20. Екзистенціалізм

Перший план-ідея абсолютної унікальності людського буття. Осн категорія – Л. Людина приречена бути вільною.Час –найсуттєвіша характеристика буття. Специфічність екзистенції у її постійній націленості на майбутнє. Осн проблеми: людина як унікальна істота; ф-я бутя, гуманізм; історія зх-європ цивілізації; проблема свободи та відповідальності, смерті, часу. Напрями екз. :релігійний(Ясперс) і атеїстичний(Сартр). Ясперс визначає екз як ф-ю буття людини, яка виходить за межі людини. Він представляє буття як:1-предметне буття;2=екзистенція,3-трансценденція. Людина в екз – це істота, яка може перебудувати історію; приділяється увага проблемам смерті.Сртр проаналізував 3 форми буття: «Буття для себе», «Буття в собі» і «буття для іншого». Екз. здійснив спробу теоретично обґрунтувати свободу людини в усвідомленні та створенні іст умов для подолання відчаю та страху.

Засновником Е вважається нім.філософ Мартін Хайдер своїй книзі “Буття і час” сформував філ.вчення головним понят-тям якого стала “екзистенція”-людське існування. А ідея “Нової міфології”висунута нім.романтика-ми,ще в минулому столітті знайшла продовження в філософії 20ст.Типовим її втіленням постала так звана Ефілософія,яка стала единим з провідних філософських напрямків20ст.головною формою сучасного філософського гуманізму.Одним з пер-ших її представників був датський філософ Кєр-кегор.Ми сучасники,не прийняли його Е позицію, і лише рос.філософи Бердяєв та Шварцман зуміли відродити основні положення нім.вченого.Емігру-вавши до Франції Б і Ш.надали значного поштовху в розвитку Е ідей,що значною мірою сприяло виникненню класичного типу Е.філософії,або так званого Е. Сартр стверджує,що людина щодо своїх тімених класових професійних характеристик по-дібна до інших людей.Специфічність,неповтор-ність та унікальність людської особи знаходить своє втілення в цілях,задумах,де вчений вбачає її постійну надійність на майбутне.Людина постійно перебуває у ситуації вибору.Тому Сортр робить висновок про свободу як універсальну хар-ристику людського існування.

21.„Філософія життя”

Одним із основних джерел філософії життя є філософія Шопенгауєра. За Шопенгауером сутність особи становить незалежна від розуму воля ,котра є проявом психічної світової волі, основою та істинним змістом усього. Другу тенденцію вирижала позитивістська концепція Огюста Конта. Позитивізм заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Третя тенденція знайшла прояв в ідеях християнського екзистенціалізму К’єркегора. Лише християнство за К’єркегором дає основу для правил поведінки, лише воно здатне навчити людину бачити істину, реальність. В історії філософії відбувається переосмислення її основних принцпів, нового неокласичного типу філософствування. Настає епоха антираціоналістичного умонастрою. Ставлення філософії до розуму і раціоналістичних систем стає негативним, оскільки вони не здатні відповідним чином орієнтувати людину в житті та історії. „Філософія мислення” замінює „філософія життя”.Основа життя, за концепцією Ніцше – це воля. Життя з проявом волі, але не абстрактної світової волі, а конкретної, визначеної волі – волі до влади. Ніцше прагне обґрунтувати культ людини, який ґрунтується на таких положеннях: по-перше, цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем „волі до влади”, по-друге, існує природня нерівність людей, по-третє, сильна людина природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими моральноправовими нормами. Для Шпенглера життя – це „доля”. „доля”, „душа”, культура. Культура трактується тим, як організм, який з одного боку характеризуються твердою органічною єдністю, а з другого – відокремлений від інших культурних утворень. Шпленглер виділяє 8 культрур. У наш час найбільш ірраціоналістичними течіями слід визнати екзистенціанолізм, франкфуртську школу, герменевтику. Осн принципи неокантіанства ґрунтуються на трактуванні філософії як критики пізнання. Неокантіанство розвивалося 2 школами.