3. Творчість періоду "Трьох літ" (1843-1847 pp.).

"То була пора найвищого розвитку поетичного таланту Шевчегі ка, апогей його обдаровань і діяльності. Сам поет був тоді у повнім розквіті віку (близько 35), палко любив малоруську народність, але понад усе співчував долі простого народу, і його улюбленою мрієм-було звільнення цього народу від поміщицького гніту". Микола Костомаров.

64

;і) Лірика періоду "Трьох літ".

- Зміни у світобаченні, звецтання до засобів сатири ("Три літа"):

"тії добрі сльози, що лилися з Катрусею (героїнею поеми "Кате-пича". ^- Ю.С.) в московській дорозі", висохли, їх висушили той дим, чад те страхіття кріпацького життя, яке поет побачив в Україні, "кругом мене, де не гляну, не люди, а змії", і розбите серце молодий поет почав лікувати ядом, серед його поетичних засобів з'явились сттира, сарказм, іронія, гротеск - безжальні, їдкі, нищівні тропи.

І тепер я розбитеє Серце ядом гою, І не плачу; й не співаю, А вию совою.

- Синівний плач над долею України - й у відповідь тужливий монолог занапащеної неньки у вірші "Розрита могила". Ця поезія сповнена великого болю і гніву, в ній затаврована ненажерлива політика Російської імперії. Шевченко, який вважав Переяславску Раду помилкою, картає Хмельницького за недалекоглядні рішення.

- Страший малюнок тогочасної України, що скніла під імперсь­ким гнітом Росії, у вірші "Чигрине, Чигрине" (резиденція Хмель­ницького, козацька столиця в часи визвольної війни 1648-1654 pp.). Радянське літературознавство неодноразово дорікало Шевченкові за "ідеалізацію минулого України" ("Іван Підкова", "Тарасова ніч", "Гамалія").

- Безсмертний "Заповіт", написаний 25 грудня 1845 р. в Переяс­лаві, коли хворий Шевченко жив у свого друга, лікаря Андрія Козачковського. У цій невеликій поезії (24 рядки) величезна концентрація патріотичного почуття: "...перед нашим духовним зором, уся Україна, огріта любов'ю поета". Іван Франка.

Роль наростання - градації у відтворенні образу України:

- на могилі, -

- серед степу широкого, —

- на Вкраїні милій, -

- лани широкополі, і Дніпро, і кручі, було видно, було чути як реве ревучий.- (пороги Дніпра).

Поет неначе з висоти оглядає кохану землю. Вірш позначений пророчим прозиранням у майбутнє і звертанням до нащадків:

І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій,

65

Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом.

б) Поема "Сон" (1845 p.) - Грандіозна мозаїчна панорама світового зла.

Сатира - 1) спосіб художнього відображення й оцінка дійсності через викриття й висміювання її відсталих або негативнім сторін і явищ: 2) художній твір, у якому викриття зображуваного поєднується з гострим висміюванням. Те, іцо піддане осміюванню, нерідко подається у перебільшено сміш­ному, комічному вигляді, це досягається використанням іронії, гіперболи, Гротеску та інших художніх засобів і прийомів.

Іронія - прихована насмішка, коли слова мають протшеж- ••:

ний зміст.

Гіпербола - художнє перебільшення.

Літота - художнє применшення.

Гротеск - надзвичайне перебільшення, контраст трагічного | і комічного. |

Сарказм - один з найдошкульніших прийомів сатири,] характерним для якого є високий, гнівний пафос заперечення,^ презирства до зображуваного. ', "Комедія" як підзаголовок поеми: І

1) визнання комічних засобів первинними у розгортанні твору;|

2) з,-] аналогією до "Божественної комедії" Данте (Максим) Рильський).

- Розгорнута сатирична картина тогочасного суспільства, до панує зло, у вступі до поеми. І

- Використання фантазування людського сну як прийому! композиції: швидкі зміни в часі і просторі (Україна-Сибір-1 Петербург), проникнення до царського палацу, потворні сцен^ царського управління, блискавичні перетворення.

- Різкий контраст - один із сильніших художніх засобів у поем пекельне становище людей("Латану свитину з каліки знімають, шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих", "а онде п| тином Опухла дитина, голоднеє мре, А мати пшеницю на панщи| жне") і райська картина світанку в Україні (знаменитий пейза;

"Світає, Край неба палає..."); у Сибіру "злодій штемпований" - і "ця волі"; "біленька пташка" - душа загиблого у Петербурзі гетьмай Павла Полуботка - і тирани України Петро І і Катерина II; трепе перед царем його "блюдолизів" - і пар "мов кошеня".

, - Гротескна сцена "генерального мордобитія" (Іван Франко) символ управління імперією.

66

- Сатиричне змалювання царя ("сам, високий, сердитий"), шпиці ("обок його Цариця небога, Мов опеньок засушений, Тонка, „овгонога, Та ще на лихо, сердешне, Хита головою"), царських сановників ("Мов кабани годовані, - Пикаті, пузаті!..").

- "Сон" показує понаднпціональне, понаддержавне, понад-епохальне пекельно-абсурдне царство людей (яким воно, на жаль, іначною мірою є й до сьогодні)". Василь Пахаренко.

в) Викриття колонізаторської політики імперської Росії, вияв глибокої поваги Шевченка до інших народів у творі "Кавказ"

(1845 p.).

- Жанр "Кавказу" традиційно визначався як поема ("Шевчен­ківський словник", т. І, с. 266), сучасні дослідники (Н. Бернадська, С. Задорожна. Українська література. 1995, с. 23) вважають його інвективою. Так, справді, у ньому немає традиційної епічної розповіді. Але тут є болюча і значна в житті автора подія - у несправедливій кавказькій війні, яку вів російський царат, вбито його любого друга - художника Якова де Бальмена. З'ясування глибинних причин цієї смерті, викриття вбивць, через яких "не ріки, море розлилось" крові по всій імперії, викриття політичного лицемірства російського царату становить зміст цього твору. Тут наявні ораторські прийоми, зміна інтонацій, ритміки, настроїв, традиції народних голосінь і "слав", вжиті, безперечно, у зворотному, іронічному смислі. Твір наче проголошений ("Слово про жертви"), пройнятий відповідними емоціями. Межі ліричного вірша для нього затісні. Тут можна нагадати Шевченкове ж "Посланіє", "Слово про рідну матір" Рильського та ін.

- Спільність долі народів України і Кавказу в кордонах єдиної імперії: «< Не вмирає душа наша, Не'вмирає воля.

Символічний образ Прометея - титана, що викрав вогонь у Зевса і віддав його людям. Покараний богами, він був прикутий до Кавказьких скель, і щодня орел завдавав йому страшної муки, клюючи печінку, а за ніч вона виростала знову. Прометей - символ нескореності. Його образ - це запорука непокірливості, титанізму народів у їх потягу до волі.

~ Сатиричний монолог ката-колонізатора, який облудно • виправдовує загарбницьку війну "турботою" про "темні" народи, зображення Росії як тюрми народів.

У нас же світа, як на те -

Одна Сибір пеісходима,

А тюрм! а люду!.. Що й лічить!

67

Од молдаванина до фінна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!

- Гнів, сльози, біль, обурення, презирство, нищівна іронія| захоплення, заклик "Борітеся - поборете, Вам Бог помагає," —І могутній сплав емоцій в поетовій душі, "один єдиний вибух чуття'| (Іван Франко). І

"З російською армією вступає на Кавказ моральне зіпсуття | політичне лицемірство. Християнською догмою прикриваютьсяі найелементарніші хижацтва. Саркастичні випади на зразок "од| молдаванина до фінна" чергуються в поемі з піднесеною патетикою| ("За кого ж ти розіп'явся, Христе, сине Божий?"). Наприкінці поема| замикається затримками в темпі, повільними строфами зворушливо-1 інтимної лірики ("І тебе загнали, мій друже єдиний...")". Микола\ Зеров. |

г) Національно-визвольна війна чехів у XVII ст., постать і| діяльність великого чеського патріота і реформатора, професора| Празького університету Яна Гуса - історичні джерела поеми | "Еретик" (1845 р.). (Слово "єретик" означає людину, яка виступає) проти положень релігії, у середні віки єретиків інквізиція спалювала) на вогнищах.) |

Період "Трьох літ" Франко назвав "добою політичного радика-| лізму та панславізму". Ідея єднання слов'янства висловлена в цій| поемі відвертою декларацією-молитвою:

А я тихо

Богу помолюся,

Щоб усі слов'яни стали

Добрими братами,

і синами сонця правди,

і єретиками,

отакими, як Констанцький

Єретик великий!

- Присвята Павлові Шафарикові, професорові Празького уиівеї:

ситету, одному з чеських будителів, який пропагував ідею відроді ження і єдності всіх слов'ян, а

- Образ пристрасного патріота Яна Гуса, його роздуми і вчинки| внутрішня сила і благородство, що відбилися в його молитві до Boraj перед тим, як він розірвав папську буллу. |

- Глибоко сатиричне зображення духівників Ватікану, що підтримували німецьке владарювання у Чехії, їх фальш, підступність, людиноненависництво.

68

Задзвонили у Констанці Рано в усі дзвони. Збиралися кардинали, Гладкі та червоні, Мов бугаї в загороду, І прелатів лава...

Неправедний суд у Констанці, куди Гус приїхав, незважаючи на заборону чеської громади, виніс вирок: "Автодафе" - урочиста церемонія спалення єретика. З молитвою на вустах Ян Гус (у Шевченка Іван) загинув.

Поема закінчується натяком на початок визвольної війни:

Старий Жижка з Таборова Махнув булавою.

д) "Великий льох" (1845 p.) - сатирична дискредитація основоположних ідей Російської імперії, прозирання в найпо-таємніші глибини вікових взаємин Росії і України.

Містерія - такий підзаголовок поставив сам автор. Літературо­знавці вважають, що він розумів під цим терміном різновид сучасної йому романтичної алегорично-символічної поеми (Байрон, Міцке-вич, Євген Гребінка та ін. ). Саме слово "містерія" означає таємницю, таїнство, має значення:

1) таємничі релігійні обряди, куди допускаються лише посвячені;

2) жанр середньовічного релігійного театру в Західній Європі в XIV-XVI ст.

- Принцип тріади в композиції: три епізоди, в кожному з них три дійові особи.

- Таїнство історичного дійства, поєднання у ньому сил косміч­них, божих, сатанинських, людських, незнищенність "Великого льоху" України - того, що є її душею, її скарбом, її надією, - така головна думка твору.

- Невинні душі. Це таємничі, оповиті багатозначністю символи. їх не пускають до раю ось з яких причин. Перша душа була молодою, гарною дівчиною, улюбленицею гетьмана Хмельницького. Що ж вона скоїла:

Побігла за водою...

Дивлюсь - гетьман з старшиною,

Я води набрала

Та вповні шлях і перейшла;

А того не знала,

11 То він їхав в Переяслав

Москві присягати!..

69

Народна прикмета свідчить: якщо дівчина уповні перейде дорогу, то справа здійсниться якнайкраще, це магія удачі. Пріся, сама того не відаючи, наврочила Богданові Хмельницькому здійснення його замірів. "Року 1654 Рада в Чигирині, промова черкаського протопопа Федора Гурського застерігала козацьку Раду від підданства Москві. На Раді галас, заколот проти Богдана, назвали зрадником, кричали, що він підкуплений Москвою, продає їй Україну... Але духовенство нічого не вдіяло, Богдан вмів поставити на своєму". Іван Огієнко.

Гріх Прісі не має прощення.

Друга душа - молоденька дівчина з Батурина - свідок кривавої різанини, здійсненої російськими військами під командуванням Меншикова, єдина, хто залишився в місті живий, - напоїла водою з криниці царського коня, як те велів зробити цар Петро І. Вона гірко карається:

Я не знала, що я тяжко, Тяжко согрішила!

Що цареві московському коня напоїла!..

її гріх не має прощення.

Третя - душа дитини, майже немовляти, "ще й не говорила", вона посміхнулась цариці, коли та на галері пливла Дніпром. Катерина II, на думку Шевченка, таке саме зло для України, як Петро І, як Переяславська Рада.

Немає прощення і третій душі.

- Сатанинські злодійства трьох ворон.

В образах-символах трьох ворон - російської, польської і української - втілені лихі сатанинські сили, які діють в середині кожної країни. Найлютіша ворона українська, вона заподіяла лиха для України стільки, скільки ті дві не зробили разом.

А з вольними козаками

Що я виробляла?

Кому я їх не наймала,

Не запродавала?

Та й живущі ж проклятущі!

Думала, з Богданом

От-от уже поховала...

Ні, встали погані,

Із шведською приблудою...

Та й тоді ж творилось!

Аж злітаю, як згадаю...

70

Батурин спалила, Сулу в Ромні загатила Тілько старшинами Козацькими... а такими, Просто козаками, Фінляндію засіяла Насипала бурта На Орелі... на Ладогу Так гурти за гуртом Виганяла та цареві Болота гатила, І славного Полуботка В тюрмі задушила. Отойді-то було свято! Аж пекло злякалось. Матер Божа у Ржавиці Вночі заридала.

"При цьому важливо, що ще в середині XIX с.т. було усвідом­лено: царизмом руйнувалася не лише Україна як держава, а й українство як нація, самобутній, духовно-моральний феномен, "низи" якого були загнані в рабство соціально-національне, а "верхи" - ще й інтелектуально-етичне. Не дивно, що "стовпами" імперії ставали й численні представники старовинних українських (у тому числі й козацьких) родів". Петро Кононенко.

Українська ворона в містерії пророкує народження близнят

Іванів:

Один буде, як той Гонта, Катів катувати!

Другий буде... оце вже наш! Катам помагати...

Це фатальна для України тема: патріотизм і зрадництво, божественне і сатанинське, комплекс братовбивства, відзначений

Шевченком.

- Знижено-реалістичний тон, яким повістується про трьох лірників. Коли перших два епізоди - це алегоричні, умовні, втаємничені дійства, то у третьому епізоді в суто побутовому плані змальовано, ким же стали українці після тих гріхопадінь "невинних" душ, після "діянь" ворон, після всіх поворотів колись славної української історії. Лірники - це "старці", котрі йдуть до розкопок Богданового льоху, щоб там поспівати "про Богдана": "От де нам пожива буде!" Та замість "поживи" їх ще "випарили у московській

71

бані-прохолоді". Ісправник, що керує розкопкою, - це сатиричне втілення грубої сили і поліцейської сваволі імперії.

"Я вам дам Богдана! Мошенники, дармоеды! И песню сложили Про такого ж мошенника..."

Останніх кілька рядків містерії знову повертають до умовно-алегоричних образів. Розкопаний у Суботові льох виявився "малим";

в ньому не знайшли ніяких скарбів.

Великого ж того льоху Ще й не зашукались.

Отже, живе Україна, сподівається, чекає на близнюків Іванів, на кращі часи, на відродження національної свідомості, занепад якої втілено в образах "невинних" душ.

е) "І мертвим і живим..." (1845 р.) — «вір, що є одним із підмурків національної честі українців; єдність минулого, сучасного і майбутнього нації:

- Важливість повної назви: "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє": для Шевченка Україна - це не тільки тогочасне її населення, тим більше не тільки її тодішні освічені верстви, а пролегла крізь віки українська спільнота, об'єднана мовою, культурою, історією, фольклором і т.д. До неї - української нації - звертається поет із палким заповітом, головним постулатом якого є національна єдність і солідарність.

(Визначення послання див. у темі 3).

- Eniq)a<p із Святого письма "Коли хтось каже: "Я люблю Бога", а ненавидить брата свого, той не правдомовець" (Соборне послання Іоана, глава II, вірш 20) допомагає глибше зрозуміти головну думку цього складного твору. Про Шевченка тієї пори Куліш засвідчив:

"Се вже був не кобзар, а національний пророк". Він бачить, як не збігаються слова інтелігенції, освічених верств українських про їхню любов до народу, до меншого брата, з жахливим становищем цього меншого брата-кріпака, приреченого на геноцид.

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують,

І господа зневажають, -

Людей запрягають

В тяжкі ярма, орють лихо

Лихом засівають...

72

- Автор звертається до освічених і заможних людей України, які вважали себе стовпами тодішнього суспільства, до степових магнатів, поміщиків, хуторян, нащадків учорашньої козацької старшини, до інтелігенції, яка, з одного боку, зчиняє українофільські диспути, а з іншого - плазує перед іноземними теоріями, зверта­ється до патріотичного почуття цих людей.

Нема на світі України, Немає другого Дніпра...

Так само слова поета звернені й до прийдешніх поколінь. Для українців немає іншої території на земній кулі, як земля над Дніпром. Тільки тут їхню материзна, тільки тут вони - спільнота, нація, народ, хазяїн свого дому. Чому ж ми ніяк не можемо утвердити свою державність?

П'ять риторичних питань ставить Шевченко перед українцями про генезу, походження, їх учорашню історію:

...що ми? Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?

- Його відповідь вражаюча і недвозначна, Шевченко ніколи не знав компромісів. Він таврує ясновельможних державних мужів України за їх ганебну політику національої зради. І ця ганьба передається наступним поколінням.

Раби, підножки, грязь Москви, Варшавське сміття - ваші пани, Ясновельможнії гетьмани.

...кров свою лили Батьки за Москву і Варшаву І вам, синам, передали Свої кайдани, свою славу!

Цей твір спрямовано безпосередньо в наші часи. ~ Гірка доля матері-України, яка бачить своїх дітей яничарами ' і манкуртами, зазнає від них горя і страждань. Вбивча іронія, грізний сарказм звучать у поетовій згадці про цих "дітей":

Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають. Замість пива праведную

Кров із ребер точать. Просвітити, кажуть, хочуть •Материні очі Современними огнями. Повести за віком.

Однак історичний оптимізм Шевченка перемагає. Він і таврує українців, щоб викорінити зло національного розбрату.

Поет вірить у незнищенний духовний і людський потенціал України. Він сам був цьому доказом. Страшною буде покара зневаженої матері. І щоб не припуститися кровопролиття, треба цивілізуватися, жити за законами єдиної родини, єдиної сім'ї, у всьому відчувати міру, золоту середину, Шевченко закликає:

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

- Наприкінці твору звучить палка поетова молитва про національну згоду. Поет благає українців обійнятися, брататися, щоб ожила справжня, велика і непорушна єдність національної родини, щоб тихий, ясний світ засяяв над Україною. Надія, віра і любов звучать в інтонаціях цієї молитви:

Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата, -Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотна Давняя година, І оживе добра слава, Слава України.

74

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!

є) Біблійні мотиви в циклі "Давидові псалми" (1845 р.).

Вічна книга Біблія супроводила Шевченка протягом усього його життя: в дитинстві, у зрілості, на засланні і в останні роки він постійно звертався до неї, шукав у ній відповіді на болючі питання. Великий чар Святого письма як утвору мистецтва надихав Кобзаря на створення поезій за його мотивами, образами, сюжетами.

Псалом (або псальма) - старовинне релігійне піснопіння у супроводі струнного музичного інструменту псалтеріону (типу гуслів). В основі псалма лежить ліричний вірш на релігійну тему, який виливається молитвою до Бога в найрізноманітніших почуттях і переживаннях, в них важко провести межу між особистим і громадським. Збірка псалмів зветься "Псалтир" і налічує 150 творів, більшу частину з яких - 73 - приписують біблійному цареві Давидові.

- Біблійні псалми перегукаються з думками і прагненнями Кобзаря. Шляхи праведників і грішників у псаломі 1.

Діла добрих оновляться Діла злих загинуть.

- Схожість долі України і давнього біблійного Ізраїлю (псалми 12, 43, 52, 53, 93): псалмоспівець наполегливо просить про порятунок від ворога, "од лютої муки", у Шевченка - це теж благальна молитва (псалом 12):

Чи ти мене, боже милий, Навік забуваєш, Одвертаєш лице своє, Мене покидаєш? Доки буду мучить душу і серцем боліти? Доки буде ворог лютий На мене дивитись І сміятись?

У псалмі 43 спогадується про ті часи, коли Бог допомагав Ізраїлеві, а тепер він забутий ним, принижений та пригнічений.

Без плати І без ціни оддав єси Ворогам проклятим,

75

Покинув нас на сміх людям, В наругу сусідям, Покинув нас яко притчу Нерозумним людям.

Встань же, Боже, поможи нам Встать на ката знову.

- Безумовно, псалми Давидові у трактуванні Шевченка спрямо­вані в сучасність, відбивають національні проблеми. Викриття тих, хто "в безлпконії мерзіє", тих, що "їдять люди замість хліба" (псалом 52), ствердження думки "царі, раби - однакові сини перед богом" (псалом 81), картання зухвалості ворогів, надія на Господа, на його благотворну силу (псалом 93).

- Використання релігійної лексики і формотворчих засобів церковнослов'янської мови:

Хто спас мене од лукавих і діющих злая?

І пребудет твоя воля, і труд твій не всує.

Воспоем благая.

- Туга біблійних вигнанців за рідним краєм - то спогади Шевченка про особисте перебування на чужині, провісницьке передчуття нової розлуки напередодні заслання, присягання ніколи не забути Батьківщини, утвердження своєї єдності з народом, з рідним краєм:

І коли тебе забуду, Ієрусалиме,

Забвен буду покинутий, Рабом на чужині. І язик мій оніміє, Висохне, лукавий, Як забуду пом'янути Тебе, наша славо.

(Псалом 136)

- Пророцтво загибелі самодержавства ("яко Бог кара неправих"), правого народного суду (149-й псалом).

Зміст "Давидових псалмів" не застарів і сьогодні, як книга, що їх надихнула.

76

ж) Соціально-побутова поема "Наймичка" (1845 р.) - невми-пуший гімн материнській любові.

- Продовження теми жіночої недолі, відмінність образу Ганни від образу Катерини (з однойменної поеми): Катерина не витримала злигоднів долі, пішла з життя, покинувши сина сиротою-безбат-ченком, без будь-яких перспектив у житті.

Ганна, яка теж мала позашлюбну дитину, підкинула її старим, заможним, бездітним людям і найнялася до них. Син став змістом її життя. Тільки перед смертю вона сказала синові:

"Марку! подивися, Подивися ти на мене -Бач як я змарніла? Я не Ганна, не наймичка, Я..." - та й оніміла. Марко плакав, дивувався. Знов очі одкрила, Пильно, пильно подивилась -Сльози покотились. "Прости мене! Я каралась Весь вік в чужій хаті... Прости мене, мій синочку! Я... я твоя мати."

"Наймичка - натура безмірно глибша (за Катерину. - Ю.С.), чуттє у неї... сильне, високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя не для хвилинної покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини". Іван Франко.

з) Історична соціально-побутова драма "Назар Стодоля" (1842 р.) - єдина п'єса Шевченка, яка дійшла повністю до наших днів (і то не в первісному авторському списку, а в публікації П. Куліша в журналі "Основа" 1862 р.).

- Історизм п'єси: сам Шевченко зазначив, що дія у творі відбувається у XVII ст., проте в основу твору не покладені якісь помітні історичні події, її історизм полягає в надзвичайно правди­вому відтворенні реалій історичного минулого України доби Руїни. Конфлікт у п'єсі соціально-побутовий.

Збагачення будь-якою ціною - мета козацької старшини і її прислужників (сотник Хома Кичатий, чигиринський полковник Молочай, ключниця Стеха). Заради влади і багатства сотник Хома Кичатий хоче видати свою дочку Галю, всупереч її волі, за старого чигиринського полковника Молочая. Жалюгідним і боягузливим

77

зображений бундючний сотник в останній сцені, коли Гнат Карий

врятовує закоханих Назара і Галю і готує справедливу помсту підступному інтриганові.

Вільнолюбні, героїчні характери низового козацтва в образах побратимів Назара Стодолі і Гната Карого.

- Сюжет розгортається та тлі майстерно виписаних картин народного життя, його звичаїв і обрядів - сватання, колядування, вечорниць. Композитор П. Ніщинський написав чудову музику до

сцени вечорниць. У п'єсі щедро використані народнопоетичні звороти, прислів'я, приказки.

П'єса має тривале сценічне життя.