Тема 10. Співець Буковини Юрій Федысович. •і

/. Гірськими стежками. '

8 серпня 1834 р. в селі Сторонець-Путилів на Буковині (тоді Австро-Угорщина) у родині дрібного шляхтича народився Юпні Осип Федькович.

1848 р. - на заробітках у Молдові. Л 1852-1863 р. - служить у цісарській армії. . дВ 1859 р., травень - перший вірш українською мовою. 'U 1861 p. - щасливе кохання з Емілією Марошані, в домі матері я—| у Чєpнiвl^яx збирались місцеві літератори. Проте через біднісіЯ нареченою молоді не побралися, Щ 1863-1872 pp. - Федькович живе у Сторонці-Путилові, nuifjt оповідання і вірші, його творчість вирізняється багатстеяш жанрів, впливом фольклору і особливо творів Шевченка. Ц 1876 p. - переїздить до Чернівців, редагує першу українську газецЕ у краї - "Буковина", у Києві вийшла збірка "Повісті Осиїм Федьковича " з передмовою Михайла Драгоманова. Л 1886 р. - відзначено 25-річчя літературної діяльності Ю. ФсЭг

ковича. . .^1 11 січня 1888 р. у Чернівцях навіки замовк співець Карпатських гІН

2. Основні мотиви поезії Юрія Федьковича. У»

а) Жовнірські (солдатські) вірші, що оповідають про смерть і страждання на цісарський службі ("Рекрут", "Дезертир", "Товариші", "Під Мажентов").

Повів народної поезії у поемі "Новобранчик" (у закатованого жовніра "плечі, як калина червона та синя", де впаде крапля його крові - калина виростає), щедре використання народнопоетичних засобів художнього вираження. |Ц

Перегук поезії "Шельвах" - варта ("Ой та нікому так, нікомуа Та як жовняру молодому!..") з народною піснею "Та немає ripiq| нікому, як бурлаці молодому". 'V

б) Романтична оповідь про кохання і смерть ватажка сміливих "орлів"-опришків "капітана" Олекси Довбуша в однойменній баладі.

в) Іронічний рефрен і вогненне обурення мученицьким станом народу в поезії: "Пречиста діво, радуйся, Маріє..", саркастичний пафос:

благословенна природа Буковини (І строфа);

на тлі цієї райської картини молодого розстріляного жовніра кладуть у могилу (II строфа);

бідна удовиця-мати з "сиротяти" "під плотом" (III строфа);

господар натравляв псів на нещасного сироту (IV строфа);

92

паїкий протест проти того, "що тут, на світі, ах, тутки ся діє"

/V строфа).

З Поширення мотивів смерті у прозі Ю. Федьковича, як і в "то поезії, поєднання у ній романтики, реальності та фантас­тики.

;і) Нещасливе кохання ("Хто винен?", "Дністрові кручі", "Люба-згуба"),

б) Жовнірська служба ("Штефан Славич", "Капітан", "Сафат

Зінич").

в) Чародійні казки ("Золота кісочка", "Голодний чорт", "Чор-

тівська бочка").

4. Повість "Три як рідні брати" (1864-1869 pp.) - єдиний твір з оптимістичною кінцівкою, без трагічної розв'язки. Тут теж описані дві смерті: Онуфрія, брата оповідача, тп його неньки. Але лінію життя головного героя Івана Шовканюкя визначають добрі люди, які зустрічаються на його життєвому шляху і допомагають йому в скрутний час. Тяжко доводиться йому в житті. Він зазнає збитку­вання й несправедливостей у війську, де служив. На шляху додому надає непритомний у сніг від голоду й кволості, до нього, хворого, після похорону матері, шинкар "прийшов мене фантув.'іти (забирати речі за неснлачений борг. - Ю, С.)... Записали і грунт і хату в заліг". Колонізатори відверто збиткуються з українців, та не всі однакові. Від смерті в дорозі врятував Івана молодий жандарм Тоній Тайвер, німець, пізніше він породичався з Іваном, одружився з його сестрою Оленою. "Я, - каже Тайвер. - той руський край та ті руські люди так полюбив, що і не сказати. У вас, - каже, - так якось сердечно, звичайно, красно; а у нас, на тій нашій Німеччині, холодно якось,

нудно!"

- Щире побратимство, дружба українців Івана Шовканюка і Якова Нестерюка з німцем Тонієм Тайвером. Письменник підкрес­лює, як треба не боятися робити добро людям, тоді й вони будуть відповідати добром. Людська щирість, доброзичливість, почуття довіри перемагають жорстокості життя. Ця чоловіча дружба освітила життя усім трьом: "...з Тонієм та з Яковом живемо собі, як ті рідні браття, - сказано: три як рідні брати. Скоро неділя або празник -••і ми вже вкупі. Сидимо, радимось, балакаємо, а як нас охота збере, то і вип'ємо по чарці і заспіваємо собі гарно... А часом то згадаємо собі давні свої літа: як-то ми бідували у світі, не знаючи долі...

сказано: щасливі".

Тоній легко і швидко засвоїв людські звичаї й мову: "зроду ніхто би не сказав, що це німець: руснак та й руснак".

93

- ("Найстаріша назва нашого народу була руський народ, і цд назва ще цілком зосталася в Галичині, де простий народ тільки й зве себе тім імням... Але пізніше, коли політичний центр посунув з Києва на північ, до Москви, куди посунули і вищі класи нашого народу, то вони занесли туди і нашу стародавню назву Русь". Іван Огієнко.)

5. "Ще наша зелена Буковина спала тихим сном, ще була недоступним світом, забутим закутком України, як... гей гірський соловій у гірському лузі, заспівав могутню пісню верховинський гуцул і, розбудивши нею сплячих, вніс життя, вніс весну у студену І хату та й тим зайняв перше місце побіч безсмертного Тараса". Марко \ Черемшина. ..^ИУ

Я

Тема 11. Соціально-побутові повісті Івана у \ Нечуя-Левицького._____________________. ^щї |

"Микола Джеря", "Кайдашева сім'я".

/. Життя, позначене працею.

25 листопада 1838 р. в містечку Стеблеві (тепер Черкащина) у сім'ї

священика Семена Левицького народився син Іван. 1853-1865 pp. - навчається в духовних закладах, здобуває звамЖ

магістра богослов'я. 1.5 1865 p. ~~ перший твір - повість "Дві московки" (у Полтаві) |'|

вийшов 1868 р. у львівському журналі "Правда" під псевдонімові

"Іван Нечуй". 1866-1885 pp. ~~ працює в гімназіях Каліша, Сідлеия, Кишинева, пише

романи "Причепа" (1869 р.), "Хмари" (1871 р.), повісті "Микола

Джеря" (1876 р.), "Кайдашева сім'я" (1877 р.) та ін. 1885 р. виходить у відставку і оселяється в Києві, вже визнаний

класик української літератури. 15 квітня 1918 р. славетний письменник помер у Дігтярівській

богадільні на Лук'янівці в Києві.

2. Повість "Микола Джеря" - це "історія всього українського селянства в тоту важку епоху, написана в однім широкім образі". Іван Франка.

а) Жанр - соціально-побутова повість-хроніка, тобто твір, що оповідає про життя однієї людини від юних літ до глибокої старості.

б) Микола Джеря - "один з світлих лицарських типів українсь­ких". Іван Франка. Правдошукач і протестант, він не знайшов волі

94

ча під час суду над ним і його товаришами відбулася реформа iRfl V-, ^що скасувала кріпацтво). Але, натура цілісна і горда, наче тесана з велетенської брили граніту без жодної шпаринки, він

•ко їй не йшов на компроміс із життям, його не зламала жорстка

•йгність, він не переміг, але й не був переможений. "І до кінця свого живоття Джеря йшов проти панів та жидів, так вони багато іпіпкодили йому й скривдили його, занапастили його вік".

- Молодий, дужий, гарний собою парубок Микола Джеря, по-ррчянському освічений, розумний, тонко відчуває красу і природу, тає на скрипці, задумується: "...одному дано панство й степи й лани, -і другим... важку працю, бідність та трохи не торби..."

Весілля з коханою Нимидорою, сиротою, що була в наймах у сусідньому селі, відкладається, бо "Пан казав, що пустить Нимидору тільки тоді, як з Вербівки яка-небудь дівка вийде заміж у Скрип-

чинці".

Людей, які відробили панщину, знову женуть, Микола і його

друзі вийшли на своє поле. Коли "осавула замахнувся на Миколу нагайкою. Микола одскочив у жито, піднявши серп угору". Зав'язу­ється конфлікт між молодим селянином-кріпаком і осавулою та паном Бжозовським. Поміщик вирішив віддати Миколу у солдати, Микола тікає з рідного села.

Па сахарні посесора Бродовського теж підневільна праця і знущання: Микола помщається панові, котрий відшукав його тут, і тікає далі у південні степи, в Акерманщину.

Не мириться Микола й зі "своїм" отаманом ватаги рибалок Іваном Ковбаненком. Він відмовляє в коханні юній красуні Мокрині, бо бачить у сні, як по райдузі йде до нього Нимидора.

Пан-таки знайшов утікачів і притяг до суду, але реформа їх порятувала. Старий утікач повертається до Вербівки: проти матері й Нимидори вже немає, дочка його не впізнала.

- Микола Джеря посідає особливе місце в ряду образів стихійних протестантів: кривавого месника Яреми; Прокопа, котрий пішов у солдати за те, що зупинив гнів пані; Назара, який втратив дитя, а жінка його - вільна козачка - втопилась; Чіпки Вареника, який зламався, перетворився на вбивцю, кривавого зарізяку. Микола Джеря - то такий тип чоловіка-правдошукача, який є гордістю нашої нації і свідчить про колосальний її внутрішній потенціал.

в) Жіночі образи у повісті - це традиційна для української літератури галерея жінок-страдниць (Нимидора, стара Джериха), окрімно стоїть Мокрина - дівчина, що виросла на волі і свобідно висловлює свої почуття. Красуня Нимидора все життя прожила, тяжко працюючи на панщині і чекаючи повернення чоловіка.

95

Письменник поетизує народні вірування і прикмети: Нимид і Микола бачать піщі сни; пташка, що влетіла в Нимидорину кімн, провістила їй смерть і т.ін.

3. Соціально-побутова повість "Кайдашева сім'я" - хроніі| життя селянської родини в післяреформений період в атмосфеЗ повної бездуховності й агресивності. ••„

а) Задум твору: "Часто трапляються сім'ї, в котрих буває така колотнеча та завсідня лайка та сварка, що життя в хаті стає якимсь пеклом" (рукопис "Папутіння і навчіння для українських селян").

б) Специфіка композиції твору, пов'язаної з розгортанням сюжету.

- Експозиція: опис села Семигори, знайомство з подвір'ям і сім'єю Кайдашів, розмова синів Карпа й Лавріна про майбутнє одруження, роздратування батька - все це вказує на наступний конфлікт батьків і дітей.

- Розгортання подій - хроніка життя сім'ї, одруження синів, нелади невісток із свекрухою, сварки, бійки, старий Кайдаш все частіше заглядає у чарку, його нагла смерть.

- У творі кілька кульмінаційних моментів - це бійки між членами сім'ї, кожна з них має свою зав'язку і розв'язку. Наприклад, перша зав'язка - одруження Карпа з Мотрею, "кусливою, як муха в спасівку", розвиток дії - лайки і сутички Мотрі з Кайдашихою, що призводять до кульмінації: бійка свекрухи і старшої невістки за_« мотовило, розв'язка - Карпо відділяється від сім'ї, і

в) Поєднання у повісті кількох жанрових ознак. '

- Комічна ознака: найяскравіший комічно-сатиричний гіерс^ наж - це звичайно, Маруся Кайдашиха, чисельні епізоди з її участи позначені то добродушним гумором, то їдкими сатиричним звинуваченнями, викликають різну реакцію. Нечуй-Левицьки майстерно використовує ефект контрасту між застосування! епічного народнопоетичного паралелізму і нікчемністю поді дріб'язковістю, жалюгідністю людей, того, у що вони перетвори.;

своє існування.

"Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мот;

з Карпом з-за своєї хати до тину.

Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тяї. стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігли з хати Мелашка Лавріном, а за ними повибігали всі діти".

- Лірична ознака; зустрічі Лавріна з Мелашкою до одруження,| пісенний, ніжний характер Мелашки до заміжжя: "Я б прикрила твій| слід листом, щоб його вітер не завіяв, піском не замів", "А може,;

ти оце підеш за ту діброву та й занесенні навіки свою любу ! розмову" - її мова, як рядки з народної пісні.

96

_ Драматична ознака: вся повість перейнята сміхом крізь сльози;

й пючс й образливо усвідомлювати, що ці роботящі, умілі, фізично ні видні собою люди кращий час свого життя проводять у іоках, бійках, пиятиці, бачити, як моторна, працьовита Мотря, що „ „р серце з перцем", виколює око свекрусі, а її чоловік Карпо іганяє рідну матір у ставок. Вони не знають духовності, дріб'яз-ітвий побут убив у них ті бруньки потягу до краси, статечності, котрі були закладені в них природою. Важко уявити, що Омелько і Міруся ~" ровесники і сучасники Миколи Джері. Однак це так. Гетянам вкрай потрібна освіта, наче говорить автор.

г) Характеристика персонажів.

- Омелько Кайдаш - працелюбний, старий, обмежений селянин, на якому "панщина поклала... свій напечаток", його не поважають діти, він гине від алкоголізму.

- Маруся Кайдашиха, котра замолоду "довго терлась коло панів і набралась од них трохи панства", гарна господиня, вона, однак, перейняла панське владолюбство і лицемірство для своєї хати і стояла над душами невісток, "наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду".

- Карпо Кайдашенко - практичний, неговіркий, вимогливий, він першим піднімає руку на батьків.

- Веселий, ліричний Лаврін з часом перетворюється на такого ж обмеженого господаря, як батько й Карпо.

- Енергійна Мотря, горда і працьовита, стає лайливою, загре­бущою господинею.

- Поетична, співуча Мелашка, якій хата свекрухи спочатку видалась раєм, стає дріб'язковою й егоїстичною, як і всі в сім'ї.

д) Глибоке знання письменником народних звичаїв, обрядів, традицій, вірувань, способу життя: чудово описані картини сватання, оглядин, ворожіння, знахарства, прощі в Києві та ін.