14.2. Концепція безупинного стратегічного планування стійкого розвитку підприємства

Зміна економічної системи неминуче вимагає перегляду основ господарювання і керування на самому підприємстві, тому що центр ваги ринкових перетворень сьогодні зміщується з макро-економічного рівня убік первинної ланки економіки підприємств і організацій, стабільність розвитку яких здатна вивести національну економіку з тривалої кризи. Дана сентенція має на увазі радикальну перебудову не тільки матеріально-технічної бази підприємств, яка має пріоритетне значення, але і усіх організаційно-економічних складових внутрішнього середовища підприємства: форм і методів організації виробничої і збутової діяльності, нових підходів і прийомів до планування, організації і керуванню виробництвом.

Особливо, актуальним стає досягнення цієї мети за допомогою організаційно-економічних прийомів і ефективної системи менеджменту в господарській діяльності (як найбільш дешевших і доступних), тому що даний період характеризується хронічною нестачею інвестиційних ресурсів.

З огляду на те, що в умовах глибокої економічної кризи залучення істотних обсягів інвестицій для технічного переозброєння і відновлення виробництва не може бути здійснено у найкоротший час, головна увагу дослідників і практиків повинна бути спрямована на вирішення організаційно-економічних проблем стійкості і конкурентноздатності підприємств. Такий підхід доцільний у силу того, що успішне вирішення економічних задач організаційними прийомами, як правило, не пов'язано зі значними обсягами інвестицій, дефіцитність яких для нинішньої економіки загально­відома. Тому головною метою підприємств у цих умовах є виживання фірми і знаходження такого підходу (прийому) побудови принципової моделі, який виявився б здатним надати допомогу в плануванні стратегічного і стабільного розвитку фірми.

До проблем, які не вимагають великих фінансових витрат і здатних принести порівняно швидкий ефект, можна віднести такі задачі:

• розробку гнучких систем планування і керування, які дозволяють переходити на адаптаційні (ситуаційні) схеми керування;

• забезпечення методами безперервності планування на основі наступності стратегічних, поточних і оперативних планів виробництва в умовах обмеженості ресурсів;• розробку методів і підходів до вибору гнучких структур і ефективних комунікацій, здатних до швидкої адаптації організації до змінних умов зовнішнього і внутрішнього середовища фірми;

• розробку ефективних прийомів і методів організаційно-економічного обгрунтування і прийняття управлінських рішень, спрямованих на забезпечення стабільності системи керування й організації в цілому.

Розробка наведених підходів і методів концептуально повинна базуватися на адаптованості підприємств до тих умов, які створюються факторами зовнішнього середовища, а внутрішньо-системні керовані фактори повинні визначати як саму можливість адаптації фірми і системи керування, так і ефективність процесу адаптації. Більш того, внутрішні змінні повинні найбільшою мірою протистояти зовнішнім впливам, перевищувати їх і, тим самим, підвищувати адаптаційну стійкість організації.

Відомо, що будь-яка цілеспрямована система повинна в процесі свого функціонування виконувати поставлені перед нею задачі. У силу неузгодженості початкового або поточного стану системи і стану що задається (або бажаного) виникає потреба в прийнятті рішень по її регулюванню, тобто в керуванні. Функції вироблення необхідних у кожній конкретній ситуації управлінських рішень і покликана виконувати така система керування.

Стереотипність мислення багатьох керівників, які відкидають навіть думку про стратегічне планування, зводиться до обива­тельського: "Як я можу розробляти плани на 5-7 років, коли я не знаю, що буду робити завтра" — говорить багато про що. У першу чергу, напрошується питання: "А чи може ця людина, яка вважається керівником, бути ним, або він не думає або не знає перспективи своєї діяльності? Не знає, що потрібно почати і, що робити, щоб опинитися в майбутньому в бажаній точці розвитку підприємства?"

Тому не дивно, що розуміння важливості, ключового характеру і значимості ефективного керування, у тому числі і стратегічного, відсувається на другий план. Ставка як і раніше робиться, головним чином, на реструктуризацію, залучення зовнішніх інвестицій і нові технології, які змусять працювати людський капітал.

Очевидно, що в межах стратегічного менеджменту, зокрема, керування "по цілям і результатам" з використанням методів і прийомів ситуаційного (адаптаційного) менеджменту, у принципі, можливо, вирішити проблему стійкого й ефективного розвиткупідприємств. Але для цього необхідні конкретні заході організаційно-економічного характеру і інструменти, які здати ефективно планувати і керувати виробництвом.

У якості одного з ефективних інструментів слід зазначити задач безперервного планування, базою якого міг би служити стратегічниі менеджмент. Так, для підприємств, які випускають дрібносерійн} досить диференційовану продукцію різної номенклатурі (наприклад, у будівництві) можна запропонувати метод, якиі базується на принципах математичного програмування.

Для вирішення задачі безперервного календарного плануванн вводяться такі позначення:

Р — загальна кількість продуктів, які підлягають випуску з стратегічний період Т;

j — тип продукту;

Q — відпускна ціна продукту, який підлягає реалізації;

t — рік планового періоду;

Xtj — кількість продуктів, які підлягають випускові j-ro період; в році t;

b — нормативний коефіцієнт розподілу витрат по одиниб продукції;

At — прогнозований (прийнятий з урахуванням надійності імовірнісного здійснення події) обсяг робіт у році t [3].

Тоді умова, за якою в кожному році обсяг робіт, які виконуютьс. організацією, не може бути більше виділених ресурсів і запишетьс. у вигляді системи Т нерівностей:

Задача полягає в тому, щоб знайти такий план випуску реалізації продуктів (тобто вектор Xtj), який при обмеженнях (1 складав би максимум функціонала який виражає умови ефективною використання ресурсів на основі їхньої максимальної концентраці на продуктах, які випускаються, і мінімізації обсягів незавершеноп виробництва.

Цільова функція (5.2) і система обмежень (5.1) являє собоь задачу складання безперервного календарного плану, якиі забезпечує виконання завдань по випуску продуктів і оптимізованоп за критерієм ефективності використання ресурсів.

Для підвищення ефективності використання наявних ресурсів алгоритм неперервного стратегічного планування повинен враховувати такі положення:

• продукти, які, відповідно до прийнятого плану починаються і закінчуються виробництвом у тому самому році, за межі року не зрушуються;

• перерви у виробництві початих продуктів не допускаються;

• продукти і вироби, заділ яких передбачався в розглянутому році, але включені за якимись причинами в план цього року, у наступному році одержують переваги.

Алгоритм вирішення цієї задачі полягає в такому: сумується загальна вартість проведення робіт по всій продукції, які, відповідно до прийнятих умов повинні бути закінчені в першому році. Ця сума вираховується з ресурсів, які виділяються на перший рік або з потужності (по обсягу робіт) організації.

Для продуктів, які залишилися, і які можуть бути початі в пер­шому році, за допомогою нормативів визначаються межі можливих значень робіт, які приходяться на перший і кожен наступні роки.

Виходячи з умов дотримання нормативних термінів і максимальної концентрації ресурсів, цільова функція розв'язуваної задачі записується в такому вигляді:

де xti — відсоток технічної готовності і-го продукту в році t, обумовлений планованим або вже частково виконаним обсягом робіт.

Обмеження задачі містять такі умови:

1. Обсяг робіт із усіх незавершених продуктів не повинен перевищувати обсягів ресурсів на роботи в розглянутому році t (або потужності організації), які залишилися після забезпечення ресурсами запланованих до випуску продуктів.де Qtl, Qt2, ..., Qtn — загальна вартість робіт (витрат) по продукту в році t.

2. Обсяг запланованих робіт (витрат) по роках не повинен перевищувати нормативних витрат.

Цільова функція (5.3) і системи обмежень (4) і (5) становлять задачу лінійного програмування. Для її рішення рекомендується використовувати програму симлекс-метода.

У результаті рішення задачі (5.3), (5.4), (5.5) визначаються перелік і обсяг робіт з видів виробів (продуктів), які повинні бути випущені в першому році стратегічного періоду.

Розрахунок плану робіт другого року провадиться в такий спосіб.

Підраховуються обсяги робіт з раніше початих продуктів (виробів), виробництво яких закінчується і не продовжується в даному році, а також по тим продуктам, які починаються і закінчуються цього року. Цей обсяг вираховується з прогно­зованого (запланованого) обсягу витрат. Частина, яка залиши­лася, приймається як обмеження по обсягу робіт на всіх заділових продуктів другого року. Потім, визначається межа зміни величини х і вирішується задача лінійного програмування, розглянута вище.

Для кожного наступного року стратегічного періоду розрахунок програм робіт здійснюється аналогічним чином щорічно (листопад-грудень).

Розроблений алгоритм рішення поставленої задачі носить загальний принциповий характер і для кожної конкретної організації природно, має потребу в уточненні й удосконалюванні. Тут наведений лише приклад методологічного підходу до вирішення проблеми стабільності роботи організацій при обмеженості забезпечуючих ресурсів.

При відхиленні запланованого виробництва більш допустимого, обумовленого розмірами амплітуд флуктуацій (відхилень), необхідний перехід на ситуаційну схему керування.

Усунувши неприпустимі відхилення за допомогою адекватних заходів, переходять до функціонального варіанта роботи, тобто спочатку прийнятій функціональній схемі керування (робота за графіком).До цієї схеми керування, але вже з великими коректуваннями вхідної інформації, удаються і при недоцільності повернення в спочатку складений графік.

Це відбувається в двох випадках:

• коли витрати, які пов'язані з "утисканням" виробничого процесу в межі спочатку розробленого плану, перевищують розумні межі (тобто витрати більші резервного порогу ресурсів, або в ЛПР з'явилися нові дані, які зобов'язують його зробити цей крок);

• коли варіант повернення виробничої системи в колишній стан недоцільний і робота зі спочатку складеного графіка з ряду причин (економічного, організаційного, технологічного, екологічного й іншого характерів) стає не вигідною.

І, нарешті, можливий третій, гірший варіант, коли криза (у силу різних несприятливих збурювань середовища) досягла такої сили, що підприємство виявилося на грані банкрутства. У цьому випадку застосовуються загальновідомі заходи для підприємств, які опинилися в положенні банкрута.

Таким чином, розглянуті питання вказують на необхідність таких висновків, які дозволяють бачити основні шляхи вирішення порушених проблем.

1. Прискорення процесів стабілізації і наступного росту економіки можливе тільки при активному втручанні держави на основі продуманих дій стратегічного і тактичного характеру в сполученні з ефективними економічними перетвореннями на місцях. Це пов'язано в першу чергу зі зсувом центра ваги трансформації економічних відносин у бік підприємств — первинної ланки економіки.

2. Переосмислення перетворень, які відбуваються, ретельний і всебічний аналіз конкретних ситуацій, зосередження уваги на сутності і результативності змін, які відбуваються, орієнтування не тільки на поточні процеси, але й обгрунтування стратегічних заходів дозволить найповніше оцінити якість трансформаційних процесів і бачити перспективу їхнього розвитку.

3. Планування і прогнозування, як інструменти керування, при відповідній деталізації на всіх рівнях підприємства є домінуючим організаційно-економічним фактором виробництва. Вони дозволя­ють за допомогою імітаційного моделювання швидко прораховувати варіанти майбутнього розвитку подій, враховувати імовірність появи проблемних ситуацій і приймати необхідні превентивні заходи протидіючого або адаптивного характеру на стратегічному і тактичному рівнях з найменшим ризиком.4. Відомо, що стан будь-якої економіки залежить від ступеня ефективності роботи кожного, окремо узятого підприємства. Тому, чим більше підприємств, організацій і установ буде працювати стабільно, тим стабільнішою буде економіка регіону, тим стабільнішою буде вся економіка країни.

Цілком зрозуміло, що трансформація економіки, яка відбувається у всіх сферах нашої діяльності, є складним і багатоступінчастим процесом. Цей процес може успішно розвиватися тільки при комплексному вирішенні проблем і задач на всіх рівнях виробництва й економічних перетворень суспільства. Однак вирішення поставлених задач і їхня реалізація повинні бути спрямовані в першу чергу на рівень підприємств, організацій у тісному взаємозв'язку з науковими установами, що дозволить нашим підприємствам підвищити свою конкурентноздатність і зробити перші кроки до стабільного розвитку.