11.2. Загальна технологічна схема процесу ситуаційного керування

Загальну технологічну схему ситуаційного керування можна по­дати у вигляді восьми блоків (рис. 4.5) [10].

Вони характеризують зворотно-поступальну послідовність різних операцій і їхніх груп при розробці і здійсненні управлінсько­го рішення і, таким чином, — оптимальний варіант виходу ор­ганізації (підприємства) із кризової ситуації (передбачуваної чи та­кої, що вже вибухнула).

Блок 1. На цьому етапі ситуаційного керування створюється спеціалізована робоча група. Вона може складатися як із власних кадрів організації, так і з фахівців, запрошених зі сторони лише на час можливої чи реальної кризової ситуації. Фахівці повинні володі­ти такими знаннями, як теорія криз, прогнозування, конфліктологія, розробка управлінських рішень, дослідження систем керування, мак-роекономіка, мікроекономіка і т.д.

Фахівці також повинні володіти мистецтвом розв'язання про­блем у процесах ситуаційного керування і практичною методологією

ефективного керування в умовах ризику і невизначеності, мати спеціальну підготовку в галузі керування, розуміти і враховувати специфіку роботи підприємства в регіональній і галузевій інфраст­руктурі, функціональну специфіку керування фінансами, персона­лом, технологіями, інформаційними потоками й ін.

Група може бути виділена в окрему структурну одиницю чи ма­ти статус консультуючого органу при апараті керування ор­ганізацією. Критеріями добору в корпус фахівців ситуаційного керу­вання є специфіка особистості, досвід практичної діяльності, харак­тер освіти і соціально-психологічна спрямованість діяльності.

Блок 2. Це другий етап у технологічній схемі ситуаційного керу­вання. Тут передбачається перевірка доцільності і своєчасності про­ведення заходів щодо ситуаційного керування. При недоцільності відбувається повернення до вихідної ситуації — пошуку нових цілей, планування за ними спеціальних заходів. Якщо є обгрунтування доцільності і своєчасності «включення» ситуаційного керування, відбувається перехід до блоку 3.

Блок 3. На цьому етапі проводиться розробка управлінських рішень ситуаційного характеру, що здійснюється в свою чергу кількома етапами. Основними з них є збір вихідної інформації про ситуацію в організації, структурно-морфологічний аналіз ситуації, визначення шляхів виведення організації з кризової ситуації, визна­чення необхідних ресурсів, перевірка можливості досягнення по­ставлених цілей.

Блок 4. На четвертому етапі створюється система реалізації уп­равлінських рішень за висновком організації з кризової ситуації. При цьому групою фахівців, що підготувала ці рішення, визначаються їхні конкретні виконавці. Виконавець повинен мати у своєму розпо­рядженні необхідні і достатні ресурси для виконання ситуаційного управлінського рішення, а також за своєю кваліфікацією він повинен відповідати рівню і складності поставлених перед ним завдань. У протилежному випадку виконання заходів ситуаційного керування піде за іншою схемою, відмінною від запланованої, а може стати не­можливим.

Блок 5. На цьому етапі ситуаційного керування здійснюється ор­ганізація виконання управлінських рішень. Це конкретні ор­ганізаційно-практичні заходи, реалізація яких у чітко визначеній послідовності дозволить досягти цілей, поставлених у ситуаційному керуванні.Блок 6. На наступному етапі необхідні оцінка й аналіз якості ви­конання управлінських рішень за показниками діяльності орга­нізації.

У випадку, коли виконання рішення не привело до яких-небудь змін (позитивної чи негативної), розглядають причини, з яких не ви­конані рішення чи отримані результати, відмінні від запланованих. Після визначення причин незадовільного виконання управлінського рішення готують нове з урахуванням отриманих результатів від уже проведених заходів ситуаційного керування.

У випадку, якщо виконання управлінського рішення дало свої позитивні результати, тобто в роботі фірми намітилися тенденції до поліпшення показників господарської діяльності, але не в тому об­сязі, який необхідний, то вносяться зміни в систему реалізації уп­равлінських рішень.

Якщо якість виконання управлінського рішення задовольняє критерії ефективності, тобто воно виконано й отримані необхідні ре­зультати, у діяльності організації відбулися зміни до кращого, здійснюється перехід до наступного етапу ситуаційного керування.

Блок 7. Тепер перевіряється доцільність проведення подальших робіт з висновку організації з кризової ситуації, що складається у визначенні того, на якій стадії виконання знаходиться ситуаційна програма.

Якщо фахівцями дається висновок про виконання ситуаційної програми, а ситуація кризового становища організації на ринку не змінилася, необхідно провести розробку заходів щодо зміни статусу організації, зокрема можливе визнання її банкрутом і проведення за­ходів, пов'язаних з реалізацією процедур визнання банкрутства.

У випадку ж, коли ситуаційна програма виконана, а зовнішня ситуація становища організації змінилася, систему ситуаційного ке­рування адаптують до умов, що змінилися на ринку. Для виведення організації з кризової ситуації проводиться підготовка додаткових управлінських рішень ситуаційного характеру.

Блок 8. На заключному для даної технологічної схеми етапі си­туаційного керування розробляються заходи щодо прогнозування майбутніх кризових ситуацій. Прогнозування є невід'ємною части­ною технології ситуаційного керування. Воно дозволяє якщо не уникнути небезпечної ситуації, то підготуватися до неї і мінімізувати її наслідки.

Важливою є система контролю і раннього виявлення ознак май­бутньої кризової ситуації. Вкажемо тут лише основні її моменти.1. Серйозним попередженням прийдешнього неблагополучия підприємства може бути негативна реакція партнерів з бізнесу, по­стачальників, кредиторів, банків, споживачів продукції на ті чи інші заходи, проведені організацією, і їхні пропозиції. У цьому зна­ченні показовими є всілякі реорганізації підприємства (ор­ганізаційні, структурні, відкриття чи закриття підрозділів, філій, дочірніх фірм, їхнє злиття), часта і необгрунтована зміна поста­чальників, вихід на нові ринки, ризикована закупівля сировини і матеріалів й інші зміни в його стратегії. Іншою істотною ознакою, також контрольованою кредиторами, є зміна в структурі керування й атмосфері, що панує у верхніх рівнях керування. Крах ор­ганізацій, фірм чи підприємств, як правило, починається з конфліктів у вищому керівництві.

2. Ознаки прийдешньої кризової ситуації включають також ха­рактер змін фінансових показників діяльності підприємства, своєчасність і якість подання фінансової звітності і проведення ауди­торських перевірок. Предметом ретельного спостереження тут є:

• затримки з наданням бухгалтерської звітності і її якість, що може

свідчити або про свідомі дії, або про низький рівень кваліфікації персоналу. У всякому разі і те й інше може говорити фахівцю про неефективність фінансового керування;

• зміни в статтях бухгалтерського балансу з боку пасивів і активів і

порушення певної їхньої пропорційності;

• збільшення чи зменшення матеріальних запасів, що може свідчити

або про зацікавленість, або про можливу нездатність підприємства виконати свої зобов'язання з постачання;

• збільшення заборгованості підприємства постачальникам і креди-

торам;

• зменшення доходів підприємства і падіння його прибутковості, знецінення його акцій, встановлення нереальних (високих чи низь­ких) цін на свою продукцію і т.д.

Ознаками, що насторожують, є також позачергові перевірки підприємства, обмеження його комерційної діяльності органами вла­ди, скасування і вилучення ліцензії і т.д.