3. Характеристика головних персонажів, j

а) Реальні історичні особи, що діють у романі. - Наказний гетьман Яким Сомко - видатний політичний діяч, продовжувач справи великого Богдана Хмельницького, "людина ідеї" (Д.Чижевський). Його палке бажання: "Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва... приклонились під одну булаву! Виженем цедоляшка (Павла Тетерю. - Ю.С.) з України, одтиснем ляхів до самої Случі - і буде велика одностайна Україна".

84

Це справжній лицар. Куліш з любов'ю змальовує його портрет, посилаючись на літописця. Петро Шраменко, який закохався у Лесю Чрпеванівну, яка була нареченою Сомка, одразу посмутнів, як побачив його: "Тепер уже нічого було думати про Лесю Петрові, Хоч він був і значний козак, да не проти гетьмана; хоть він був юнак вродливий' ^{ал не} "Р⁰™ Сомка. "Сомко був воїн уроди, возраста і киасоти зіло дивної" (пишуть у літописах); був високий, огрядний гобі пан, круглолиций, русявий, голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи. Так куди вже із ним мірятися Петрові".

Яким Сомко - великий патріот України. Не особисті амбіції, а бажання піднести Україну керують ним. У нього є конкретна програма дій, якою.він ділиться зі своїми однодумцями: "Ось нехай лиш Господь нам допоможе зложити докупи обидва береги Дніпрові, тоді ми позаводимо усюди правнії суди, школи, -академії, друкарні, піднімемо Вкраїну вгорі і возвеселим душі тих великих київських Ярославів і Мономахів".

Сомко відчуває себе кревно пов'язаним із давніми традиціями Руси-України.

Він істинний воїн. Бойове побратимство дорожче йому за наречену. Він не гнівається на Кирила Тура за викрадення Лесі:

"Молода, батьку, знайшлася б і друга, а Кирила Тура другого не буде". І коли цей запорожець-характерник приходить до нього у в'язницю, щоб замінити його під час страти, він говорить: "Чужою смертю я не куплю собі волі, а що раз сказав Сомко, того й повік "не нарушить", Автор відверто милується наказним гетьманом, співчуває йому, любить його. Романтична постать Якима Сомка уособлює кращі риси українського козацтва.

Безчесний інтриган і авантюрист Іван Брюховецькии, який підлістю, брехнею, підкупом добився гетьманської булави. Куліш називає його не Іваном, а Іванцем, підкреслюючи нікчемність цієї людини: "чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані - пучки видно. Хіба по шаблі можна б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська". Мова Іванця облеслива, брехлива, він прикидається турботливим батьком всіх сіромах, обділених, нужденних. А вже запорожців інакше, як дітками не взиває. "Господь з вами, мої дітки, господь з вами! - каже, здвигаючи плечима і одступаючи на бік, ниций Іванець. - Ви, може, Думаєте, що я так, як ваші нашийники, стану драти з вас шкуру, той б тільки в мене на ногах рипали сап'янці?" і т.д. Він дає хабарі, підпоює низових козаків і таким чином продирається до булави.

85

Брюховецький принизив Україну до краю. Гетьмануючи страшенно утискував народ. "Брюховецький задумав зміцнити свою владу за допомогою царя. 1665 року разом з багатьма іншими полковниками він прибув до Москви, де їх шанобливо зустріли Гетьман одружився з дочкою московського боярина, сам одержав боярське звання, як і полковники, що його супроводжували. Тепер він підписувався так: "Вашего царского пресвитлого величества благодетеля мого милостивого боярин и гетьман верного войська вашего царьского вирный холоп и найнижчий подножок пресвитлого престол.1, пресвитлого величества запорозкого Ивашка Брюховець­кий". Оцих гетьманів, холопів і підніжків картав Тарас Шевченко у своїх творах". Володимир Антонович.

- Палкий прихильник Сомка, патріот України, паволоцький полковник і священик Шрам. Його прототипом був паволоцький полковник Попович, У козацькому літопису Григорія Граб'янки писалося: "Коли б такі люди, як Сомко і Попович, оджили, Україна краще держалась би при купі і була би щасливішою". Хоробрий, вірний ідеї об'єднання, Шрам об'їздить Україну, збираючи одно­думців. Він свідомо продовжує справу Богдана Хмельницького. Образ великого гетьмана в його серці. Поруч Богдана 1648 року він в'їхав до Києв.і, при Богданові були "душа і воля єдиного". Саме цього бракує Україні тепер, гадає він. І тому він завжди в дорозі. Образ дороги в романі - не лише засіб композиції, а й символ національної єдності, згоди, дороги, яка зв'язує Україну в єдину державу. Жорстоко переживає він наслідки Чорної ради, не втрачає надії порятувати Сомка. Він загинув геройською смертю. Коли гетьман Павло Тетеря, його клятий ворог, узяв в облогу Паволоч, то "Шрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до Тетері і прийняв усю вину на одного себе. І Тетеря окаянний не усумнився його, праведного, як бунтовника, на смерть осудити й, осудивши, повелів йому серед обозу військового голову одтяти". 11 Прототип реальна особа, знання про яку дали змогу

письменникові створити літературний образ, тип. б) Персонажі, створені уявою автора.

- Лицар, "орел, не козак" син паволоцького полковника Петро Шраменко. Сміливий, глибоко порядний, відданий у коханні.

- Оповитий духом козацької романтики образ запорожця Кирила Тура ("душа щира, козацька..."), свавільного, химерного козака, в якому поєднуються лицар і характерник, чарівник. Відчайдушний, сміливий, винахідливий, вірний законам побратим­ства, він, однак, порушив один із заповітів Січі - закохався в Лесю Черева нівну. І хоча всією душею відданий Сомкові, викрав його молоду, та потім відмовився від неї, побачивши кохання Петра і Лесі

86

- Ґречні власники хутора Хмарище: обважнілий Михайло Чевевань, колишній завзятий козак, його амбітна дружина Меланія, "молодиця свіжа й повновида, пряма, як тоцоля", їхня дочка Леся Череванівна, про котру "справді годилось би сказати: "У хаті в її, як у віночку, хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка".

в) Образ народу, "черні", його колосальна енергія, сила, здатність творити історію і довірливіть, сліпота, якою нерідко користуються політичні авантюристи. "За традицією В. Скотта, змальовуючи масові сцени, Куліш дає картину різноманітних соціальних інтересів і конфліктів, що на цих інтересах базуються. В цих конфліктах беруть участь люди різної поваги, характеру, вдачі. Замість ідеалізованого образу дістаємо образ народу з різноманітним, широким життям. Історичні сили, козацтво, понизове та городове, міщани, старшина, селянство.., з окремих реплік, заміток окремих людей складається суцільна картина наростання та зміни настрою натовпу;'Куліш малює, а не витлумачує та освітлює, - в цьому мистецька сила роману". Дмитро Чижевський.

Українська державність, немов хиткий човен, пливе в океані народної стихії, океані соціальних пристрастей, мрій і бажань звичайного люду. Чорна рада й була одним із таких соціальних вибухів, що перетворив спадщину Хмельницького на руїну. "Да ще, слава Богу, в нас руки не в кайданах! - озвалися уже двоє чи троє. - Ще не попустимо глумитись над собою! Буде вже й того, що один свиту золотом гаптує, а інший, може, й сірячини не має;

один оком своїх сіножатей не займе, а ми ось із половини косимо. А вибивались із-під ляхів усі у купі". Соціальна нерівність ставала страшною зброєю в руках політиків типу Брюховецького.

4. Красу, плавність, благородство й поетичність мови роману відзначив і Микола Костомаров. Шляхетність, велика розмаїтість підтверджуються хоча б чисельними, забутими зараз формами людського спілкування в Україні. В жодному з класичних творів не вжито стільки форм звертання однієї людини до іншої, як тут: пане, брате, козаче, братику, добродію, побратиме, друзяко, пане госпо­дарю, моя дружино (до чоловіка), пане гетьмане, паноченьку ти наш коханий, панове, дідусю, паниченьку, пишний мій пане, татусю, батьку мій рідний, пане ясновельможний, любий зятю, сину мій коханий, мої рідні братики - і це лише до чоловіків.

Чисельні прислів'я, приказки: "Або пан, або пропав", "Катюзі чо заслузі", "По сій же мові, бувайте здорові" та багато інших.

~ Використовується багато народних пісень: "Що ж ти, милий, Думаєш, гадаєш...", "В світлоньку входить...", "Ой коню, мій коню, заграй підо мною", "Любив мене, мати, запорожець..." тощо.

87

^p

5. "Спасибі тобі, Богу милий, друже мій великий, за твої ду^р добрі подарунки і , особливе, спасибі тобі за "Чорну раду". Я вже їі двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більщ нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував "Чорну раду" по-нашому. Я їі прочитав і в "Руській бесіді", і ч-ду вона добра, але по-нашому лучче". Тарас Шевченко.

"Найбільша загроза для початкової розбудови української державності, яку, на думку Куліша, може забезпечити не стихія запорозької вольниці, а національна шляхетсько-старшинська верхівка, не з боку народних низів, а з боку ненаситної жадоби старшинування, яка роз'їдає іржею ворожнечі козацьку верхівку", Микола Жулинський.