5.3. Облік границь і зони господарського ризику

Життєве поняття «розумний ризик» має потребу в кількісній оцінці за декількома параметрами.

Економічні границі, межі ризику визначаються, з одного боку, тим, якою мірою готовий підприємець йти на ризик, якщо ресурси, якими він розпоряджається, відповідають цілям, завданням конкрет­ного проекту або розвитку підприємства в цілому, дозволяють здійснити проект. До числа таких параметрів, що впливають на гра­ниці ризику, можна віднести стійкість виробництва і реалізації про­дукції, прибутковість бізнесу, платоспроможність, чіткий облік. З іншого боку, господарський керівник йде на ризик, якщо він вважає, що надійно керує наявними ресурсами.

Ризик — це імовірна категорія й у цьому значенні найбільш гра­мотно, об'рунтовано з наукових позицій характеризувати і вимірюва­ти його як імовірність виникнення певного рівня втрат. Інакше кажу­чи, при всебічній оцінці ризику варто було б встановлювати для кож­ного абсолютного чи відносного значення величини можливих втрат відповідну імовірність виникнення такої величини збитку.

Побудова кривої розподілу імовірностей втрат покликана бути вихідною стадією оцінки ризику. Але стосовно підприємництва це найчастіше надзвичайно складне завдання. Тому, практично, дово­диться обмежуватися спрощеними підходами, оцінюючи ризик за од­ном чи декількома показниками, що являють собою узагальнені ха­рактеристики, найбільш важливі для судження про прийнятність проекту і допустимості ризику.

На рис 2.6. подані деякі з головних показників ризику, виділені визначені області чи зони ризику в залежності від величини втрат.

Галузь, у якій втрати не очікуються, назвемо безризиковою зо­ною, їй відповідають нульові втрати чи навіть негативні (перевищен­ня прибутку над очікуваним).

Під зоною допустимого ризику будемо розуміти галузь, в межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але вони менші очікуваного прибутку.

Границя зони допустимого ризику відповідає рівню втрат, рівно­му розрахункові прибутків від підприємницької діяльності.

Наступну, більш небезпечну галузь являє собою зона критично­го ризику. Це галузь, що характеризує можливість втрат, що переви-

щують величину очікуваного прибутку і досягають межі величини грошового обсягу операції, обрахованого повним розрахунковим ви­торгом від підприємницької угоди, тобто сумою витрат і прибутку. Інакше кажучи, зона критичного ризику характеризується небезпе­кою втрат, що свідомо перевищують очікуваний прибуток і в межі, максимумі можуть привести до невідшкодовних втрат всіх засобів, вкладених підприємцем у справу, в бізнес. В останньому випадку підприємець не тільки не одержує від угоди ніякого доходу, а й несе збитки в сумі всіх своїх марних витрат.

Крім критичного ризику, доцільно розглядати ще більш страш­ний — катастрофічний ризик. Зона катастрофічного ризику являє собою галузь втрат, що за своєю величиною перевершують критич­ний рівень, очікуваний виторг і в максимумі можуть досягати вели­чини, рівної всьому власному капіталу, майновому стану підприємця чи перевершувати його. Катастрофічний ризик здатний привести до краху, банкрутства підприємця, закриттю його справи і розпродажу майна. До категорії катастрофічного ризику варто відносити (поза за­лежністю від майнового чи грошового збитку) ризик, пов'язаний із прямою небезпекою для життя людей чи виникненням екологічних катастроф.

У великих підприємницьких операціях, угодах очікуваний ви­торг від угоди може перевершувати за величиною власний капітал підприємця. У подібній ситуації зона катастрофічного ризику накла­дається на зону критичного ризику.Як уже було відзначено, ризик містить всяке рішення, при ви­борі якого існує можливість і необхідність оцінювати імовірність удачі, неуспіху і відхилення від поставленої мети, завдання. Кількісна величина імовірності, що виражається значенням в інтер­валі від 0 до 1, визначає ступінь ризику. Іншими словами, кількісною оцінкою, критерієм ступеня ризику служить міра його врахованої не­визначеності, імовірності досягнення необхідного, заданого резуль­тату чи відключення від нього.

Оцінка конкретного виду ризику (рис. 2.7) допускає як визначення фінансової заможності, реальності окремого рішення чи проекту в цілому, так і вкладення засобів у даний проект. Для практичного засто­сування така схема організації робіт вимагає, природно, деталізації. З огляду на те, що обсяг даного посібника обмежений, а також той факт, що ризик — предмет вивчення окремої дисципліни, то викладеного цілком достатньо, щоб можна було глибше вивчити дану дисципліну «Ситуаційний менеджмент».