4. "Невольнича поезія" (1847-1857 pp.).

а) Цикл "В казематі" (1847 p.), що об'єднує 13 поезій, присвя­чених "і»у>їм соузникам".

Теми суму, самотності, фатальності і водночас палкого патріо­тизму, громадянської непокори.

- Дума про майбутнє України, тривога, щем за її прийдешнє, роздуми про співмірність особистого і громадянського в долі людини у поезії "Мені однаково". Написаний між допитами у петербурзькому казематі III жандармського відділення, вірш є високим взірцем патріотичної лірики. Мотив офіри, жертовності в ім'я України і непевність у її прийдешньому - ось те психологічне підґрунтя, що породило цю поезію. Ліричний герой усвідомлює, що на нього чекає страдницька доля мученика. Згадуючи юність, іцо пройшла на

чужині, внутрішнім зором він бачить і прийдешні роки, які марно проминуть у муках і стражданнях.

В неволі виріс між чужими, І, неоплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій - не своїй землі.

Він стоїчно сприймає ці вироки, приписи долі. Йому "однаково", чи пом'януть його колись нащадки, чи помоляться за його скривав­лену душу, чи згадають, що "за Вкраїну його замучили колись". Йому однаково, Та громове "не однаково" зривається з його вуст, коли думає він про майбутнє України:

Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні

78

її, окраденую, збудять... Ох, не однаково мені.

Ліричний герой - це умовна дійова особа, думки і пере­живання якої передає ліричний твір. Ліричні поезії переважно пишуться від першої особи, нерідко поет ототожнюється з ліричним героєм (ліричним "я"). Однак між цими поняттями є відмінність, бо, оповідаючи про свої переживання, поет водночас оповідає про ціле своє покоління, передає його настрої, праг­нення, мрії.

- Ідилічний образ рідного краю у вірші "Садок вишневий коло

хати...", що став народною піснею. Геніальна простота засобів виразності: короткі речення, прості, іноді називні, іноді з одним головним членом, без вишуканих тропів і риторичних фігур. Далека ніжна мрія, незабутній пейзаж весняного надвечір'я. Вірш звучить, як тиха молитва. Такою поставала далека Україна в уяві ув'язненого

поета.

- Під час заслання Шевченко продовжував писати, незважаючи

на заборону. Вірші він переписував у так звані "захалявні книжечки" (які ховав за халявами солдатських чобіт). Твори цього періоду -хвилюючий щоденник тяжких почуттів і роздумів поета-засланця, який не зрадив своїх ідеалів, залишився духовно незламним.

Караюсь, мучуся, але не каюсь.

5. Поезія останніх літ.

а) Поема "Неофіти" (1857 р.) - перший твір, написаний у Нижньому Новгороді, після заслання, присвячений акторові Михайлу Щепкіну, який приїхав зустрітися з Шевченком.

Це алегорична поема, "нібито з римської історії", спрямована в Шевченкову сучасність. Слово "неофіт" означає новонавернений. Тут йдеться про римських першохристиян, про кривавого тирана Нерона (в якому легко вгадується Микола 1), про страшну розправу з тими, хто хоче принести народові Господнє слово і справжню віру. Новим є в поемі образ матері Алкіда, котра також багато страждає, як матері інших творів Шевченка, та після загибелі сина продовжує його

справу.

І помолилась в перший раз За нас розп'ятому. І спас Тебе розп'ятий син Марії. І ти слова його живії В живую душу прийняла. І на торжища і в чертоги Живого істинного Бога

Ти слово правди понесла.

79

б) Гнівна сатира на "фельдфебеля-царя" і його сатрапів уривку з поеми "Юродивий", яка повністю не дійшла до пащі) часів. Уславлення "споборникін святої волі" - нової сили, з'явилась у суспільстві.

в) Роздуми про майбутнєє, його шляхи.

- Конкретна кпртина трудового людського щастя в поезії "Co ("На панщині пшеницю жала..."). Натруджена молода мати, яка жа. на панському полі, на хвильку заснула над немовлям, kot] "сповитеє лежало у холодочку під снопом". Їй наснилась ідилічі сцена синового майбутнього:

І сниться їй той син Іван І уродливий і багатий, Уже засватаний, жонатий -На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панській, а на волі;

І на своїм веселім полі Удвох собі пшеницю жнуть, А діточки обід несуть.

В уявленні юної кріплчки шастя пов'язане перш за все з волею, з вільною працею на власному полі, з матеріальним достатком сім'ї.;

- Мрія про оновлення землі й людей в "подражанії" пророку Ісайї (вірш "Ісаія. Глава 35"). Використовуючи мотиви й образи Святого письма, Шевченко малюс узагальнену картину людського благоденства. Земля розквітне і за плодоносить.

Радуйся, ниво неполитая! Радуйся, земле, не повитая квітчастим злаком! Розпустись, Рожевим крином процвіти!

Складні, вишукані епітети: "золототканий, хитрошитий", "вбого­духі", "довготерпеливі" - підкреслюють значущість теми; біблійні образи - земля процвіте, "мов Іордапові святиє луги зелені, береги";

вирази зі Святого письма - "воздає злодіям за злая", "честь Кармілова і слава Ліванова"; синонімічна тавтологія - "дебрь-пустиия" надають поезії звучання пророцтва.

Воля Божа змінить життя поневолених, покривджених:

І спочинуть невольничі Утомлені руки, І коліна одпочинуть кайданами куті!

80

Се Бог судить, визволяє

Довготерпеливих

Вас, убогих, і воздає

Злодіям за злая.

Все сповниться новим змістом: "оживуть степи, озера", "вольнії, широкії скрізь шляхи святії простеляться" для вчорашніх рабів, і вони прийдуть до нового щасливого життя: "І пустиню опанують

веселії села".

- У поезії "Світе ясний! Світе тихий!" Шевченко протиставив

"вольний, несповитий світ" істини тим лукавим перевертням, які разом із гнобителями докладають сил, щоб світ той було "оковано",

"омурано", "добито".

Не добито! Стрепенися! Та над нами просвітисяі

Поет наче передбачив ті страшні часи, коли релігію оголосять "опіумом народу", будуть руйнувати храми, "Явленими піч топити".

- Роздуми над своїм поетичним доробком у поезії "Не нарікаю я на Бога..." Зміна ритміки відбиває зміну настрою ліричного героя. Свою багаторічну літературну працю поет розгортає в розлогу

метафору-порівняння.

Орю

Свій переліг - убогу ниву! -Та сію слово. Добрі жнива Колись-то будуть.

Ритм меланхолійних роздумів, внутрішньої заглибленості в себе змінюється мажорною пісенністю, п образ орної ниви набуває нових, оптимістичних ознак, сповнених надії, енергії, бадьорості. Звучить енергійна сила старовинного замовляння:

Розвернися ж на всі боки,

Ниво-десятино!

Та посійся не словами,

Л розумом ниво!

^- 14-15 лютого 1861 р. Шевченко написав останню поезію "Чи не покинуть нам, небого..." Поет востаннє звертається до своєї музи. У нього не було ілюзій, він був свідомий, що надходить час рихтувать вози в далекую дорогу". Поет підводить підсумок пережитому. Все переплелося в цьому вірші-прощанні. Зазнавши стільки горя і страждань, поет, однак, з вдячністю думає про пережите, про світ, "широкий, та високий, та веселий", про його

"фасу і радість.

81

Останні вірші Шевченка вражають щирістю, відкритістю і беззахисністю його серця.