10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії.

Ф-ські категорії — це найзагальніші поняття, що виражають універсальні характеристики та відношення матеріального й духовного світу, в які і через які здійснюється філософське мислення, і які служать вихідними принципами пізнання і духовно-практичного перетворення світу. Тому філософське знання має категоріальний характер.

Розвиток категорій — це розвиток зв'язку між ними. В основі цього зв'язку лежать історичний спосіб розгляду, методи мислення, які визначають місце і роль категорій у системі філософського знання. Арістотель виділив і систематизував десять В новий час сформував свою систему категорій І.Кант. До неї ввійшли категорії: "кількість", "якість", "відношення", "модальність".

Гегель уперше ввів динамічну систему категорій. У ній категорії були пов'язані єдністю походження й розвитку. Ідеалістичні погляди на природу категорій є панівними і в сучасній західній філософії. Діалектико-матеріалістична ф-я розуміє категорії як загальні форми пізнавально-світоглядного ставлення людини до природи, суспільства і свого власного буття. Філософські категорії мають історичний характер,який проявляється у 2відношеннях. З одного боку, старі категорії, змінюючись разом з розвитком науки й пізнання, наповнювались новим змістом. З другого ж, з розвитком науки й практики виникали нові філософські категорії.

Категорії тісно пов'язані одна з одною, здатні переходити одна в одну. Метафізика стверджує, що категорії незмінні, не можуть переходити одна в одну. а діалектики вважає,що потрібно розглядати поняття в їх русі, взаємозв'язках і взаємопереходах.

Філософські категорії виступають як форми мислення.

Ф-ціями категорій є світоглядна й методологічна. Світоглядна- зміст кожної категорії формує певні уявлення про суттєві властивості й відношення об'єктивного світу, про ту чи іншу сторону об'єктивної реальності. Методологічна - категорії задають пізнанню початкові умови й перспективи його здійснення, розширюють його межі, утворюють критерії осмислення й розуміння реальності, організовують рух думки, прогнозують результати пізнання.

Знання категорій дозволяє нам усвідомити й цілеспрямовано досліджувати різні зв'язки й відношення в предметах, явищах, які ми вивчаємо, орієнтує відносно тих сторін і аспектів, на які необхідно звернути увагу для розкриття сутності предметів і явищ.

11. Особливості філософ думки Ст. Індії

Зародки філософського мислення в Індії відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди — стародавні пам'ятники індійської літератури, напи­сані віршами і прозою. Брахмани — це коментарі до текстів Вед, у яких увага звертається на тлумачення сенсуритуалів. Упані­шади — завершальний етап у розвитку Вед. В світогляді Ст.Індії простежується перехід від міфологічно-ре- лігійного світогляду до філософії. Аналіз перших філософських, систем даршан можна подати через такі школи, як йога, санкх'я, міманса, веданта, н’яя та ін. Філософські ідеї школи йога виходять із своєрідного з'ясування пи­тання про сутність відношення душі й тіла, духовного і тілесного. Світогляд у санкх’ї базується на уяві, що в світі існують два само­стійних начала: пракріті і пуруша. Школи міманса визнає реальність зовнішнього світу і заперечує роль Бога у ство­ренні цього світу. Школи н 'яя –це вершина староіндійської логіки і теорії пізнання. Серед філософських шкіл Ст. Індії важливе місце по­сідає чарвака-локаята, яка не визнає авторитету Вед, не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога.

Особливість староіндійської філософії - уявлення про людину спирається на принципи етики страждань і щастя. Шлях позбавлення від страждань — у правильному способі життя. Однак, головною особливістю є те, що у філософії Стародавньої Індії сформульовано ідеї єдності душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії, активно-діяльної сутності і людини, і світу.

12. Ф-я Античності

6-5ст до н е – становл ф-ї. Ф-я виникає як світогляд промислово-торгов частини н-ння, що почала боротися за владу.Одна із перших ф-ських шкіл була Мілетська, засновник Фалес, який вважав воду началом. Основні принципи ф-ї були розвинені Гераклітом, він ввівтермін «логос».Існувала італійська ф-я, яка скл з Піфагорійського союзу, школи елатів і Емпедокла.Піфагор першим вжив понят «ф-я». Ксенован: єдність світу-Бог, а Бог – це чистий розум. Парменід розглядав 2 пит: 1-співвіднош бутя і небуття; 2-співвіднош мислення і бутя. У період розквіту Греції розвивається ф-я Анаксагора. Він досліджує проблему якісного перетворення тіл. Важливим етапом у р-ку античної ф-ї були вчення Демокріта, який вважав, що першоначалами є атоми і пустота.

Сократ. У центрі ф-ї – людина; першим підніс знання до рівня понять. Людина може пізнати світ, коли пізнає свою душу, себе. Платон- вчення про бутя,  вчення про Бога; вчення про душу, вчення про сусп-во; вчення про моральність; вчення про походження світу; вчення про пізнання, вчення про світ. Платон протиставляє душу й тіло. Тіло смертне, а душа безсмертна. Арістотель- головна праця»Метафізика», де він дає визначеня закону бутя.; вчення про душу, вчення про пізнання. У 3-4 ст у Рим імп поширилось вчення неоплатонізму.