Специфіка вияву граматичних категорій числівника

У сукупності іменних частин мови числівники виявляють своєрідність стосовно морфологічних категорій роду, числа, відмінка та істот / неістот.

В українських числівниках, як і в числівниках інших слов'янських мов, вся теоретично безмежна кількість чисел виражається за допомогою досить обмеженого набору вузлових числівників (назви чисел першого десятка, назви сотні, тисячі, мільйона тощо), а на їхньому ґрунті — складних числівників і побудованих із простих і складних числівників числівникових сполук. Останні репрезентують основну сукупність числівникових одиниць. Числівник належить до частин мови передусім з погляду його категорійного значення. Будуючи п'ятикомпонентну систему частин мови (іменник, дієслово, прикметник, числівник, прислівник) на ґрунті загальнограматичних значень предметності, процесуальності, атрибутивності, адвербіальності й кількісності, потрібно кваліфікувати числівник нарівні з іншими чотирма частинами мови. Призначення числівників виявляється насамперед у передаванні супровідного предикатного (кількісного) значення. Вони функціонують при тій частині мови, яка за своєю семантикою найтісніше пов'язана з кількісними показниками (числом). Такою частиною мови виступає, звичайно, іменник.

Специфіка числівників, на відміну від інших частин мови, полягає також і в тому, що потенційно безмежна кількість одиниць, що являють собою складені числівники, не членується на корені, пов'язані окремими числовими (кількісними) значеннями, а формує єдине кількісне значення, семантично не членоване і формально членоване на ряд коренів (напр.: сорок тисяч п'ятсот шістдесят п'ять спортсменів).

Зараховуючи числівник до іменних частин мови, часто не звертають уваги на його морфологічні ознаки. Основні з морфологічного боку іменні частини мови — іменник і прикметник — мають граматичні категорії роду, числа і відмінка. Для іменника рід і число є самостійними категоріями, а для прикметника — залежними, синтаксичними, що їх набуває прикметник від форм роду і числа іменника. Відмінкові притаманний складніший вияв, оскільки іменниковий відмінок зумовлений семантико-синтаксичною валентністю предиката, а отже, залежний від нього і, з іншого боку, самостійний, незалежний щодо відмінка прикметника. На противагу іменникові і прикметникові числівник має інші вияви граматичних категорій роду, числа і відмінка. Він, по-перше, втратив категорію роду, за винятком форм один, два, півтора, нуль, тисяча, мільйон, мільярд тощо, по-друге, категорію числа — за винятком хіба що числівника один, і то з деякими застереженнями. Пор.: один стіл і одні сани, що виражають лексичне значення однини, а формально стоять в однині і множині. Досить своєрідне функціонування виявляють також числівникові форми відмінка, пор.: п'ять ясенів, п'ятьох ясенів, п'ятьом ясенам, п'ятьма ясенами, на п'ятьох ясенах. Як бачимо, числівник то керує іменником у родовому відмінку, то узгоджується з іменником, тобто відбувається "мутація" форми відмінка, що засвідчує її нестійкий, нестабільний характер. Проте, незважаючи на зазначену відмінність, категорія відмінка функціонує у структурі числівника і вирізняє його з-поміж інших іменних частин мови.

Числівник потверджує свою морфологічну частиномовну сутність і морфемною будовою. Навіть непохідним словам властива двоморфемна будова з вирізненням кореневої морфеми і флексії, напр.: дв-а, дв-ох, дв-ом, сім-0, сім-ох (сем-и)... У похідних числівниках функціонують, окрім кореневої морфеми і флексії, також дериваційні суфікси.

Варто вказати на особливості синтаксичного функціонування кількісних числівників. У синтаксичному плані числівник з іменником найчастіше являє собою неподільний компонент речення, пор.: П'ять дерев гнулися від вітру; Ми посадили п'ять дерев. Числівник та іменник виступають тут елементами єдиного, проте складеного, члена речення. Вихідною структурою для цього числівниково-іменникового комплексу (складеного члена речення) є речення, в якому числівник у поєднанні з аналітичною синтаксичною дієслівною морфемою виконує функцію присудка, пор.: Дівчаток було п'ять + Дівчатка гралися на майданчику —> П'ять дівчаток гралися на майданчику. Сполуки на зразок п'ять дівчаток, десять дерев у позиції підмета виконують роль називного відмінка, а в позиції сильнокерованого другорядного члена речення — роль знахідного відмінка. Числівники без супроводу іменника (на позначення абстрактно-математичних числових значень) дублюють синтаксичні іменникові функції простого підмета і керованих другорядних членів речення, напр.: Шість ділиться на два. Кількісний числівник без іменника, лише субстантивуючись, набуває властивостей іменника і функціонує зовсім в іншому плані, ніж у сполуці "числівник + іменник". Субстантивований числівник у таких випадках набуває самостійних морфологічних ознак — відмінка, числа і роду. У такому разі він виступає у своїй вторинній — субстантивній — функції, пор.: Десять поділимо на п'ять; Це десять поділимо на п'ять.

Із двох концепцій числівника (числівника як частини мови і числівника як не-частиномовної одиниці) переконливішою є концепція числівника як окремої частини мови. Хоча потрібно зазначити, що порівняно з іменником (центральною іменною частиною мови) і прикметником (периферійною іменною частиною мови) у числівника домінують семантичні ознаки. Меншою мірою застосовні до нього морфологічні і синтаксичні критерії. Маємо на увазі майже повну відсутність морфологічних категорій роду і числа, а також невиразність, певну невиокремлюваність власне-числівникових синтаксичних особливостей.