79. Правовий статус Автономної Республіки Крим.

Територіальна автономія – самоврядування певної частини території держави, тобто її право самостійно вирішувати окремі питання організації і здійснення влади в межах повноважень встановлених конституцією держави. Розрізняють два види територіальної автономії: державну (політичну) та адміністративну (місцеву). Державна автономія – це державно-подібне утворення у складі відповідної держави, органи якої мають право видавати закони з питань місцевого значення (в такій автономії створюється парламент, органи виконавчої влади, конституцію, громадянство, інші атрибути державності). Адміністративна автономія – це територіальна одиниця держави, органи якої не мають права видавати закони, але наділяються більш широкими правами у галузі управління, ніж органи в звичайних адміністративно-територіальних одиницях. АРК в цій класифікації більшість вчених розглядає як типовий приклад адміністративної автономії. Мотивуючи це тим, що хоч АРК властиві певні елементи державності: 1. назва (Республіка); 2. наявність символів (герб, прапор, гімн) та столиці (Сімферополь); 3. наявність конституції (Конституція АРК прийнята 21 жовтня 1998 року і затверджена ЗУ від 23 грудня 1998 року); 4. території (кримський півострів), але 1. АРК є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених КУ, вирішує питання, віднесені до її відання (134 КУ); 2. відсутність парламенту, а її представницький орган (ВР АРК) не наділений законодавчими повноваженнями (правом приймати закони), він приймає НПА у формі рішень та постанов (стаття 136 КУ); 3. повноваження АРК (стаття 137 КУ) за своєю природою є делегованими їй Україною та повинні здійснюватись у рамках загальнодержавної внутрішньої та зовнішньої політики України відповідно до КУ та законів України; 4. можливість дострокового припинення повноважень ВР АРК ВРУ (стаття 22 Конституції АРК); 5. можливість зупинення дії актів ВР АРК з одночасним зверненням до КСУ та скасування актів Ради міністрів АРК президентом України; 6. підзвітність і підконтрольність Ради Міністрів АРК КМУ з питань виконання державних функцій і повноважень (стаття 35 Конституції АРК); 7. погодження призначення голови Ради міністрів АРК ВР АРК з президентом України; 8. суди в АРК є частиною єдиної системи органів судової влади України; 9. єдині засади діяльності органів місцевого самоврядування. (які ще ознаки притаманні державі не властиві АРК). Таким чином, можна констатувати, що АРК не володіє державним суверенітетом.

Становлення автономії в Криму почалось в 1921 році коли у складі РРФСР було утворено Кримську АРСР, яка проіснувала до 1945 року, коли вона була реформована у Кримську область. В статусі області в 1954 році Крим був переданий зі складу РРФСР до складу УРСР (економічну взаємопов’язаність) і зі статусом звичайної області проіснував до лютого 1991 року, коли було відновлено автономію в якості АРК, (внесено зміни до КУ 1978 року додано статтю 75¹), далі – 17 березня 1995 року прийнято ЗУ “Про автономну республіку Крим”, 28 червня 1996 року – КУ (розділ Х), 23 грудня 1998 року – ЗУ “Про затвердження конституції АРК”.

80.ОДВ і ОМС в АРК

ВР АРК є представницьким органом АРК, який представляє інтереси громадян, спільні інтереси населення, територіальних громад, місцевого самоврядування, АРК у цілому. Вона здійснює свої повноваження з метою: а) сприяння і забезпечення реалізації прав і законних інтересів людини і громадянина, що становлять її населення; б) вирішення питань збалансованого соціально-економічного, культурного та іншого її розвитку.

ВР АРК складається із 100 депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Термін її повноважень — чотири роки. Вона є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від загального складу. Вибори депутатів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, а також замість депутатів, які вибули. Депутатом ВР АРК може бути обраний громадянин України, який постійно проживає в Україні протягом останніх п'яти років, має право голосу, на день виборів досяг вісімнадцяти років. Громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо вона не погашена чи не знята у встановленому законом порядку, не може бути обраний депутатом.

Розрізняють чергові і позачергові вибори. Чергові вибори призначаються ВР АРК на останню неділю березня четвертого року її повноважень, а позачергові — Верховною Радою України і проводяться у період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень ВР АРК, а також в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Рішення про проведення повторних виборів, а також виборів замість депутатів, які вибули, приймає виборча комісія АРК У випадках і порядку, передбачених законом. У цих випадках про початок виборів оголошує виборча комісія АРК відповідно до строків, визначених законом. Згідно із законодавством утворюються виборчі округи, дільниці та комісії. Списки виборців складаються виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (де вони утворені) рад по кожній виборчій Дільниці, їх підписує керівник виконавчого органу відповідної ради, вони передаються дільничним виборчим комісіям не пізніше як за 45 днів до дня виборів. Особа, яка підписала списки, несе відповідальність за достовірність, повноту і своєчасність передачі їх дільничним виборчим комісіям.

Висувати кандидатів у депутати можуть громадяни України, які постійно проживають в АРК і мають право голосу. Це право вони реалізують як шляхом самовисування, так і через місцеві, що знаходяться у республіці, осередки політичних партій, які легалізовані відповідно до законодавства України, а також збори громадян і трудові колективи у порядку, визначеному законом.

Для реєстрації кандидата у депутати до окружної виборчої комісії подаються: а) заява про бажання балотуватися кандидатом у депутати у відповідному виборчому окрузі із зобов'язанням припинити в разі обрання депутатом несумісну із депутатським мандатом діяльність відповідно до Конституції і законів України; б) протокол зборів (конференцій) відповідних місцевих осередків політичних партій або протокол зборів громадян чи трудового колективу по висуненню кандидата у депутати за підписом головуючого та секретаря зборів (конференції); в) підписні листи встановленої форми за наявності не менш як 150 підписів виборців відповідного округу, які підтримують висування особи кандидатом у депутати; г) біографічні відомості кандидата у депутати; д) виборча програма кандидата у депутати; е) декларація про доходи і майно за попередній рік, складена за встановленою законодавством України формою; є) особисте зобов'язання про складення повноважень депутата іншого представницького органу у разі обрання його депутатом (якщо на час виборчої кампанії кандидат у депутати має такі повноваження).

Окружна виборча комісія не пізніше як на третій день після подання документів приймає рішення щодо реєстрації кандидата у депутати. У разі реєстрації кандидату у депутати видається відповідне посвідчення.

Депутат ВР АРК має всю повноту прав, які забезпечують його активну участь у її діяльності, її органів та виконує їх доручення. На час проведення засідань ради, постійних комісій та для здійснення депутатських повноважень в інших випадках, передбачених законами, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням йому середньої заробітної плати за основним місцем роботи та інших витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю, за рахунок коштів республіканського бюджету. Він зобов'язаний брати участь у роботі ради та її органів, не може використовувати свій депутатський мандат з метою, не пов'язаною з депутатською діяльністю. Його повноваження припиняються водночас з припиненням повноважень ВР АРК. Достроково за рішенням ВР АРК повноваження припиняються у випадках: а) складення повноважень за його особистою заявою; б) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; в) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; г) припинення громадянства України або вибуття на постійне місце проживання за межі України; д) відкликання виборцями; е) смерті; є) в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Зайняття посади, не сумісної з депутатським мандатом, тягне за собою припинення його повноважень. У разі дострокового припинення повноважень депутата згідно із законодавством проводяться вибори депутата замість вибулого.

Депутат може бути достроково відкликаний з посади виборцями. Підставами для такого відкликання є: а) порушення депутатом Конституції і законів України, інших актів законодавства України, Конституції та нормативно-правових актів АРК; б) незадовільне виконання депутатських обов'язків, визначених законами України; в) використання депутатського мандата в особистих та корисливих цілях, систематичне порушення норм етики і моралі. Порядок відкликання депутата ВР АРК встановлюється законом України.

Повноваження ВР АРК попереднього скликання припиняються з моменту відкриття першої сесії ВР АРК нового скликання, її повноваження можуть бути припинені Верховною Радою України достроково за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення ВР АРК Конституцій і законів України.

ВР АРК вирішує всі питання, віднесені Конституцією України, Конституцією АРК і законами України до відання АРК, за винятком тих, щодо яких рішення приймаються республіканським (місцевим) референдумом або РМ АРК та іншими органами її виконавчої влади. До її компетенції належать:

• прийняття Конституції АРК та подання її на затвердження Верховної Ради України, нормативно-правових актів, внесення у встановленому порядку змін і доповнень до них, роз'яснення порядку їх застосування; визначення порядку і забезпечення контролю за виконанням Конституції АРК і нормативно-правових актів ВР АРК у межах її компетенції;

• призначення чергових виборів депутатів ВР АРК, затвердження складу виборчої комісії;

• прийняття рішення про проведення республіканського (місцевого) референдуму;

• визначення порядку управління республіканським майном;

• визначення порядку управління майном, яке перебуває на її балансі;

• визначення переліку майна АРК, яке підлягає і яке не підлягає приватизації;

• затвердження бюджету АРК і внесення змін до нього, контроль за його виконанням, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

• утворення Рахункової палати ВР АРК для здійснення контролю від її імені за використанням коштів бюджету АРК органами виконавчої влади;

• призначення на посаду і звільнення з посади голови Рахункової палати ВР АРК за поданням Голови ВР АРК

• встановлення податків і пільг щодо оподаткування згідно із законами України;

• за пропозицією РМ АРК прийняття рішень про випуск місцевих позик;

• за пропозицією РМ АРК визначення порядку утворення цільових (у тому числі валютних) фондів;

• затвердження Положень про цільові (у тому числі валютні) фонди;

• контроль за використанням коштів зазначених фондів та затвердження звітів про їх використання;

• за поданням РМ АРК затвердження програм АРК: а) з питань соціально-економічного, культурного розвитку; б) раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища відповідно до загальнодержавних програм, внесення змін до них і контроль за їх виконанням;

• вирішення питань адміністративно-територіального устрою згідно з законами України;

• визнання статусу місцевостей як курортів, встановлення зон санітарної охорони курортів, вирішення питань організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму;

• у межах компетенції ВР АРК вирішення питань забезпечення прав і свобод громадян, національної згоди, сприяння охороні правопорядку і громадської безпеки;

• у межах компетенції ВР АРК вирішення питань щодо забезпечення функціонування і розвитку державної, російської, кримськотатарської та інших національних мов і культур в АРК, охорони і використання пам'яток історії та культури, визначення мови роботи і діловодства республіканських органів;

81. Поняття та юридична природа місцевого самоврядування в Україні. Теорії місцевого самоврядування.

1. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Можна виділити такі ознаки самоврядування:

1) це різновид соціального управління;

2) влада належить усьому колективу;

3) влада здійснюється колективом безпосередньо або через виборні органи;

4) суб'єкт і об'єкт управління єдині, збігаються;

5) саморегулювання відбувається за допомогою соціальних норм;

6) загальні справи ведуться спільно, разом приймаються рішення;

7) інтереси співтовариства відстоюються і захищаються на основі самодіяльності.

Система місцевого самоврядування

1. Система місцевого самоврядування включає:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

органи самоорганізації населення.

2. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Теорії та моделі місцевого самоврядування: сутність та порівняльний аналіз

В історичній та юридичній науках виникнення місцевого самоврядування пов'язують із зростанням міст, яке розпочалося у Західній Європі в XI столітті і тривало впродовж ХІІ— XIII століть. Однією з причин розвитку міст було відродження європейської торгівлі, тож, як наслідок, ринки, які виникали навколо феодального замку чи єпископського палацу, ставали ядром нових міст. Сюди прибувало надлишкове сільське населення, яке ставало ремісниками і переробляло продукцію сільського господарства. Розвитку міст сприяло те, що в них не було феодальної залежності, на відміну від сіл. Більшість європейських міст виникли внаслідок правового акту — хартії вольностей, — тобто вони не виникали стихійно, а були засновані. Хартія вольностей визначала права громадян і, зокрема, широке право самоврядування. Наприклад, це означало, що всі люди давали клятву комуні щодо надання взаємодопомоги, сплачували податки в міську казну, були військовозобов'язаними щодо захисту міста. Правове оформлення місцевого самоврядування тісно пов'язане із поняттям "магдебурзького права". Саме у німецькому місті Магдебург у 1188 році було видане перше писане муніципальне законодавство, присвячене, насамперед, розв'язанню спорів між міщанами. Надання місту Магдебурзького права означало відміну дії звичаєвих норм, виведення міста з-під юрисдикції місцевої адміністрації (намісників, воєвод тощо) і запровадження міського самоврядування з виборною адміністрацією та виборним судом. Упродовж XII—XIV століть норми Магдебурзького права були прийняті у 80 містах Центральної і Східної Європи, включно українських. Власне поняття "самоврядування" почало використовуватися у період Великої Французької революції, щоб відобразити факт самостійності общин (громад) стосовно держави. Виникнення терміна пов'язане з міністром Пруссії бароном фон Штейном (1757—1831), який бачив у самоврядуванні більше, аніж просто форму участі громадян в управлінні справами держави на місцевому рівні, а насамперед спільноти людей, які у частині своїх справ є незалежними від держави. У науковий обіг поняття "місцеве самоврядування" було введено у XIX столітті німецьким вченим Рудольфом Гнейстом для позначення такого управління на місцях, при якому територіальні громади, що історично склалися, були наділені правом самостійно (в межах законів) вирішувати місцеві справи. При цьому діяльність громад залишалася вільною від втручання представників державної адміністрації. У кожній державі залежно від її устрою, історичних, національних, географічних та інших особливостей місцеве самоврядування має специфічну правову форму. Тому загальне поняття місцевого самоврядування, як про це свого часу зазначив відомий західний державознавець українського походження Юрій Ланейко, можна осягнути лише шляхом індукції, емпірично узагальнюючи усталені правові форми самоврядування в окремих державах. Західні вчені Г. Холіс і К. Плоккер розуміють під поняттям "місцеве самоврядування" право демократичної автономної одиниці субнаціонального рівня управління регулювати значну частину проблем громадськості в її інтересах. Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування, яка була схвалена Радою Європи 15 жовтня 1985 року, під місцевим самоврядуванням розуміється право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення. Водночас у сучасній системі суспільних наук поняття "місцеве самоврядування" за суттю відрізняється від поняття "місцеве управління", яке визначає управлінську діяльність у місцевій територіальній одиниці, що здійснюється центральною владою або адміністрацією вищестоящого рівня управління. Здійснюється місцеве управління, як правило, через адміністративні органи, що призначаються владою вищого рівня. Місцеве управління насамперед спрямоване на вирішення узгодження загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. Окрім того існує декілька теорій, які пояснюють сутність місцевого самоврядування. Першою, у XIX столітті, була обґрунтована теорія вільної громади (теорія природних прав громади), яка базувалася на ідеях природного права. Вона виходила з того, що право територіальної громади самостійно вирішувати свої справи має такий самий природний і невідчужуваний характер, як і права та свободи людини. Таким чином, місцеве самоврядування розглядалося як автономна щодо державної влади публічна влада територіальної громади. Пізніше поширення набуває громадівська теорія місцевого самоврядування. На перший план висувається не природний характер прав громади, а недержавна природа виникнення та діяльності місцевого самоврядування. Дана теорія ґрунтується на протиставленні характеру державної влади та місцевого самоврядування, з тих міркувань, що місцеве самоврядування має громадський, а не публічно-правовий характер. Модифікацією громадівської теорії стала громадсько-господарська теорія. її представники спробували обґрунтувати статус самоврядної громади як відмінного від держави суб'єкта права та наголосити на господарському змісті комунальної діяльності. Територіальна громада розглядається як елемент громадянського суспільства, а тому місцеве самоврядування є недержавним за природою, володіє власною компетенцією у неполітичній сфері, тобто у місцевих громадських та господарських справах, у здійснення яких держава не втручається. У середині XIX століття набуває поширення державницька теорія місцевого самоврядування, основні положення якої були розроблені вже згадуваним Рудольфом Гнейстом. Державницька теорія розглядає місцеве самоврядування не як автономний вид публічної влади, природне право територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого значення, а як одну з форм організації місцевого управління, або ж як один із способів децентралізіції державної влади на місцевому рівні. Спробою поєднання сильних сторін громадівської та державницької теорій є теорія муніципального дуалізму. Дана теорія виходить з подвійного характеру муніципальної діяльності як самостійного вирішення місцевих справ і, водночас, здійснення на місцевому рівні певних державних функцій. На основі вищезгаданих теорій у практиці управління склалися дві моделі демократичної організації влади на місцях: 1) європейська, яка використовує, насамперед, положення державницької теорії; 2) англо-американська, що бере за основу громадівську теорію. Для європейської моделі місцевого самоврядування характерним є поєднання на одному територіальному рівні місцевого самоврядування з місцевим управлінням. При цьому на місцеві органи управління покладаються певні функції щодо місцевого самоврядування. В минулому, це була, насамперед, функція адміністративної опіки, яка передбачає, що рішення органів місцевого самоврядування не можуть вступити в силу, поки не дістануть схвалення місцевого адміністратора, призначеного чи уповноваженого органами державної влади (префекта, бургомістра, губернатора). У сучасній управлінській практиці переважає функція адміністративного нагляду, яка обмежується перевіркою законності рішень органів місцевого самоврядування. Адміністратору дається для перевірки невеликий термін, по закінченні якого рішення вступає в силу, якщо не надійшло заперечень. Англо-американська модель характеризується дією місцевого самоврядування на всіх територіальних рівнях нижче держави, суб'єкта федерації чи автономного регіону. Батьківщиною цієї моделі є Велика Британія. Саме в цій країні склалася традиція самостійності громад та більш крупних історичних спільнот людей щодо управління місцевими справами в межах законів, але без втручання центральної державної адміністрації та її представників на місцях. Саме місцеве управління такого роду було названо Рудольфом Гнейстом місцевим самоврядуванням. Наприкінці XX століття почала формуватися так звана новітня концепція (модель) місцевого самоврядування, для якої є притаманним: 1) зростання значення громадянських ініціатив, впливу жителів громади на діяльність органів місцевого самоврядування; 2) органи місцевого самоврядування допомагають окремим громадянам та суспільним групам самим задовольняти свої потреби і тому передають право на надання частини публічних послуг неурядовим організаціям та бізнесу; 3) органи місцевого самоврядування вишукують джерела фінансування розвитку громади в інших організаціях та установах. У Європі більшість країн імплементують у національному законодавстві норми вже згадуваної Європейської хартії місцевого самоврядування. Відповідно до хартії: 1) принцип МС має бути визнаний в законодавстві і, по можливості, в Конституції країни; 2) право місцевого самоврядування здійснюється радами або зборами, що складаються з членів, обраних шляхом вільного, таємного, рівного, прямого і загального голосування; 3) ради чи збори можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Окрім того, прийнято також виділяти форми місцевого самоврядування, якими є: 1) парламентська; 2) президентська. Для парламентської форми притаманними є вибори місцевої адміністрації (місцевого уряду) місцевим представницьким органом (радою) із свого складу. Нерідко глава адміністрації (мер) е одночасно головою представницького органу. Для президентської форми типовими є вибори не лише членів представницького органу (депутатів), але й глави адміністрації (мера), а також деяких інших посадових осіб (прокурора, шерифа, казначея). Специфічною є американська форма місцевого самоврядування: місцева рада обирає мера, який виконує, насамперед, представницькі функції, а главою адміністрації є професійний менеджер, якого рада наймає на роботу. Здебільшого форми місцевого самоврядування збігаються з формою правління даної держави. Таким чином, сутнісні форми місцевого самоврядування залежать від поєднання багатьох факторів, найбільш важливими з яких є історичні традиції самоврядності, територіальний устрій держави, форма правління, рівень політичної культури населення.