10.4. Прогнозування в ситуаційному менеджменті

Методи прогнозування повинні забезпечувати можливість пе­редбачення розвитку проблемних ситуацій (див. п. 5.5). Важливість цього кроку в циклі керування полягає в тому, що він є, фактично, другим після ідентифікації ситуації кроком у вирішенні ситуаційних завдань керування.

Дійсно, розпізнавши ситуацію, визначивши причину і джерела її виникнення, необхідно відповісти на питання: як далі вона може роз­виватися, до яких наслідків може привести? Це має істотне значення для ухвалення рішення на кожному етапі процесу ситуаційного керу­вання.

Різноманіття можливих методів і методик прогнозування, як відомо, поділяється на: евристичні (що використовують думку екс­пертів) і математичні. Математичні методи, в свою чергу, дифе­ренціюються на методи моделювання процесів розвитку (необхідна умова при цьому — наявність моделі процесу) і методи екстраполяції (систематичні методи).

Методи екстраполяції знаходять досить широке застосування в прогнозуванні ситуацій.

Роль методів екстраполяції в передбаченні кількісних пара­метрів ситуації важко переоцінити. Проте слід зазначити, що більшість цих методів розроблена в припущенні про імовірний закон породження даних, що, як правило, не відповідає суті виникнення і розвитку ситуацій.

Математичний метод прогнозування на основі моделювання процесів розвитку ситуацій являє собою, імовірно, найбільш адек­ватний апарат для реалізації даного етапу ситуаційного керування. З цією метою розробляється математична модель процесу, в основі якої лежить структура реально функціонуючої системи. Після прив'язки моделі до реального процесу її можна розглядати як ана­лог для цілей прогнозу й імітації прогнозу. Розробка і прийняття мо­делей даної групи вимагає великих витрат кваліфікаційної праці і ча­су. Тому розробляються і приймаються ці моделі, як правило, для оцінки глобальних явищ і процесів.Експертні моделі прогнозування розвитку складних систем найбільше поширені в такій предметній галузі, як прогнозування на­уково-технічного процесу. Найпростішим різновидом експертних ме­тодів у ситуаційному керуванні є проведення традиційних нарад з аналізу яких-небудь проблем.

Різновидом більш складних методів проведення таких нарад є «мозковий штурм», реалізований за допомогою спеціальних експерт­них груп. Метод Дельфі — багатоетапна експертна процедура, що спрощено може бути представлена як ітераційне застосування мето­ду «мозкового штурму». Метод Дельфі дозволяє виключити вплив суб'єктивних факторів негативного характеру, що неминуче виявля­ються при взаємодії груп експертів, і в такий спосіб одержати погод­жену групову оцінку параметрів проблеми, що розвивається.

Недоліком методу Дельфі, так само, як і ряду інших евристич­них методів, є труднощі, а часом і неможливість поділу етапів струк­турної оцінки ситуації і кількісної оцінки її параметрів. Це утрудняє використання даного методу в розв'язанні завдань ситуаційного ке­рування, що характеризуються складною структурою і різноманітни­ми зв'язками ситуації, що розвивається.

Плідним підходом, застосовуваним при структуризації як самої ситуації, так і варіантів її розвитку і розміщення, є морфологічний аналіз Цвеккі. Цей підхід дозволяє здійснювати систематичне пере­рахування всіх можливих комбінацій структурних компонентів про­блеми, що є гарною основою для написання сценаріїв розвитку ситу­ацій.

Перспективним методом формування прогнозованих моделей складних ситуацій і моделей їхнього вирішення є метод «дерева цілей», що дозволяє давати наступну кількісну оцінку параметрів структурних компонентів ситуації. Найбільш відомою концепцією методу «дерева цілей» є метод ПАТТЕРН. Більшість підходів, пов'язаних з побудовою «дерева цілей», не містить процедур чи принципів, що забезпечують побудову «дерев». Побудова «дерев цілей» зосереджує увагу на тих подіях, що повинні здійснюватися для настання бажаної, кінцевої події, тобто етапу розміщення ситу­ацій. При всіх достоїнствах цього методу варто помітити, що, акцен­туючи увагу на кінцевій меті реалізації процедури ситуаційного ке­рування, він не відображає ті причини і проблеми, що є джерелами виникнення ситуацій чи перешкоджають їх розміщенню. Не врахову­ються структурні горизонтальні і вертикальні зв'язки керування, не­обхідні як для прогнозування ситуацій, так і для вироблення рішень.У цьому зв'язку доцільним є використання деяких методів те­орії надійності, застосовуваних для прогнозування відмовлень склад­них систем. Необхідність прогнозування відмовлень вимагає розроб­ки адекватних методів, що враховують як структурний аспект систе­ми, так і можливість відмовлень її елементів у процесі функціону­вання. Одним з методів, що ефективно вирішує цю проблему, є метод «дерева неполадок» [13]. Він заснований на поєднанні експертних оцінок (на стадії побудови структури причинно-наслідкового «дере­ва неполадок») і кількісних оцінок — імовірностей виходу з ладу елементів системи.

«Дерево неполадок» показує, яким чином кінцева подія (верши­на «дерева») зможе виникнути з послідовностей і комбінацій відмов­лень елементів системи. Побудова такого «дерева» — експертна про­цедура, в результаті виконання якої будується «дерево» з подій різно­го рівня і поєднаних їхніх логічних блоків. Після розробки «дерева неполадок» виконується процедура його якісного аналізу — виявлен­ня аварійних сполучень, наборів подій, що призводять до появи не­бажаної корінної події. Ця процедура може бути формалізована. Збільшення інформативності «дерева неполадок» досягається допов­ненням подій його низького рівня імовірностями їхньої появи. Об­числення імовірності різних шляхів, що приводять до корінної події (вершина «дерева»), дозволяє ранжирувати ці шляхи [5].

Особливістю прогнозування в ситуаційному менеджменті є та обставина, що на відміну від інших випадків тут прогнозування но­сить практично постійний характер [6] (рис. 4.1).

На стадії стратегічного, інноваційного і тактичного (виробничо­го) планування функція прогнозування зазвичай передує плануванню і може іноді випливати з нього (при необхідності). З появою про­блемної ситуації виникає потреба спрогнозувати хід її розвитку (гли­бину і тривалість), виконати прогноз витрат і результатів, тобто вия­вити доцільність і спрямованість заходів для ліквідації загрози безпе­ці, що створилася, існуванню фірми. ї, нарешті, при ухваленні рішен­ня по виходу з виниклої ситуації є дуже важливим спрогнозувати ті наслідки (економічного, політичного, екологічного характеру), що очікують фірму після виходу її з кризи.

Таким чином, функція прогнозування в ситуаційному менедж­менті займає одне з провідних місць і її виконання повинно здійсню­ватися висококваліфікованими фахівцями різного профілю — сис­темними аналітиками, економістами, менеджерами і т.п.