7. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та альтернативи.

Діалектика– це ф-ський метод, який визнає єдність протилежностей, розглядає поняття і предмети в р-ку. Це метод ф-ського дослідж, при якому предмети, явища розглядаються гнучко, критично, послідовно, з урахув їх внутр. Протиріч, змін, р-ку, причин і наслідків. Д-ка як метод реалізує себе через принципи, закони і категорії. Принципи д-ки:1-Єдність об’єктивного і суб’єктивного; 2- принцип всезаг зв’язку; 3-принцип р-ку; 4-Принцип сходження від абстрактного до конкретного і навпаки. 5- принцип єдності історичног і логічного. Д-ка спирається на 3 осн закони: 1-закон взаємного переходу кількісних змін у якісні (розкриває внутр. Механізм переходу до нової якості у будь-якій сфері об’єктивної дійсності); 2-закон єдності та б-би протилежностей, (джерело розвитку – це внутрішні суперечності, а зміст розвитку – це саморозвиток); 3-закон заперечення заперечення(розвиток завжди має спрямований характер і здійснюється у формі циклу чи спіралі). Це універсальні закони, вони діють у природі.ю сусп.-ві та пізнанні. Найважлив виміри д-ки: д-ка як т-рія р-ку,як логіка і як т-рія пізнання. Існ 2 альтернативні концепції – д-ка і метафізика. М-фіз –метод пізнання, альтернативний д-ці. Це метод ф-ського дослідження, при якому об’єкти розглядаються відокремлено як самі по собі, виключена взаємопов’язаність предметів.Різниця між Д-кою і М-фіз: розуміння між старим і новим (М-старе повністю відкидається новим; Д-р-ок вкл в себе і старее, і новее); розуміння джерела р-ку, руху, зміни (М-джерело руху-першопоштовх, Д –внутр суперечність речей і явищ, саморух матерії); розуміння срямованості р-ку (М- р-ок відбув по прямій чи по колу, Д -по аналогії зі спіраллю); в стилі мислення, усвідомлення дійсності(М-однобічність, негнучкість предмета, Д-намагається вивчити всі сторони предмеа); розуміння суті істинного знання ; суть пізнання сприймається по-різному(М-пізнання як результат, Д-як процес); різна картина світу.До альтернатив д-ки також відносять софістику, еклектику,догматизм, релятивізм.

8. Осн функції філософії:

Поняття «ф-ції» запропоноване Лейбніцом.Ф-ція – це вираз, прояв залежності між взаємозмінними величинами. Методологічна –виступає як заг вчення про метод і як сукупність найбільш заг методів пізнання і освоєння дійсності Л. Світоглядна- дозволяє сформувати цілісну картину світу, виражає ставлення людини до світу та орієнтує її в духовно-практичній сфері; Пізнавальна-спрямована на виявлення пізнавальних можливостей Л, на пізнання світу; Інтегративна -дозволяє встановити взаємозалежність між різними галузями знань;Евристична-спонукає до зб наук знань, шукає шляхи до нових відкриттів. Аксіологічна –дає можливістьдає можливість визначити заг-людські цінності, моральні принципи, ідеали. осмислююча-повязана з розумінням через критику віднош до дійсності; розуміюча – дозволяє Л уяснити свої можливості в пізнанні соц дійсності; пояснювальна –покликан апояснити соц бутя і сприяти його матеріал і духов зміні. Креативна – здійснює зовн відображ внутр стану душі Л.

9 Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії. Філософські категорії— це найзагальніші(гранично широкі) поняття, що виражають універсальні характеристики та відношення матеріального й духовного світу, в які і через які здійснюється філософське мислення, і які служать вихідними принципами пізнання і духовно-практичного перетворення світу. Тому філософське знання має категоріальний характер. Розвиток категорій— це розвиток зв'язку між ними. В основі цього зв'язку лежать історичний спосіб розгляду, методи мислення, які визначають місце і роль категорій у системі філософського знання. У процесі пізнання категорії виконують вимоги логіки . в античності Арістотель виділив і систематизував десять категорій("сутність", "кількість", "якість", "відношення", "місце", "час", "положення", "стан", "дія" "страждання").Категорії "матерія", "форма", "причина"і "ціль", які ним були тежсформульовані, чомусь не увійшли до цієї системи. Це була недосконала система, яка визначалась логікою Арістотеля. В новий час сформував свою систему категорій І.Кант. До неї ввійшли категорії: "кількість", "якість", "відношення", "модальність" (на його думку, додосвідні форми мислення). Це була досконаліша система, проте ще не наукова. Гегель уперше ввів динамічну систему категорій. Вона розвивалась, у ній категорії були пов'язані єдністю походження й розвитку, що обумовлювався силою внутрішніх суперечностей. Та, на жаль, розуміння категорій у Гегеля було містифікованим. Це була логіка свідомості, яка втратила зв'язок з людиною, тобто мислення розвивалося з самого себе і категорії розглядались як самостійні творчі сутності. Ідеалістичні погляди на природу категорій є панівними і в сучасній західній філософії. Так, представники неотомізму відстоюють релігійно-ідеалістичне походження категорій, стверджуючи, ніби вони існували спочатку в божому розумі як прообрази реальних речей, властивостей і відношень. У логічному позитивізмі(Р.Карнап, О.Нейрат та ін.) філософський аналіз категорій підмінюється формально-логічним аналізом мовних термінів. На їх думку, категорії— це чисто суб'єктивні утворення, результат логічної діяльності людей, їх домовленості між собою і таке ін.