9.2. Керування як творчий процес

Бажання домогтися успіху характерне для багатьох, однак да­леко не кожен його домагається.

У менеджменті успіх є неодмінною умовою, тому що тільки він сприяє виживанню й ефективній роботі фірми.

Успіху неможливо домогтися рутинною, нехай навіть копіткою і сумлінною роботою керівника. Для успіху необхідні творчість, та­лант. Тільки в єднанні спеціальних знань, досвіду і творчості менед­жера, його здатності вміти і знати, де зосередити свої сили, — запо­рука успіху.

Творчість є часовий процес, послідовність дій чи подій, що при­водять до зовсім нової системи, яка задовольняє поставлену мету в даний момент часу.

Творчість як процес ухвалення рішення можна подати у вигляді деякої абстрактної моделі, наведеної на рис. 3.10, основа якої закла­дена в роботі відомого системотехніка А.Хола [23].

Як показано на рис. 3.10, процес починається, коли виникає по­треба, взаємодіюча з деяким початковим оточенням, (З поч.). Внут­рішні блоки з написами «задум» і «ціль» зображують початок і кінець творчого процесу відповідно.

Визнання проблеми є необхідною умовою її вирішення, тому що, якщо проблема не існує для того, хто приймає рішення, то ухвалення рішення не відбудеться. Більш того, якщо проблема і визнана, то не всяке її вирішення може носити творчий характер.

Рутинні, повторювані проблеми відносяться до категорії струк-турованих і вони не вимагають творчості. Так, наприклад, можна розглянути можливість зайняти посаду кимось зі своїх кандидатів, прийняти на роботу когось зі сторони і т.д. Подібні проблеми відомі з попереднього досвіду, стандартні і легко вписуються в межі звичай­ного, нетворчого вирішення.

Однак нерідко виникають нові, унікальні проблеми, вирішення яких не вміщається в стандартні рамки. Саме в цьому випадку не­обхідний творчий підхід, суть якого в спрощеному вигляді подано на розглянутій схемі.

Важливо відзначити, що оточення, в якому виникає потреба, і оточення результуючої системи — це не те саме. Кінцеве оточення З кін. стосовно 3 поч. одержують з деякою затримкою в часі.

Для такого розходження наявні дві причини. По-перше, оскільки З кін. співіснує з новою системою, воно більш упорядковане, ніжЗ поч., тому що є результатом зменшення безладдя чи ентропії ото­чення [11].

По-друге, оточення є динамічним чи залежним від часу. У ди­намічній системі гіпотеза про оточення справедлива в той момент, коли вона була висловлена, пізніше може втратити силу. Деякі межі й обмеження відпадають з часом, спрощуючи тим самим завдання. Наприклад, стан технології може швидко змінюватися в самому ході розробки. У крайньому випадку можливий навіть такий стрибок, що перша ідея нової системи застаріє ще до того, як її встигнуть здійснити.

Третя причина ясна з моделі. Справа в тому, що розглянутий процес вимагає постійного обміну інформацією і матеріалами із зовнішнього середовища, тобто є відкритим. Фактори оточення, що надходять на «вхід» процесу, позначені через Ф1, Ф2, ..., Фп. Деякі з них, наприклад, Ф2, ФЗ,...,Фп-1, з'являються потім, на «виході». Це

фактори, що не визначають функціональних чи економічних вимог до системи, але впливають на сам процес (засоби проектування, ор­ганізаційна структура фірми, впровадження проекту, просування продукту (послуги) і т.п.).

Стрілки всередині блоків «задум» і «ціль» символізують не­обхідну динамічну взаємодію. З кін. впливає на систему, підтри­мується персоналом фірми, контролюється і регулюється.

Зі своєї сторони, система впливає на З кін., приносячи дивіден­ди акціонерам, відволікає ресурси від інших систем і т.д. Система взаємодіє з 3 кін. іншим чином, внаслідок чого виникають нові по­треби.

Це виникнення нових потреб зі старої, здавалося б, задоволеної системи, являє собою дуже важливу особливість творчих процесів. Тут виявляється приклад позитивного зворотного зв'язку нової сис­теми і нового погляду на оточення. Уся справа в тім, що люди мають колосальну здатність до придбання потреб. Це допомагає зрозуміти, чому творче розв'язання завдання не вирішує нічого, крім безпосе­реднього завдання; дійсно, усякий порядок готує умови для нового безладдя.

Подана на рисунку модель показує альтернативні шляхи пе­ресічним. Це символічний спосіб подання іншого явища — того, що на кожнім етапі творчого вирішення завдання існують альтернативні шляхи до наступного етапу. У деяких випадках не має великого зна­чення, яким шляхом йти далі, тому що різні шляхи можуть бути од­наково ефективні в наближенні до мети. В інших — віддається пере­вага одному шляху перед іншим. У кожній точці вибору така перева­га заснована на якому-небудь критерії, що враховує можливі вигоди цього шляху й імовірності їхнього досягнення. При цьому передба­чається, що цей критерій однаковий у всіх точках. Отже, творчий процес є динамічна система з деяким ступенем випадковості.

Необхідно відзначити, що деякі вихідні шляхи можна розгляда­ти як петлі зворотного зв'язку до попереднього етапу, що дозволяє робити відоме регулювання творчого процесу. І, коротше кажучи, творчість являє собою циклічний, ітеративний процес, у якому часо­вий порядок ступенів не особливо важливий.

Повторення циклу припиняється, коли різниця між тим часом, що очікується (ціль), і тим, що досягнуто, виявляється менше запро­понованого значення (теж ціль). У цей момент досягається оптимум.

Тому що петель зворотного зв'язку в системі багато, то процес може виявитися хитким, і ціль може пропасти з поля зору чи взагаліне буде досягнута. Помилкові повороти, тривоги, кризи, несподівані перешкоди, затримки і навіть помилка — усе це не симптоми пато­логічних станів, а нормальні атрибути творчості. їх варто очікувати і до них необхідно заздалегідь готуватися для того, щоб звести прора-хунки і помилки до мінімуму.

У даному випадку ухвалення рішення розглядалось як раціональний процес, тобто як серія стадій і етапів, через які менед­жер у творчому пошуку повинен пройти від початку до кінця, щоб дійти до повного виконання рішення й усунення проблеми, що з'яви­лася. У реальному житті не зовсім так, тому що існує цілий ряд об­межень «реального світу», що перешкоджають застосуванню раціональної моделі в процесі ухвалення рішення:

• часто менеджери не знають, що проблема існує. Вони або переван­тажені, або проблема добре схована від них;

• не уявляється можливим збирати навколо проблеми всю наявну інформацію з технічних чи вартісних причин.

Обмеження в часі змушують приймати не кращі рішення. У ба­гатьох випадках розглядаються не всі альтернативи, а при їхній оцінці і виборі важко врахувати якісні фактори. Однак загальні ме­ханізми ухвалення рішення в реальному житті зберігаються.

Рішення повинно розглядатися як продукт управлінської праці, а його прийняття як процес, що веде до появи цього продукту. Пра­вильно приймати рішення — це галузь науки і практики, необхідний атрибут будь-якого менеджера.

Прийняття ж правильних рішень — це галузь управлінського мистецтва, творчість. Здатність і вміння робити це розвивається з досвідом, набутим керівником протягом усього життя. Сукупність знання й уміння складають компетентність будь-якого керівника і в залежності від рівня останнього говорять про ефективного чи не­ефективного працюючого менеджера.