадки Прометея -улюблені її герої).

Поетеса свідома свого великого і складного покликання українського поета в суспільстві, де утискуване українське слово і "кора льодовая, міцна" покривали "сумний переліг" української культури. Свою поетичну місію вона вбачала у святій справі її розвою, служінні суспільним темам, громадянським завданням. Тому й вважають цю поезію програмою в її творчості.

В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей, Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей.

"Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте..." Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сієї слабосилої, хворої дівчини... Читаючи м'які та рознервовані, або холодно резонерські писання сучасних молодих українців мужчин

142

і порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та сміливими, а при

тім такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, то ся хвора, слабосила дівчина - трохи чи не одинокий- мужчина на всю новочасну соборну Україну". Іван Франт. 6) Утвердження поетичного слова як могутньої духовної зброї (поезія "Слово, чому ти не твердая криця", 1896 p.).

- За допомогою заперечних риторичних запитань поетеса порівнює свою творчість-"слово" з твердою крицею, "що серед бою так ясно іскриться", з гострим, безжалісним мечем, тим, "що здійма вражі голови з плеч".

- Поетеса визначає свою поетичну мову як "гартовану", наче клинок, який вона "видобуть з піхви готова", засобом метафори вона порівнює своє мистецтво з працею зброяра.

Вигострю, виточу зброю іскристу, Скільки достане снаги мені й хисту...

- 'Усвідомлюючи особисту слабкість, поетеса віддає своє слово, свою "єдиную зброю" в руки "невідомих братів".

Месники дужі приймуть мою зброю, Кинуться з нею одважно до бою... Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Леся Українка твердо вірила, що її поезія служитиме рідному народові, кращим його синам у боротьбі за визволення.

в) Створення образу поета - народного захисника в поемі "Давня казка" (1893 р.).

- Твір написано у формі літературної казки, поет не має імені, відкинуто всі несуттєві подробиці і деталі, які не "грають" на ідею.

Десь, колись, в якійсь країні Проживав поет нещасний, Тільки мав талан до віршів, Не позичений, а власний.

На обличчі у поета

Не цвіла урода гожа,

Хоч не був він теж поганий, -

От собі - людина Божа!

- Пісні поета .настільки вразливі, що привертають лицареві Бертольдо серце його коханої Ізідори, під час війни надихають військо на подвиги, їх любить і співає простий люд, розважаючи себе в тяжкому житті. Жадібність Бертольдо не має меж.

143

Трудно навіть розказати, Що за лихо стало в краю, -Люди мучились, як в пеклі, Пан втішався, як у раю.

Пан гуляв у себе в замку, -У ярмі стогнали люде, І здавалось, що довіку Все така неволя буде.

- Поетеса підкреслює громадянськість поезії, її суспільний зміст, що особливо виявилось у пісні "про рівність і волю".

В мужика землянка вогка, В пана хата на помості;

Що ж, недарма люди кажуть, Що в панів біліші кості.

У мужички руки чорні, В пані рученька тендітна;

Що ж, недарма люди кажуть, Що в панів і кров блакитна.

Мужики цікаві стали, Чи ті кості білі всюди, Чи блакитна кров поллється, Як пробити пану груди?

- Пан Бертольдо намагається підлестити, підкупити поета "гарною хатою", зробити його "співцем своїм придворним", обіцяє, що поет "буде жити в шані, в славі..." На ці знадливі запросини поет відповів відмовою:

Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани!

Граф Бертольдо кинув хворого поета в темницю, де той і наложив головою, загинув під час народного повстання й сам бундючний пан.

І тепер нащадки графські Тюрми міцнії будують, А поетові нащадки Слово гостреє гартують.

144

Проти діла соромного Виступає слово праве -Ох, страшне оте змагання, Хоч воно і не криваве!

В різних жанрах: ліричних поезіях, поемах, використовуючи найрізноманітніші художні засоби, створила поетеса образ слова-зброї, спрямованого проти будь-якого гніту і несправедливості. Тема поетичної творчості і призначення поета також звучить у поезіях "Співець", "Зоря поезії", "Поет під час облоги", "Як я люблю оці години праці" та ін.

3. Своєрідне трактування патріотичної теми.

-ІЛеся Українка часто змушена була через хворобу жити в розлуці з Україною, і в її поезії потужно звучить тема туги за рідним краєм, тема ностальгії: "І все-таки до тебе думка лине..3(1895 p.).

Думка про рідний край - "мій занапащений, нещасний краю" -викликає у ліричної героїні тугу, жаль, сльози. Її очі бачили "скрізь лихо і насилля, А тяжчого від твого не видали".. Розлука з рідною землею і туга за нею не оповивають любі згадки романтичним серпанком, її гострий зір долає простір і бачить Україну такою нужденною, зганьбленою, що сльози висихають і з її серця вирива­ються суворі слова.;

О, сліз таких вже вилито чимало, -Країна ціла може в них втопитись;

Доволі вже їм литись, -Що сльози там, де навіть крові мало!

- Революція як мрія, що має здійснитися. Поезія "Мріє, не зрадь!" (1905 p.) створена у розпалі революційних подій, вона звучить як заклинання, як єдина нота палкого непереборного бажання змінити обставини, у здійснення цієї мрії поетеса "остатню надію вложила", і ніяка ціна її не страшить. Тема жертовності вплітається в патріотичну тему.

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, -дай мені крила свої, хочу їх мати сама, хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною, а як прийдеться згинуть за теє - дарма!

4. Ноти ніжності й кохання.

"... З усім своїм культом нелюдської сили і мужніх чеснот, Леся Українка скрізь і завжди в своїй поезії зостається жінкою... Вона тим і сильна, тим і займає свою власну постать в історії українського слова, що завжди поєднувала в собі пристраеті, Прометеєвим огнем

145

пройняті пориви з нотами ніжності, з прославленням жіночого героїзму, терпіння й самопожертви". Микола Зеров. ("То була тиха ніч чарівниця...", "Давня весна", "Все, все покинуть,-до тебе полинуть...", "Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти", "Забута тінь", "Королівна" та ін.). В інтимних поезіях, пейзажних, віршах для дітей вона розкриває своє ніжне серце, яке прагне земних радощів, надій, кохання.

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну

То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов, Про молодощі, радощі, надії, Вона мені переспівала знов Те, що давно мені співали мрії.