1. Шляхами пізнання.

99 шстопада 1722 р. в селі Чорнухах на Полтавщині в сім'ї козака

народився Григорій Савович Сковорода. 1734-1750 рр- ~~ навчається у Києво-Могилянській академії. 1750 р. ~ виїжджає за кордон у складі Токайської комісії: Німеччина,

Польща, Італія, Австрія. 1753 Р. ~ повернувся в Україну, працює викладачем піїтики в

Переяславському колегіумі. 1754-1759 рр ~ домашній учитель у поміщика Степана Тамари

(село Каврай на Переяславщині). 1759-1769 pp. ~ викладає поетику, згодом етику в Харківському

колегіумі.

З 1769 p. Сковорода веде мандрівне життя, здобув надзвичайну популярність в Україні. "Кроки цього вічного мандрівці луною відбилися в віках". Максим Рильський.

9 листопада 1794 р. в селі Пан-Іванівка (тепер Сковородинівка) на Харківщині Григорій Сковорода помер. Згідно з його заповітом на надгробку зроблено напис: "Мир ловил меня, но не поймал". Григорій Сковорода - визначний український філософ-гуманіст, письменник, енциклопедичне освічена людина свого часу.

2. Літературна спадщина Г. Сковороди - це збірка поезії "Сад божественних пісень" (ЗО творів), написана в основному в Кавраї, і збірка "Байки харківські" (ЗО байок).

3. Філософська поезія "Саду божественних пісень" - це

роздуми над змістом і суттю життя, взаєминами між людьми, між природою і людиною.

а) Воля - найвища цінність суспільства. Своїм життям Сково­рода підтвердив цю думку: він жив, як навчав. Поезія "De Libertade" - невеликий гімн волі.

Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно липі болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

41

Щоб без свободи не міг я лишитись. Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане-герою!

Поет порівнює волю із золотом і твердить, що воно супроти! волі - болото, позбутися свободи - значить пошитися в дурні, ідеалі волі для нього - батько вольності, великий гетьман України Богдан! Хмельницький. Треба також врахувати, що поет згадує це слави ім'я у такому контексті у ті часи, коли Катерина II не лищ зруйнувала Запорозьку Січ, але й наказала саме "наименование Сеч и запорожских казаков отдать на вечное забвение". Ця подія свідчиї про високу національну свідомість Григорія Сковороди і йог громадянську сміливість.

6) Сатирична пісня 10-та "Всякому місту - звичай и права" -І викривальна галерея типів тогочасного суспільства.

Мерзенне, дрібне, з точки зору Г. Сковороди, життя людей, він спостерігає.

Панські Петро для чинів тре кутки, Федір купець обдурити прудкий. Той зводить дім свій на модний манір, Інший гендлює, візьми перевір,

- Антитеза, протиставлення цьому - високі моральні ідеал автора: світлий розум і чиста совість.

В мене ж турботи тільки одні, Щоб з ясним розумом вмерти мені. Знаю, що смерть, як коса замашна, Навіть царя не обійде вона,

Байдуже смерті мужик то чи цар, Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, в кого совість, як чистий кришталь.

Цей твір набув великої популярності серед людей, став наї ною піснею. Дещо в переробленому вигляді її використав у "Ната. Полтавці" Іван Котляревський.

- Близькою до 10-ї пісні і поезії "De Libertade" є пісня 9-1 "Свій смисл усяка голова трима", де Сковорода утверджує як свц морально-етичний ідеал перш за все волю.

Мені ж свобода лиш одна вабна І безпечальна, і препроста путь,

42

Бо мірка у житті це основна, З'єднає коло циркуль мій отут.

Єднання людини з природою - найвища гармонія для

Сковороди^ ^^^щ д природою людина почуває себе вільно - така

"наснажує пісню 12-ту "В город не піду багатий". Поет думка ^ ^^ "задоволення малим", таврує суєтність, користо-пропа ) ^дд^.ву за багатством; пісня має глибоко демократичне ^"^м^вання. Природа - це осередок, де дух людини очищається, мїніє, облагороджується.

І нічого не бажаю, окрім хліба і води, Вбогість приятелем маю, з нею ми давно свати. Мій маєток презелений - спокій, воленька свята, Окрім вічності, для мене лиш дорога ця свята.

Оспівування природи, глибокий оптимізм поета пов'язаний саме з цією темою.

Гей поля, поля зелені, Зелом, квітом оздоблені, І долини, і балки, І могили, й пагорки!

г) Фольклорний струмінь у пісні 18-й "Ой пташино жовто­бока", яка теж зажила великої слави і увіходила до рукописних і

друкованих співанок.

Ой пташино жовтобока, Не клади гнізда високо, А клади лиш на лужку, На зеленім моріжку.

- Мелодика поезії, її образність, поетичні засоби - суто народного походження ("Стоїть явір над водою І киває головою, Буйні вітри повівають, Руки явору ламають"), Картини природи, так лірично змальовані в цій поезії, підпорядковані думці про скромне життя.

То у тих хай мозок рветься,

Хто високо в гору пнеться.

Цілковито з народною традицією, із здоровими народними уявленнями Сковорода бачить щастя зовсім в іншому - в задово­ленні малим, скромності, єднанні з природою.

Мова 18-ї пісні на противагу від інших поезій Сковороди, написаних книжною мовою XVIII ст., дуже близька до народної.

43